– Або краще – шматочок стільника,– сказав Пух,– бо стільниками розкидатися не варто. Але тоді може вирости не цілий вулик, а шматочок... та ще раптом не той шматочок, який мені треба, а той, де бджоли тільки гудуть, а меду не дають... От шкода!
Паць погодився, що справді-таки буде шкода.
– До речі, Пуше, садити дуже важко, особливо, коли ти не знаєш як,– сказав він,– це треба вміти.– І він поклав жолудь у викопану ямку, присипав його землею, а тоді на тому місці пострибав.
– Садити я вмію,– сказав Пух,– бо Крістофер Робін дав мені насіння носиків, і я їх усіх посадив: тепер у мене біля порога буде багато-багато різних носиків.
– А я думав, що вони звуться ротиками,– невпевнено сказав Паць, все ще підстрибуючи.
– Ні,– сказав Пух,– мої квіти звуться носиками!
Удосталь настрибавшись, Паць витер лапки об живіт і сказав:
– Що ми будемо робити тепер?
Пух сказав:
– Давай провідаємо Кенгу, Крихітку Ру та Тигру.
А Паць сказав:
– Га-га-гаразд, про-про-відаймо,– бо він ще й досі трішечки побоювався Тигри.
Тигра був страшенно стрибучий і мав жахливу звичку – вітався так, що потім у вас завжди були повні вуха піску, навіть після того, як Кенга скаже "Тигро, серденько, обережніше!" і допоможе вам підвестися на ноги.
Отож вони подалися до Кенжиної хатки.
......................................
А сталося так, що того ранку в Кенги був саме прибирально-господарський настрій. Вона вирішила скрізь навести порядок і порахувати всю білизну, і з'ясувати, скільки лишилося в неї брусків мила, і скільки лишилося в Тигри чистих серветок, і скільки лишилося в Крихітки Ру чистих слинявчиків. Для цього вона випровадила їх обох із дому, давши Крихітці Ру пакет бутербродів із салатом, а Тигрі – пакет бутербродів із риб'ячим жиром, щоб вони гарно погуляли в Лісі – тільки без пустощів!
І вони пішли собі в Ліс, і дорогою Тигра розповідав Крихітці Ру (якого це дуже цікавило) про все, що Тигри вміють робити.
– А літати вони вміють? – спитав Крихітка Ру.
– Аякже! – сказав Тигра.– Щоб Тигри та не літали? Та вони знаєш, як літають!
– О! – сказав Крихітка Ру.– І вони вміють літати не гірше за Сову?
– Куди там Сові. Краще! – сказав Тигра.– Тільки вони не хочуть.
– А чого вони не хочуть?
– Ну, їм це чомусь не подобається.
Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.
– А стрибати? – спитав Крихітка Ру.– Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?
– Питаєш! – сказав Тигра.– Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.
– Ой, а я так люблю стрибати! – сказав Крихітка Ру.– Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне – ти чи я?
– Звісно, я,– сказав Тигра,– тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.
– Куди спізнимося?
– Туди, куди нам треба прийти вчасно,– сказав Тигра, і наддав ходи.
Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.
– А я вмію плавати,– сказав Крихітка Ру.– Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?
– Ще б пак! Тигри все вміють!
– І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? – спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.
– По деревах вони лазять краще за всіх на світі,– сказав Тигра,– значно краще за всяких там Пухів.
– А на оце дерево вони зуміють залізти?
– Вони завжди лазять саме по таких деревах,– сказав Тигра.– Цілими днями: то вгору, то вниз.
– Ой Тигро, це правда?
– Ось зараз сам побачиш! – рішуче сказав Тигра. – Сідай мені на спину та вчися.
Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.
– Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! – захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.
До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): "А ми ліземо!"
Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): "Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?"
Видершись іще вище, він сказав (у думці);
"Правда, це не так легко..."
А ще вище він сказав (уголос):
– Тільки злазити вниз теж доведеться.
А тоді ще-ще вище додав:
– А це вже буде зовсім нелегко...
– ... якщо не впасти...
– ... бо тоді це, мабуть, буде зовсім...
– ... легко!
І тільки-но він сказав "легко", гілка, на якій він стояв, зненацька обламалася, і він, відчуваючи, що падає, ледве встиг зачепитися за вищу гілку...
Потому він обережно й повільно підвів голову й зачепився за цю гілку підборіддям... Далі підтягнув одну задню лапу... за нею другу... і, зрештою, сів на цю гілку, важко дихаючи й глибоко шкодуючи, що замість усього цього не спробував своїх сил у плаванні.
Ру зліз із Тигри і примостився поруч.
– Ой Тигро! – захоплено вигукнув він.– Ми вже на самісінькій верхівці?
– Ні,– сказав Тигра.
– А ми поліземо на верхівку?
– Ні,– пробурчав Тигра,
– У-у! – засмучено сказав Крихітка Ру, але враз після цього весело зацокотів: – Тигро, чуєш, Тигро! А хвацько в тебе вийшло, коли ти для сміху ніби став падати, а потім узяв та й не впав. Зроби так ще!
– Ні!!! – прогарчав Тигра.
Ру хвилинку помовчав, а тоді сказав:
– Тигро, а можна, ми з'їмо наші бутерброди, га?
– А чом би й ні? З'їмо. А де вони?
– Там унизу, під деревом,– сказав Крихітка Ру.
– Тоді, я гадаю, їх краще трохи поберегти,– сказав Тигра.
Так вони й зробили.
....................................
Тим часом Вінні-Пух та Паць чалапали собі Лісом. Пух віршами розповідав Пацеві про те, що він ладен усе робити, тільки б далі не товстіти, і що він не буде товстіти, а навпаки... а Паць думав про те, чи скоро виросте жолудь, якого він посадив.
– Пуше, диви! – раптом кувікнув Паць.– Онде на Сосні хтось сидить!
– А й справді,– сказав Пух, із цікавістю придивляючись, хто ж то може бути.– Там якийсь звір!
Паць схопив Пуха за лапу, мабуть, для того, щоб Пух не дуже лякався:
– А то якийсь Лютий Звір? – спитав він, намагаючись дивитися в інший бік.
Пух кивнув:
– То Ягуляр,– сказав він.
– А що Ягуляри роблять? – спитав Паць, у глибині душі сподіваючись, що зараз Ягуляри цього робити не стануть.
– Вони ховаються між гіллям на деревах і звідти кидаються на тебе, коли ти проходиш під деревом,– пояснив Пух.– Крістофер Робін мені все-все про них розповідав.