Марійка Підгірянка
Юрко, Жмурко і Хмурко
Було в Юрця коти два,
Невеличкі обидва.
Цей чистецький — то Жмурко,
А брудненький — то Хмурко.
Жмурко чисто лапки мив
І обачно скрізь ходив.
Хмурко часто в комин ліз,
Став неначе шмаровіз.
Раз Юрко сніданок їв,
Коло столика сидів.
Біля Юрчика Жмурко
Пив тепленьке молоко.
Поміж них Хмурко — тарах! —
А мав сажу на лапках.
Де ллиш лапкою ступив —
Чорний слід там залишив.
Узяв Юрко прутика,
Хап брудного котика,
Перетріпав кожушину,
За віконце Хмурка кинув.
Виліз котик наш на плотик,
Миє лапки, миє ротик.
Аж як вмиється чистенько,
Можна гратись з ним гарненько.
* * * * *
Чорнячок
У бабусі-бабусеньки
Був коток — Чорнячок,
Кожушок мав гарнесенький
І лискучий, наче шовк.
Мав рожевий круглий ротик
І біленькі всі лапки.
Гарний був бабусин котик,
Любесенький отакий.
Як ще котик був манюсій,
Йти нікуди не хотів,
У бабусі на кожусі
Все дрімав і муркотів.
Чорнячок той хорошенький
Дуже чепурний ходив,
Не терпів ні порошинки —
Носик, ротик, вушка мив.
А як виріс Чорняченко,
Виходив уже надвір,
Роздивлявся все пильненко,
Чи не йде ворожий звір.
Бо у нього вороженьків
Було повно скрізь кругом:
Брисько, ворог цей тяженький,
І цапок з кривим рогом,
Та ще й квочечка чубата,
Туркітлива і лиха —
Водить по двору курчата,
На Чорнячка зазіха.
Та він ворогам не дався
У годиночку лиху —
То на дереві спинявся,
То стрибав знов по даху.
Як додому повертався,
Пити молочка прохав,
Все з бабусею вітався,
Білу лапку подавав.
* * * * *
Киця і квачик
І
Побачила киця квачик,
На полицю за ним скаче.
Взяла квачик за чуприну
І стягнула на долину*.
Стала всюди ним крутити,
На всі сторони котити,
Закотила хтозна-де,
Вже нема квача ніде.
ІІ
Дідусь квачика шукає:
Тут немає, там немає,
Став уже дідусь журитись,
Нічим буде поголитись,
Бо і де ж квача шукати
Чей не сам же втік він з хати.
ІІІ
Ой, утік, ой, побіг
З-під полиці під поріг,
З-під порога аж під плотик,
Взяла киця квачик в ротик
І ну його микати,
І ну ж його смикати,
Потім взяла між лапки,
Затягнула між тріски,
Закинула під дрова —
Там упав і пропав.
ІV
По дрова дідусь пішов
І там квачик свій знайшов,
Обсмиканий, обтертий,
Із щетини обдертий.
— Це твоя, кицю, робота,
Це твоя, кицю, пустота,
Ой, дістанеш по хвості
За ці витівки пусті.
V
Дідусь прутика шукає,
Юрчик дідуся благає:
— Ой дідусю, дідусю,
Не бий мою котусю,
Не бий мою кицю-мицю,
Більш не піде на полицю.
VI
Юрчик кицю прикликає
І наказує-навчає:
— Кицю-мицю, добре слухай,
Що не твоє, то не рухай;
Ані дудуся квачів,
Ані Петруся м'ячів,
Ані дядькових шнурочків,
Ані тітчиних клубочків,
І не лізь до бабці,
В бабусині капці,
І по етажерці,
Не виправляй герців,
Не розкочуй олівців,
На роздирай папірців,
Не вистрибуй з кута в кут,
Бо в роботі буде прут.
VІІ
Киця-миця слухає,
Вусиками рухає,
В очі Юрка споглядає,
Мов порадоньки питає:
— Порадь мені, як гратися,
Щоб з прутиком не знатися,
Бо я киця маленька,
Бавитися раденька.
Юрчик розважав цю справу
І придумав так забаву:
Всилив гудзик на ниточку
І забавляв ним кицечку.
Бавилися без пригоди,
Не зробили ніде шкоди.
А потім до столу сіли
І вечерю смачно з'їли.
Киця-миця з Юрчиком
Їли кашку з молочком.
* * * * *
Брисько, Гуска і Лисичка
Була собі лисичка,
Хитренька молодичка,
Пішла раз у дорогу
І сильно збила ногу.
Не може в ліс ходити
І зайчиків ловити.
В село собі мандрує —
Чей там кого змудрує!
В селі стояла хата
Старого діда Гната.
Під хатою ходила
Там гуска білокрила.
Лисичка щось гадає,
Мудрує, розважає.
— Гей, вийдіть, добрі люди!
— А хто такий там буде?
— Лисичка-молодичка,
Нещасная калічка;
Бо трапилась пригода,
Що й згадувати шкода;
У ямку курка впала,
Її я рятувала
І викрутила ногу.
Пожалуйте небогу!
— Зайди, зайди в хатину,
З'їси що та й спочинеш.
— Воліла б заробити.
Ось гуска невеличка,
Немов моя сестричка.
Її щоднини пожену
Скубти над річкою траву.
Господар каже: — Згода!
Для мене це вигода.
Пастимеш гуску на узліску —
Не буде гуска в шкоду лізти.
В ту пору Брись кудлатий
Крутився коло хати,
Цю мову зачуває
Й на вус собі мотає.
Бурчить! — Ага, ага, ага!
Зажди, лисичко дорога!
Піду я за тобою вслід.
Чи гуску пастимеш як слід.
Лисичку просять сісти,
Дали їй добре їсти,
Дали ще й торбу сала,
Щоб на полудне мала.
Взяла цю закуску пастушка
Й жене на пашу білу гуску.
Іде лисичка та й кульгає,
А Брисько лиш хвостом махає.
І назирцем він, назирцем
Іде за нею вслід тихцем.
І весело йде гуска наша
Їй бо запахла свіжа паша.
І обіймає вже лисичку,
Немов свою нову сестричку.
— Ти добра, — каже, — ти ласкава,
Мене взяла на свіжі трави.
Ти не така, як Брисько,
Оцей недобрий псисько
На річку не пускає,
З городу виганяє.
А їй на це лисиця:
— Ти Бриська стережися,
Бо він твій ворог лютий,
В комірці б рад замкнути.
Ходім в корчі тут близько,
Щоб не підслухав Брисько.
А Брись стояв вже саме
За тими за кущами
Тихенько, ані писнув.
Листочком не шелеснув.
Цікавий він був дуже,
Що то лисиця вструже.
Ось гуску вже схопила
Лапами попід крила.
Й в кущі понесла скоро...
Та Брисько все те бачить —
Ось з-за куща вже скаче
І зрадницю лисицю
Ухопив за спідницю.
Спідничка обірвалась,
Лисичка налякалась,