Саме це непохитне, незаперечне, не підлягаюче досвідові і міркуванню усвідомлення свободи, що визнається всіма мислителями і відчувається всіма людьми без винятку, усвідомлення, без якого неможливе ніяке уявлення про людину, і становить другий бік питання.
Людина є. творіння всемогутнього, вседоброго, всевідаючого бога. Що ж таке є гріх, поняття про який випливає з свідомості свободи людини? Ось питання богослов'я.
Дії людей підлягають загальним, незмінним законам, що виражаються статистикою. В чому ж полягає відповідальність людини перед суспільством, поняття про яку випливає з свідомості свободи? Ось питання права.
Вчинки людини випливають з її природженого характеру та мотивів, що діють на неї. Що таке є совість і свідомість добра та
зла вчинків, що випливають з свідомості свободи? Ось питання етики.
Людина, у зв'язку з загальним життям людства, є підлеглою законам, що визначають це життя. Але та ж людина, незалежно від цього зв'язку, є свобідною. Як треба розглядати минуле життя народів і людства —як діяльність свобідних чи не свобідних людей? Ось питання історії.
Тільки в наш самовпевнений час популяризації знань, завдяки могутньому знаряддю неуцтва — поширенню друкарства, питання про свободу волі зведено на такий грунт, на якому й не може бути самого питання. У наш час більшість так званих передових людей, тобто юрма неуків, визнала роботи природознавців, які займаються одним боком питання, за розв'язання всього питання.
Душі і свободи нема, бо життя людини виявляється мускульними рухами, а мускульні рухи обумовлюються нервовою діяльністю; душі і свободи нема, бо ми з невідомого періоду часу походимо від мавп,—кажуть, пишуть і друкують вони, зовсім і гадки не маючи про те, що тисячоліття тому всі релігії, всі мислителі не тільки визнали, а ніколи й не заперечували той самий закон необхідності, що його так старанно вони намагаються довести тепер фізіологією та порівняльною зоологією. Вони не бачать того, що роль природничих наук у цьому питанні полягає лише в тому, щоб правити за знаряддя для висвітлення одного боку його. Бо те, що, з погляду спостереження, розум і воля є лише виділеннями (sécrétion) мозку, і те, що людина, підлягаючи загальному законові, могла розвинутися з нижчих тварин за невідомий період часу, з'ясовує лише з нового боку тисячоліття тому визнану всіма релігіями та філософськими теоріями істину, що з погляду розуму людина підлягає законам необхідності, але ні на волосину не посуває розв'язання питання, яке має другий, протилежний бік, шо грунтується на свідомості свободи.
Коли люди походять від мавп з невідомого періоду часу, та це настільки ж зрозуміло, як і те, що люди походять від жмені землі з невідомого періоду часу (у першому випадку х є час, у другому — походження). і питання про те, яким чином поєднується свідомість свободи людини з законом необхідності, що йому підлягає людина, не може бути розв'язане порівняльною фізіологією і зоологією, бо в жабі, у кролику й мавпі ми можемо спостерігати тільки мускульно-нервову діяльність, а в людині — і мускульно-нервову діяльність, і свідомість.
Природознавці та їх прихильники, що думають розв'язувати витання це, схожі на штукатурів, яких би поставили заштукатурити один бік церковної стіни і які, користаючись з відсутності головного розпорядника робіт, у пориві старанності замазували б своєю штукатуркою і вікна і образи, і риштовання, і незатвердлі ще стіни і раділи б з того, що так, на їх штукатурський погляд, усе виходить рівно і гладенько. *
Розв'язання питання про свободу і необхідність для історії — перед іншими галузями знання, в яких розв'язувалось це питання,— має ту перевагу, що для історії питання це стосується не самої суті волі людини, а уявлення про вияв цієї волі в минулому і в певних умовах.
Історія в розв'язанні цього питання стає до інших наук у відношення науки досвідної до наук умоглядних.
Історія своїм об'єктом має не саму волю людини, а наше уявлення про неї.
І тому для історії не існує, як для богослов'я, етики та філософії, нерозв'язної таємниці в поєднанні свободи й необхідності. Історія розглядає уявлення про життя людини, в якому поєднання цих двох суперечних понять уже відбулося.
У дійсному житті кожна історична подія, кожна дія людини розуміється вельми ясно й певно, без відчуття найменшої суперечності, незважаючи на те, що кожна подія здається почасти свобідною, почасти необхідною.
Для розв'язання питання про те, як поєднуються свобода і необхідність і що являє собою суть цих двох понять, філософія історії може і повинна йти шляхом, протилежним тому, яким ішли інші науки. Замість того, щоб, визначивши в самих собі поняття свободи і необхідності, під складені визначення підводити явища життя,— історія з величезної кількості підлеглих їй явищ, ще завжди постають у залежності від свободи і необхідності, повинна вивести визначення самих понять свободи і необхідності.
Хоч яке б ми розглядали уявлення про діяльність багатьох людей чи однієї людини, ми розуміємо її не інакше, як чином почасти свободи людини, почасти законів необхідності.
Чи говоримо ми про переселення народів і про наскоки варварів, чи про розпорядження Наполеона III, чи про вчинок людини, зроблений годину тому, який полягає у виборі одного з декількох напрямів прогулянки,— ми не бачимо ані найменшої суперечності. Міра свободи і необхідності, що керувала вчинками цих людей, ясно визначена для нас.
Вельми часто уявлення про більшу чи меншу свободу — відмінне, залежно від точки зору, з якої ми розглядаємо явище; але — завжди однаково — кожна дія людини уявляється нам не інакше, як певним поєднанням свободи і необхідності. У кожній розглядуваній дії ми бачимо певну частку свободи і певну частку необхідності. І завжди, що більше в будь-якій дії ми бачимо свободи, то менше необхідності; і що більше необхідності, то менше свободи.
Відношення свободи до необхідності зменшується і збільшується залежно від тієї точки зору, з якої розглядається вчинок; але відношення це завжди залишається обернено-пропорці* опальним.
Людина, яка, тонучи, хапається за другу і топить її, чи виснажена годуванням дитини голодна мати, яка краде їжу, чи людина, привчена до дисципліни, яка за командою в строю вбиває беззахисну людину,— здаються менш винними, тобто менш свобід-ними й більш .підлеглими законові необхідності, для того, хто знає ті умови, в яких були ці люди, і більш свобідними для того, хто не знає, що та людина сама тонула, що мати була голодна, солдат був у строю і т. д. Так само людина, яка двадцять років тому вчинила убивство і після того спокійно і нешкідливо жила в суспільстві, здається менш винною; вчинок її — більш підлеглим законові необхідності для того, хто розглядає її вчинок через двадцять років, і більш свобідним для того, хто— розглядав той самий вчинок через день після того, як він був зроблений. І так само кожен вчинок людини божевільної, п'яної або дуже збудженої здається менш свобідним і більш необхідним тому, хто знає душевний стан того, хто зробив вчинок, і більш свобідним і менш необхідним тому, хто цього не знає. В усіх цих випадках збільшується або зменшується поняття свободи і відповідно до того зменшується або збільшується поняття необхідності,— залежно від тієї точки зору, з якої розглядається вчинок. Отже, чим більша уявляється необхідність, тим менша уявляється свобода. І навпаки.