Виклад про крамниці

Страница 2 из 2

Маковей Осип

Голова звертає тихцем увагу бесідника на те, що має говорити про крамниці на селі, а не в столиці. Тим часом кождий селянин прикладає вказуючий палець до чола і мислить. Бесідник сперечається з головою і каже до него:

Я вже знаю! Ви мені не кажіть і не перебивайте мене! (До селян). Селяне! Дорогі мої браття! Чи ви не хотіли би пити коняк і їсти кав'яр?! (Багато голосів: "Лиш дайте! Чому ні?") — Бесідник звертається до голови і каже тріумфуючої— А бачите?!(До селян дальше). Благородні напої впливають ублагороднюючо на чоловіка; ніколи не пошкодить так добре Мадейра, як сивуха з вапном і тютюном. (Голоси: "Таки так!") Отож, щоби довго не розводитися, бо я о тім напишу окрему книжечку для "Просвіти", дуже поучаючу, скажу коротко: крамниця повинна впливати ублагороднюючо, а не деморалізуючо на селян, повинна їм відкривати нові горизонти, незнаний світ, повинна зближати їх до цивілізованих людей, познакомлювати їх зі здобутками культури і цивілізації!

(Голос: "А дьоготь там буде?")

О люди, темна, непросвічена масо, блукаюча в єгипетській тьмі кромішній не то без електричного світла з рефлекторами, але й без каганця! І ви ще не знаєте, що дьоготь — то документ некультурності, який ви носите на своїх чоботях і забиваєте памороки всім тим, що хотіли б до вас приступити. (Бесідник нюхає воздух). Коли не помиляюся,— ні! я таки певний, що й тут ви прийшли з дьогтем на чоботях, тут, до столиці краю, де кождий на вас дивиться як на сінгалезів.

Селяни сміються. Бесідник змішаний. Пауза. Один старий селянин піднімається помалу, кланяється на всі сторони; єго тягнуть сідати, але він борониться: "Я тілько одно слово... Прсшу ласки вашої, ясні панове, та й ви, чесні ґазди; все то файно і красно, що нам той пан каже, та от, може би, він нам сказав: звідки гроші взяти на ті витребеньки?" (В залі настав великий крик, оклики "славно", візвання до бесідника, щоби сказав, звідки гроші взяти).

Бесідник нетерпеливиться і питає:

— А хіба ви грошей не маєте? (Голоси: "Та звідки?!") Ну, в такім випадку без устриць можете обійтися, бо й я їх сам не люблю, але на коняка то таки вас стати? (Голос: "І того нема чим годувати! Паші нема!") Що ж я вам пораджу? (Бесідник мислить хвилю). Чекайте! Маю пречудну ідею! Та ні, я вам сегодня її не скажу, а напишу все в книжечці "Просвіти". А поки що, дорогі мому серцю брати, не забувайте моїх слів, що я перше сказав: слухайте ви інтелігенції, не дивіться на те, що ми в сурдутах, бо під тими сурдутами б'є для вас щире серце, що бажає вам добра і гаразду. Чи не правду я кажу? (Інтелігенція: "Святу правду!!") Коли ми так спільними силами возьмемося до роботи, видвигнемо наш корабель народний з мілини, розпустимо вітрила і цілою силою пари причалимо до зеленого берега рідної нашої земленьки України-Русі! Оіхі!..1

(Бесідник сходить із естради. Оклики: "Славно! Многая літа!" Голова збору обтирає спітніле чоло...)

1895

1 "Я сказав!" (Лат.) — урочистий вислів, яким промовці у древньому Римі закінчували свої промови.