Ми з Володею сиділи дома, за те що розбили цукерницю. Мама пішла, а до нас прийшов Костик і каже:
— Давайте пограємося в що-небудь.
— Давайте в схованки, — кажу я.
— У, та тут і ховатися ніде! — каже Костик.
— Чому — ніде? Я так сховаюся, що ти повік не знайдеш. Треба лише винахідливість проявити.
— Ану, сховайся. Умить знайду.
Костик пішов у коридор і став рахувати до двадцяти п'яти. Володя побіг до кімнати, а я в хижу. В хижі лежала рогожка. Я заліз під неї і згорнувся на підлозі клубочком.
От Костик порахував до двадцяти п'яти і пішов шукати. Володю він знайшов одразу під ліжком і почав шукати мене. Обшукав усю кімнату й кухню. Зайшов у хижу, зупинився коло мене й каже:
— Тут каструлі якісь, стілець поламаний, рогожка стара. Нема нікого!
Потім повернувся до кімнати і питає:
— Де він? Ти не бачив, Володю?
— Може, у шафі сидить? — каже Володя. — Ану, відчини шафу… Нема!
— Може, в буфет заліз?.. Нема! Куди ж він подівся?
— Знаю! — закричав Володя. — Він у скрині!
— Правильно! Більше йому нікуди сховатись. Як ми раніше не здогадалися!
Вони підбігли до скрині і заходилися відчиняти віко, але воно не відчинялось.
— Замкнено, — каже Костик.
— А може, він ізсередини держить?
Вони стукали по вікові і кричали:
— Вилазь!
— Давай перекинемо скриню, — каже Володя. — Ану, підхоплюй з того боку! Ра-а-а-азом!
Бух! Скриня перекинулась, аж підлога задвигтіла.
— Ні, напевне, його там нема, — каже Костик. — Не може ж він догори ногами сидіти!
— Мабуть, він на кухні у підпіччі, — відповів Володя.
Вони побігли на кухню і стали тицяти кочергою в підпіччя:
— Вилазь! Однаково попався!
Я насилу стримався, щоб не засміятись.
— Стривай, — каже Володя. — Я, здається, зловив когось.
— Ану, тягни його!
— Зараз тільки кочергою зачеплю… Є! Ану, подивимося, хто це… Тьху! Старі валянки!.. Де ж його шукати?
— Не знаю. Я більше не граюся. Виходь! — закричав Костик. — Гру закінчено! Не хочеш, то й сиди собі!
Вони повернулись до кімнати.
— Може, він у комоді? — запитує Володя.
Щось зарипіло.
— Ну, що ти шукаєш у комоді! Хіба в шухляді сховаєшся? — розсердився Костик і пішов у коридор.
— Чому не сховаєшся? Треба перевірити, — відповів Володя. Він довго рипів шухлядами і раптом закричав:
— Костику, іди-но сюди!
— Знайшовся? — обізвався Костик.
— Ні, я не можу вилізти.
— Звідки?
— З комода. Я в комоді сиджу.
— Навіщо ж ти заліз у комод?
— Я хотів перевірити, чи можна сховатись у шухляді, а шухляда перехнябилась, і я не можу вилізти.
Тут я не витримав і голосно зареготав. Костик почув і кинувся шукати мене.
— Витягни мене спочатку! — благав Володя.
— Та не кричи ти! Я не розберу, де це він сміється.
— Витягни мене! Мені тут у шухляді страшно!
Костик висунув шухляду і допоміг Володі вилізти. Вони разом побігли до хижі. Костик спіткнувся об мене і впав.
— Ще цю рогожку якийсь дурень тут кинув! — закричав він і зі злості як штурхоне мене ногою.
Я як закричу! Виліз з-під рогожки:
— Ти чого б'єшся?
Він побачив мене і зрадів.
— Ага! Попався! — і побіг у коридор. — Паличка-виручалочка! Тра-та-та!
Я кажу:
— Можеш не трататакати, я не граюся більше. Це не гра, щоб битися.
Приходжу до кімнати… Батечку мій! Усе розкидано. Шафи відчинено, з комода шухляди витягнено, білизна на підлозі купою, скриня догори дном!
Довелось нам цілу годину після цього наводити лад у кімнаті.