Вінні-Пух та його друзі

Страница 44 из 46

Алан Александр Милн

Крихітка Ру тільки те й робив, що зникав у руїнах Совиного Замку, а тоді вигулькував звідти верхи на черговому предметі, який спускали мотузкою, і це трохи нервувало Кенгу, бо вона не могла за ним устежити. Може, тому вона й стала картати Сову, мовивши, що її дім – це просто свинюшня – стільки в ньому бруду; навіть дивно, що він не завалився раніше. "Ви тільки погляньте, як зацвіло в отому кутку! Там виросли поганки!"

Сова глипнула в куток, здивувалася, а далі глузливо реготнула й пояснила, що то її губка і що коли вже не можуть відрізнити звичайної губкової мочалки від поганок, то – нічого сказати – в добрі часи ми живемо!

– Гай, гай!.. – сказала Кенга, а Крихітка Ру прожогом метнувся в дім і запищав:

– Я мушу подивитися на Совину губку! Ага, ось вона! Ой Сово, це не губка, це ляпка! Сово, ти знаєш, що таке ляпка, га? Це коли твоя губка вся розляпа...

Тут Кенга квапливо його перебила: "Ру, любий!", адже неввічливо розмовляти так з особою, яка вміє написати слово ВІВТОРОК.

Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню.

І от, коли вони всі сказали, що ця пісня – Чудова-Пречудова Хвалебна Пісня, Паць ніби зовсім байдужим голосом спитав: "А що, правда, гарна пісенька? Тобто я хотів спитати, як вона вам?.."

– Ну, а де ж новий замок? – спитав Пух.– Ти знайшла його, Сово?

– Вона знайшла для нього назву,– сказав Крістофер Робін, ліниво покусуючи травинку.– Отже, зараз їй не вистачає тільки самого замку.

– Я назву його ось як,– поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, – невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:

СОВУШНИК

І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру.

– А-а, це ти! – сердито сказала Сова.

– Привіт, Іа,– сказав Кролик.– Нарешті завітав до нас! Де ж ти був?

Проте Іа не звернув на них жодної уваги:

– Доброго ранку, Крістофере Робіне,– промовив він, відштовхуючи Паця та Крихітку Ру.

Умостившись на СОВУШНИК, Іа спитав:

– Ми тут самі?

– Самі,– сказав Крістофер Робін, подумки усміхаючись.

– Мені сказали – крилата чутка долетіла й до мого Закутку Лісу, що якась Особа нібито шукає собі дім. Цей дім для неї я вже знайшов!

– Молодець! – приязно сказав Кролик.

Іа покосився на нього через плече і знов обернувся до Крістофера Робіна.

– Щось утрутилося в нашу розмову,– голосно прошепотів Іа.– Однак не будемо зважати. Словом, якщо ти, Крістофере Робіне, хочеш, то ходімо зі мною, і я тобі дещо покажу.

Крістофер Робін скочив на ноги:

– Ходімо, Пуше! – сказав він.

– Ходімо, Тигро! – гукнув Крихітка Ру.

– Може, й ми... підемо, Сово? – спитав Кролик.

Іа заперечливо помахав їм ногою:

– Ми з Крістофером Робіном ідемо на прогулянку,– сказав він.– На прогулянку, а не на товчок! Якщо він хоче взяти із собою Пуха та Паця – я вітаю таке товариство, але ж треба, щоб ми могли вільно Дихати!

– Гаразд, чудово! – сказав Кролик, радіючи, що йому випадає нагода як слід покомандувати.– А ми тим часом і далі будемо вивантажувати речі. Гей, Тигро, де мотузка? Сово, що там таке?

Сова, яка лише тепер побачила, що її нова адреса із СОВУШНИКА перетворилася на МАЗАНИНУ, суворо кахикнула в бік Іа, але нічого не сказала, тож ослик поплентався за своїми друзями, несучи на собі значну частину СОВУШНИКА.

Невдовзі усі троє вже наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух – Паця, й обидва казали один одному: "Це вона." – "Не може бути!" – "А я тобі кажу – вона!"

І коли друзі підступили до хатки впритул, то виявилося, що це справді вона.

– Ось! – гордо мовив Іа-Іа, зупиняючись перед порогом Пацевої хатки. – І дім, і табличка з написом, і все таке інше!

– Гай-гай! – вигукнув Крістофер Робін, не знаючи, що робити – сміятися чи плакати.

– Ось найпідхожіше житло для Сови. Як ти гадаєш, маленький Пацику?

І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню.

– Еге, це найпідхожіше житло для Сови,– сказав він великодушно.– Я сподіваюся, що Сова буде в цій хатці дуже щаслива! – І Паць двічі ковтнув слинку, адже він і сам був у цій хатці дуже щасливий.

– А яка твоя думка, Крістофере Робіне? – спитав Іа-Іа з тривогою в голосі, відчуваючи, що тут щось не так.

Крістоферові Робіну треба було спершу з'ясувати одне питання, і він думав, як це краще зробити.

– Ну,– сказав він нарешті,– це дуже гарна хатка і, якщо Совиний замок звалило вітром, то мусить же вона кудись переїхати? Га, Пацю? Що б ти зробив, якби твою хатку звалило вітром?

Та перш ніж Паць устиг придумати відповідь, замість нього відповів Пух:

– Він переїхав би до мене і жив зі мною,– сказав Пух.– Правда, Пацю?

Паць міцно потис йому лапу.

– Дякую тобі, Пуше! – сказав він.– З великою радістю!

ПРИГОДА ДВАДЦЯТА,

й остання, в якій ми залишаємо Крістофера Робіна та Вінні-Пуха в Зачарованому Місці

Крістофер Робін кудись ішов. Назавжди. Ніхто не знав, чому він іде; ніхто не знав, куди він іде; ба навіть більше – ніхто не знав, звідки кожен знає, що Крістофер Робін кудись іде. Так чи інак, а в Лісі усі відчували, що врештірешт це мусить трапитися. Навіть Кузьчин Синок – найдрібніший із Кроликових Родичів та Знайомих,– той, якому здавалося, що він одного разу бачив ногу Крістофера Робіна, – навіть оцей ось К. С. сказав собі, що запахло Великими Змінами.

І от одного дня, відчувши, що більше він чекати не в змозі, Кролик підготував Оголошення.

І в тому Оголошенні мовилося:

ОГОЛОШЕННЯ ЗУСТРІЧІ ВСІХ

ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ

БІЛЯ ХАТКИ НА ПУХОВІЙ ГАЛЯВЦІ

УХВАЛЮЮТЬ ЛИЗОРЮЦІЮ

ЗЛІВА ЗА ПОРЯДКОМ НУМЕРІВ

ПІДПИС КРОЛИК

Кроликові довелося переписати все це кілька разів, поки він таки примудрився "прилизати лизорюцію", позаяк, на думку Кролика, вона мала бути прилизана. І коли й цю важку працю було закінчено, він оббігав усіх і всім прочитав свій витвір уголос. І всі сказали, що прийдуть.

– Ого-го! – сказав Іа по обіді, коли побачив, як усі гуртом посунули до його хатки,– Оце справді сюрприз! І мене також запрошено? Не може бути!