На відміну від задушливого коридора, в спальні було настільки прохолодно, що він злегка зіщулився. Він зиркнув на велику шафу для одягу, і його чорні очі зблиснули. Дверця була зачинена. З допомогою відмички він відчинив її.
Очікуючий у передпокої Донг Хам нервово почісував затверділий на руці мозоль. Він чув, як інспектор піднімався по сходах. Старий дуже хвилювався. Він був цілком певен, що з Хоумом, котрого він любив, сталося якесь нещастя.
Минуло добрих півгодини, перш ніж інспектор Нгок Лін зійшов у коридор. Ледве стримуючи хвилювання дивився на нього Донг Хам, але темне байдуже лице нічого не говорило сторонньому.
– Я скоро повернуся, – мовив інспектор. – Тим часом ніхто, в тому числі і ти не маєш входити в дім. Зрозуміло?
Донг Хам кивнув. Він був надто наляканий, щоб ставити терзавші його запитання.
Інспектор жестом наказав йому вийти, вийшов слідом за ним, зачинив двері. Він покликав шофера, котрий вискочив з машини і підбіг до нього.
– Ти залишишся тут і будеш дивитися, щоб ніхто не зайшов до будинку, – наказав інспектор. – Тебе ніхто не має бачити, за винятком, звісно, того випадку, якщо тобі доведеться комусь завадити увійти в дім. Я повернуся через дві чи три години.
Вислухавши ці настанови, водій підозріло поглянув на Донг Хама, котрий заклопотано і здивовано дивився на нього. Інспектор тим часом сів у машину і швидко поїхав.
3
Начальник служби безпеки полковник Он Дін Кхак сидів у масивному, з високою спинкою, прикрашеному різьбою кріслі, і часто дихав широко розставленими ніздрями.
Це був міцно скроєний чолов'яга з великою лисою головою, вузькими жорстокими очима, товстими губами і великими відстаючими вухами. Характер мав настільки ж мерзенний, наскільки була неприваблива його зовнішність.
Вже шість років він залізною рукою правив службою безпеки. Проте існували ( і він знав про це) деякі мілкі політикани, що намагалися відчепитися від нього.
Вони доводили, що тепер його діяльність вже не відповідає новим задачам. Він був потрібен, допоки режим ще недостатньо зміцнів. А тепер його варварські методи і грубість характеру могли тільки завдати шкоди гідності уряду в очах громадськості. Чим скоріше він піде і буде знайдений придатніший чоловік, тим буде краще. Його противники набували все більшої сили. Всім були відомі незвичні смаки і порочні забаганки полковника Кхака. Понад усе на світі він боявся відставки. Відсторонення його від влади означало для нього втрату колосальних доходів, які він вимагав у тисяч селян і китайських кулі, які мали підстави боятися поліції. Він муситиме жити тільки на свою пенсію. Ці думки нестерпно терзали полковника
Вранішнім понеділком він був розбуджений переляканим слугою, котрого послав до нього інспектор Нгок Лін. Голова розколювалася від вчорашнього куріння опіума.
Полковник Кхак сказав сам собі, що коли Нгок Лін потурбував його не по надто важливому питанню, то він змусить його до кінця життя розкаюватися у своєму поспіху.
Він вибрався з шовкового простирадла, натягнув шовкове чорне кімоно з вишитим на спині золотим драконом і босоніж безшумно пройшов у кабінет, де його чекав інспектор.
Допоки слуга не подав склянку чаю і не віддалився, полковник Кхак не звертав уваги на інспектора, незворушно стоявшого перед великим, прикрашеним різьбою столом.
Вузькі чорні очі, що іскрилися, нарешті, зупинилися на обличчі інспектора.
– Що сталося? – стиха запитав полковник.
Інспектор володів однією важливою перевагою перед іншими людьми, а саме, здатністю стисло і ясно викладати свої думки. Він умів вилучити головне і розташувати факти в стрункій послідовності.
Полковник слухав не перебиваючи. Час од часу він сьорбав чай. Він сидів непорушно, рухалася лише його гладка рука, що підносила до рота склянку з чаєм.
Інспектор замовк.
Полковник Кхак дивився на нього невидющим поглядом, його мізки гарячково працювали.
Напад партизанів і викрадення американця було пересічною подією. Такі речі відбувалися і раніше, і без сумніву будуть відбуватися в майбутньому. Для підтримки свого авторитету слід хоча б для видимості почати розшуки, котрі, звісно, нічого не дадуть. І це єдине, що міг зробити в цьому випадку полковник.
Але чому американець убив свого слугу?
Питання вимагало ретельного і обережного розслідування. Американець мав, певна річ, серйозні причини скоїти такий вчинок. Раніше, ніж про вбивство сповістять газети і буде проінформований посол, полковнику Кхаку слід достеменно з'ясувати ці причини.
– Що ми знаємо про Хоума? – спитав він.
– Зараз узнаю, сер, – відповів інспектор. – У мене не було часу перевірити його досьє.
Полковник подзвонив. Майже відразу відчинилися двері, і зайшов його секретар Лам Фан – хирлявий, трохи кульгаючий чоловічок. Багато років він вірою і правдою служив полковнику і був безмежно відданий йому. Поговорювали, що не існує такого злочинного, мерзенного, принижуючого гідність вчинку, якого він не скоїв би заради полковника. Його боялись і ненавиділи всі працівники поліцейського управління. Ходили поголоси, що Лам Фан діставав своєму панові опіум, приводив до нього малолітніх дівчаток – полковнику подобалося займатися їх розтлінням, а також організовував ті вимагання, які приносили полковнику Кхаку неймовірні прибутки.
Цей чоловічок проковиляв по кабінету і, очікуючи розпоряджень, зупинився біля столу свого шефа.
– Мені потрібна вся інформація, яка у тебе є на Стіва Джеффа – службовця американської судоходної і страхової компанії, на його слугу Хоума, кухаря Донг Хама і на дівчину Хоума Май Ланг То, – сказав полковник і, повернувшись до інспектора, кинув: – Почекай тут.
Супроводжуваний Лам Фаном, котрий жодним поглядом не удостоїв інспектора, полковник покинув кімнату.
Після того, як зачинилися двері, інспектор не зрушився з місця: він не сумнівався, що шпигуни полковника слідкують за ним через потайні очка.
Він непорушно стояв цілих двадцять хвилин. Нарешті, повернувся поголений , посвіжілий від душу полковник в бездоганно елегантному костюмі.
Золотий настільний годинник показував п'ять хвилин на сьому.
– Поїдемо на віллу американця, – промовив Кхак. – Поїдеш зі мною, – наказав він Лам Фану, котрий зайшов.