Війна і мир (том 3)

Страница 94 из 129

Лев Толстой

і "Отже молю бога, щоб були ви, мій друже, під святим і сильним його покровом. Ваш друг Єлена".

ночі троє солдатів принесли гілок, розташувалися біля нього йг почали розкладати багаття.

Солдати, скоса поглядаючи на П'єра, розвели вогонь, поставили на нього казанок, накришили в нього сухарів і поклали сала. Приємний запах жирної страви злився з запахом диму. П'єр підвівся на лікоть і зітхнув. Солдати (їх було троє) їли, не звертаючи уваги на П'єра, і розмовляли між собою.

— Та ти з яких будеш? — раптом звернувся до П'єра один з солдатів, очевидно під цим запитанням розуміючи те, що й думав П'єр, а саме: якщо ти їсти хочеш, ми дамо, скажи тільки, чи чесна ти людина?

— Я? я?..— сказав П'єр, почуваючи потребу применшити наскільки можна своє суспільне становище, іцоб бути ближчим і зрозумілішим для солдатів.— Я по суті ополченний офіцер, тільки мого ополчення тут нема; я приїжджав на бій і загубив своїх.

— Он як! — сказав один з солдатів. Другий солдат похитав головою.

— Що ж, поїж, коли хочеш, кавардачку! — сказав перший і подав П'єру, облизавши її, дерев'яну ложку.

П'єр підсів до вогню і почав їсти кавардачок, ту їжу, яка була в казанку і яка здавалася йому найсмачнішою з усіх страв, які він будь-коли їв. У той час, як він жадібно, нахилившись над казанком, набираючи великі ложки, пережовував одну за одною і обличчя його було видно в світлі вогню, солдати мовчки дивились на нього.

— Тобі куди це треба? Ти скажи! — спитаз знову один з них.

— Мені до Можайська.

— Ти, виходить, пан?

— Пан.

— А як звати?

— Петро Кирилович.

— Ну, Петре Кириловичу, ходімо, ми тебе відведем.

У цілковитій темряві солдати разом з П'єром пішли до Можайська.

Уже півні співали, коли вони дійшли до Можайська і стали підніматися на круту міську гору. П'єр ішов разом з солдатами, зовсім забувши, що його заїжджий двір був унизу під горою і що він уже проминув його. Він би не згадав цього (в такому стані розгубленості він перебував), якби з ним не зіткнувс* на половині гори його берейтор, який шукав його по місту і повертався назад до свого заїжджого двору. Берейтор упізнав П'єра по його капелюхові, що білів у темряві.

— Ваше сіятельство,— промовив він,— а ми вже втратили надію. Чого ж ви пішки? Куди ж це ви, ідіть сюди, будь ласка! * ^

— Ага,— промовив П'єр. Солдати зупинились.

— Ну, що, знайшов своїх? — спитав один з них.

— Ну, прощавай! Петро Кирилович, здається? Прощавай, Петре Кириловичу! — сказали інші голоси.

— Прощайте,— сказав П'єр і пішов зі своїм берейтором до заїжджого двору.

"Треба дати їм!" — подумав П'єр, узявшись за кишеню.— "Ні, не треба",— сказав йому якийсь голос.

У кімнатах заїжджого двору не було місця: всі були зайняті. П'єр вийшов на подвір'я, ліг у своїй колясці і накрився з головою.

IX

Тільки-но П'єр поклав голову на подушку, як відчув, що засинає; але раптом ясно, майже як у дійсності, почув бум-бум-бум пострілів, почув стогін, крик, гупання снарядів, запахло кров'ю і порохом, і почуття жаху, страху смерті охопило його. Він злякано розплющив очі і підвів голову з-під шинелі. Було зовсім тихо на подвір'ї. Лише в воротях, розмовляючи з двірником і хляпаючи по грязюці, йшов якийсь денщик. Над П'єровою головою, під темним сподом тесового покриття, стрепенулись голуби від руху, який він зробив, підводячись. По всьому подвір'ї був розлитий тихий, радісний для П'єра в цю хвилину, міцний запах заїжджого двору, запах сіна, гною і дьогтю. Між двома чорними покрівлями піддашків видно було чисте зоряне небо.

"Хвалити бога, що цього нема більш,— подумав П'єр, знову накриваючись з головою.— О, який страх жахливий і як ганебно я піддався йому! А вони... вони увесь час, до кінця були тверді, спокійні..." — подумав він. Вони в П'єровому розумінні були солдати,— ті, що були на батареї, і ті, що годували його, і ті, що молились на образ. Вони — ці дивні, невідомі йому досі люди,— вони ясно і різко відділялись у його думці від усіх інших людей.

"Солдатом бути, просто солдатом! —думав П'єр, засинаючи.— Увійти в це загальне життя всім єством, пройнятися тим, що робить їх такими. Але як скинути з себе усе це зайве, диявольське, увесь тягар цієї зовнішньої людини? Один час я міг бути цим. Я міг втекти від батька, як я хотів. Мене могли ще після дуелі з Долоховим послати солдатом". І в П'еровій уяві майнув обідку клубі, на якому він викликав Долохова, і благодійник у Торжку. І ось П'єру уявляється урочиста столова ложа. Ложа ця відбувається в Англійському клубі. І хтось знайомий, близький, дорогий сидить у кінці столу. Та це ж він! Це благодійник. "Ага, він же помер? — подумав П'єр.— Так, помер; але я не знав, що він живий. І як мені шкода, що він помер, і який я радий, що він живий знову!" З одного боку столу сиділи Ана-толь, Долохов, Несвицький, Денисов та інші такі ж (категорія цих людей так само чітко була уві сні визначена у П'єровій душі, як і категорія тих людей, яких він називав вони), і ці люди,

Анатоль, Долохов, голосно кричали, співали; але крізь їх крик чутно було голос благодійника, що безугавно говорив, і гомін його слів був такий самий значущий і безупинний, як гуркіт поля бою, але він був приємний і втішний. П'єр не розумів того, що говорив благодійник, але він знав (категорія думок така ж ясна була уві сні), що благодійник говорив про добро, про можливість бути тим, чим були вони. І вони з усіх боків, зі своїми простими, добрими, твердими обличчями, оточували благодійника. Але вони, хоча й були добрі, не дивились на П'єра, не знали його. П'єр захотів привернути до себе їх увагу і сказати. Він підвівся, але в ту ж мить ноги його похололи й оголилися.

Йому стало соромно, і він рукою закрив свої ноги, з яких справді зсунулась шинель. На мить П'єр, поправляючи шинель, розплющив очі й побачив ті самі покрівлі піддашків, стовпи, подвір'я, але все було тепер синювате, світле і вкрите блискітками роси чи морозу.

"Розвидняється,— подумав П'єр.— Але це не те. Мені треба дослухати і зрозуміти слова благодійника". Він знову накрився шинеллю, але ні столової ложі, ні благодійника вже не було. Були тільки думки, ясно висловлювані словами, думки, які хтось говорив чи сам передумував П'єр.