Флігель-ад'ютант Вольцоген, той самий, який, проїжджаючи повз князя Андрія, "казав, що війну треба im Raum verlegen і якого так ненавидів Багратіон, під час обіду під'їхав до Кутузова. Вольцоген приїхав від Барклая з донесенням про перебіг оправ на лівому фланзі. Розсудливий Барклай де-Толлі, бачачи, як відбігають юрми поранених і як розстроєні задні частини армії, зваживши всі обставини, вирішив, що бій програно, і з цією звісткою прислав до головнокомандуючого свого улюбленця.
Кутузов насилу жував смажену курку і, звузивши повеселілі очі, глянув на Вольцогена.
Вольцоген, недбало розминаючи ноги, з * напівпрезирливою усмішкою на губах підійшов до Кутузова, ледве доторкнувшись до козирка рукою.
Вольцоген обходився з ясновельможним з певною афектованою недбалістю, яка мала показати, що він, як високоосвічений
1 перенести в простір,
військовий, полишає на росіян робити ідола з цієї старої, непотрібної людини, а сам знає, з ким має справу. "Der alte Herr (як називали Кутузова у своєму колі німці) macht sich ranz bequem" — подумав Вольцоген і, суворо глянувши на тарілки, що стояли перед Кутузовим, почав доповідати старому панові стан справ на лівому фланзі так, як наказав йому Барклай і як він сам його бачив і зрозумів.
— Усі пункти нашої позиції в руках ворога і відбити нема чим, бо військ нема; вони втікають, і нема змоги зупинити їх,— доповідав він.
Кутузов, переставши жувати, здивовано, наче не розуміючи того, що йому говорили, втупив очі у Вольцогена. Вольцоген, помітивши схвильованість des alten Herrn2, з усмішкою сказав:
— Я не вважав за своє право приховати від вашої світлості те, що я бачив... Війська цілком розстроєні...
— Ви бачили? Ви бачили?..— насупившись, закричав Кутузов, швидко встаючи і наступаючи на Вольцогена.— Як ви... як ви смієте!..— роблячи погрозливі жести тремтячими руками і захлинаючись, закричав він.— Як смієте ви, шановний добродію, говорити це мені. Ви нічого не знаєте. Перекажіть від мене генералові Барклаю, що його відомості неправдиві і що дійсний перебіг бою відомий мені, головнокомандуючому, краще, ніж йому.
Вольцоген хотів відповісти щось, але Кутузов перебив його.
— Ворога відбито на лівому і розбито на правому фланзі. Коли ви погано бачили, шановний добродію, то не дозволяйте собі говорити того, чого ви.не знаєте. Звольте їхати до генерала Барклая і переказати йому на завтра мій неодмінний намір атакувати ворога,— суворо сказав Кутузов. Усі мовчали, і чутно було лише важке дихання.захеканого старого генерала.— Відбиті скрізь, за що я дякую богу і нашому хороброму війську. Ворога переможено, і завтра поженемо його зі священної землі російської,— сказав Кутузов, хрестячись; і раптом схлипнув, тамуючи сльози. Вольцоген, знизавши плечима і скрививши губи, мобчки відійшов убік, дивуючись з über diese Eingenommenheit des alten Herrn 3.
— Ага, ось він, мій герой,— сказав Кутузов до повного гарного чорноволосого генерала, що в цей час сходив на курган. Це був Раєвський, який пробув цілий день на головному пункті Бородінського поля.
Раєвський доносив, що війська твердо стоять на своїх місцях і що французи не сміють більш атакувати.
Вислухавши його, Кутузов по-французькому сказав:
— Vous ne pensez donc pas comme les autres que nous sommes obligés de nous retirer?
1 "Старий пан спокійно влаштувався",
2 старого пана,
• з цього самодурства старого пана.
— Au contraire, votre altesse, dans les affaires indécises c'est toujours le plus opiniâtre qui reste victorieux,— відповів Раєв-ський,— et mon opinion...1
— Кайсаров! — гукнув Кутузов свого ад'ютанта.— Сідай пиши наказ на завтрашній день. А ти,— звернувся він до другого,— їдь по лінії і оголоси, що завтра ми атакуємо.
Поки точилася розмова з Раєвським і диктувався наказ, Вольцоген повернувся від Барклая і доповів, що генерал Барклай де-Толлі бажав би мати письмове підтвердження того наказу, що його давав фельдмаршал.
Кутузов, не дивлячись на Вольцогена, звелів написати цей наказ, що його вельми слушно хотів мати, щоб уникнути особистої відповідальності, колишній головнокомандуючий.
І по невизначному, таємничому зв'язку, який підтримує в усій армії один настрій, що зветься духом армії і становить головний нерв війни, слова Кутузова, його наказ до бою на завтрашній день, передались одночасно в усі кінці війська.
Зовсім не самі слова, не сам наказ передавалися в останніх ланках цього зв'язку. В тих переказах, що передавалися від одного до одного на різних кінцях армії, навіть нічого схожого не було на те, що сказав Кутузов; але значення його слів передалося скрізь, бо те, що сказав Кутузов, випливало не з хитромудрих міркувань, а з почуття, яке лежало в душі головнокомандуючого, так само, як і в душі кожного росіянина.
І взнавши, що завтра ми атакуємо ворога, з вищих сфер армії почувши підтвердження того, чому вони хотіли вірити, змучені, розгублені люди утішались і підбадьорювались.
XXXVI
Полк князя Андрія був у резервах, які до другої години стояли позаду Семеновського бездіяльно, під сильним вогнем артилерії. О другій годині полк, що втратив уже понад двісті чоловік, було висунуто вперед на витовчений вівсяний лан, на той проміжок між Семеновським і курганною батареєю, на якому цього дня було побито тисячі людей і на який о другій годині дня було спрямовано посилено-зосереджений вогонь з декількох сот ворожих гармат.
Не сходячи з цього місця і не випустивши жодного заряду, полк втратив тут ще третю частину своїх людей. Спереду і особливо з правого боку, в диму, який не розходився, бубухали гармати, і з таємничої царини диму, що огортав усю місцевість спереду, безперестанно, з шиплячим швидким свистом, вилітали ядра
1 — Ви, отже, не думаєте, як інші, що ми повинні відступити? — Навпаки, ваша світлість, у невиразних боях переможцем виходить той, хто впертіший, і на мою думку...
і повільно-свистючі гранати. Іноді, ніби даючи відпочинок, минало чверть години, протягом якої всі ядра і гранати перелітали, але іноді за хвилину кілька чоловік виривало з полку, і раз у раз відтягали вбитих і відносили поранених.