— Викорчовувати до останнього пня! Слава!
Товариство воїнів нагородило його громом оплесків. Біля столиків, де не кричали "слава", поквапливо з'являлися, на Дідеріхів знак, пан Кляпш або панна Кляпш.
Слова відразу ж попросив доктор Гейтейфель. Але Готліб Горнунг випередив його. Сам Дідеріх вважав за краще залишатися на задньому плані, за димовою завісою президії. Він пообіцяв Горнунгові десять марок, а за станом своїх фінансів Горнунг не міг відмовитися від них. Скрегочучи зубами, він підійшов до краю трибуни і доповнив промову вельмишановного пана майора в тому розумінні, що армія, для якої ми всі готові на перші-ліпші жертви, це наша підпора проти брудних хвиль демократії.
— Демократія — світогляд недоуків, — заявив аптекар. — Наука вже переступила через неї.
— Дуже слушно! — крикнув хтось. Це був фармацевт, який пропонував вступити з ним до спілки.
— Пани і холопи існуватимуть завжди, — ухвалив Готліб Горнунг, — бо так воно є і в природі. І це єдино правильний порядок: кожен повинен мати кого-небудь над собою, кого він боїться, і кого-небудь під собою, хто боїться його. Інакше кожен буде собі уявляти, що він ні від кого не залежить і що всі рівні! Бідний той народ, чиї успадковані поважні традиції розчиняються в демократичній мішанині, і перевагу дістає розкладницька ідея про цінність людської особи. — Тут Готліб Горнунг схрестив руки і витяг шию. — Я, — вигукнув він, — член високоаристократичної корпорації, який з радістю пролив кров за честь її прапора, ніколи не погоджуся продавати зубні щітки.
— А губки також ні? — спитав хтось.
— Також ні! — з'ясував Горнунг. — І я категорично вимагаю, щоб до мене не зверталися по них! Треба знати, з ким маєш до діла. Кожному своє. З цього погляду ми віддамо голоси тільки тому кандидатові, який дозволить кайзерові мати стільки солдатів, скільки йому заманеться. Бо одне з двох: або у нас є кайзер, або у нас його нема!
Цими словами Готліб Горнунг закінчив свій виступ і, випнувши щелепи, почав оглядати юрбу, яка буяла від захвату. Товариство воїнів не могло відмовити собі в тому, щоб, високо піднявши кухлі з пивом, продефілювати перед ним і Кунце. Майор відповідав на рукостискання, а Горнунг стояв, як статуя, і Дідеріх мимохіть із болем подумав, що ці дві другорядні постаті зискують на справі, яка була наслідком його праці. Він мусить поступитися перед ними цією тимчасовою популярністю, бо краще, ніж ці двоє йолопів, знає, до чого це все йде. Оскільки кандидат націоналістів потрібний тільки для того, щоб збити допоміжний загін для Наполеона Фішера, правильніше самому не лізти наперед. Щоправда, Гейтейфель з усіх сил намагався виманути Дідеріха з його кутка. Голова, пастор Цілліх, уже не міг більше відмовляти Гейтейфелю в слові, і той відразу ж заговорив про притулок для немовлят. Притулок для немовлят — справа громадської совісті і гуманності. А що таке пам'ятник кайзерові Вільгельму? Спекуляція! І пиха ще найневинніший з мотивів, якими тут спекулюють.
Постачальники слухали з осудливою мовчанкою, в яку час від часу вдирався глухий гомін. Дідеріх тремтів.
— Є люди, — заявив Гейтейфель, — яким не шкода зайвих ста мільйонів на армію, бо вони знають, що не прогадають на цьому.
Тут Дідеріх схопився з місця:
— Прошу слова!
І довго стримуване невдоволення постачальників вибухнуло криками "браво!", "ого!", "геть!". Вони горлали, поки Гейтейфель не покинув трибуни і на його місце не став Дідеріх.
Дідеріх довго чекав, поки вгамувалися хвилі націоналістичного обурення. Потім почав:
— Панове!
— Браво! — закричали постачальники, і Дідеріхові довелося знову чекати в атмосфері споріднено настроєних умів, в якій йому так легко дихалося. Коли ж йому, нарешті, дали змогу говорити, він висловив обурення своє і всіх тих, що попередній промовець зважився взяти під сумнів безкорисливість націоналістичних поглядів приявних. — Це нечувано! — вигукували постачальники.
— Це тільки доводить нам, — вів далі Дідеріх, — як своєчасно ми заснували "партію кайзера"! Монарх сам звелів злютувати водно лави тих, хто — пан чи холоп — хоче визволити його від пошесті крамоли. Цього хочемо ми, і тому наші націоналістичні і монархічні погляди високо стоять над підозрами тих, хто сіє перше насіння цієї крамоли.
Ще перед тим, як вибухнула буря оплесків, Гейтейфель дуже виразно сказав:
— Почекаємо перебалотування!
І хоча все подальше заглушили оплески постачальників, Дідеріх уже в цих двох словах відчув такий грізний натяк, що поквапився заговорити про інше. Справа притулку для немовлят була менш ризикованою.
— Як? Це справа громадської совісті? Ні, це наплід розпусти! Ми, німці, залишаємо такі речі французам, цій вимираючій нації!
Дідеріхові вистачало тільки повторити свою статтю з "Нецігської газети". Керована пастором Цілліхом спілка молоді і крамарчуки, які належали до християнської спілки, плескали в долоні при кожному слові.
— Німець — цнотливий! — вигукував Дідеріх. — Саме тому ми й перемогли в сімдесятому році!
Тепер за чергою галасувало від захвату Товариство воїнів. За столом президії схопився Кюнхен і, махаючи сигарою, проверещав:
— Ми їх невдовзі поб'ємо ще раз!
Дідеріх піднявся навшпиньки.
— Панове, — напружуючи голос, крикнув він у націоналістичний вир, — пам'ятник кайзерові Вільгельму буде оприлюдненням наших почуттів до великого діда, якого ми всі, я зважуся твердити, шануємо майже як святого, і одночасно обітницею його великому онукові, нашому блискучому молодому кайзерові, в тому, що ми завжди залишимося такими, як тепер — цнотливими, вільнолюбними, правдивими, відданими і хоробрими!
Тут постачальники знову наче з ланцюга зірвалися. Забувши про все, вони тішилися своїми піднесеними почуттями. Дідеріх також забув про всі земні помисли: про свою угоду з Вульковом, про свою змову з Наполеоном Фішером і про таємні розрахунки на перебалотування. Чистий захват на своїх крилах зносив його душу так високо, що аж паморочилася голова. Лише за кілька хвилин Дідеріх зміг знову провадити далі.
— Тому наш обов'язок рішуче відкинути і раз назавжди покласти край намірам тих, хто лише прагне розбестити нас своєю фальшивою гуманністю.