Вигнання з раю

Страница 7 из 72

Загребельный Павел

— Козоголосування!

— Козлогаласування!

— Ха-ха-ха!

— Га-га-га!

— Хто б же туди поїхав? Хіба наш завфермою? ! — Та він же проп'є по дорозі всіх кіз!

— І вагоп проп'є!

1 — І вагон — го-го-го-го!

{ Жмак любив, коли сміялися, тільки щоб не 8 лього. І це тоді, коли він висунув таку пропозицію! Хтось колись навіяв Жмакові, що він ціло життя має командувати, хоч був до цього ще менш здатний, нія* коров'ячий хвіст.

— Тих-хо! — загукав Жмак.— Що за несерйозність? Товаришу голово сільської Ради, наведіть порядок!

— Та хай люди посміються, кажеться-говориться,— прискалив око Зповобрать.

— Нам треба рішать серйозні питання, а не хахоньки розводити,— пристукнув по столу Жмак.

— А ми його в робочому порядку,— запропонував Зновобрать,— Підберемо кандидатуру, обговоримо, затвердимо, проінструктуємо, а вже тоді хай і їде собі...

Сам же задумав по-своєму помститися Жмакові, хоч задум той заховав так глибоко, що не розпізнав би його й сам. Як сказав

Розповідь.

вельми образно поет: у бджіл учіться, котрі дуже вдало уміють застосовувати жало. Позбутися Жмака Зновобрать не міг, тож і задумав ужалити його. І вже за день Веселоярськ довідався, що сільрада рекомендує для поїздки до Греції по кіз заслуженого колгоспного фуражира Петра Безтурботного!

Балачок було! Як же: Петро Безтурботний — за кордон! Всі сходилися на тому, що це його просунув син. У районі ж, начальство там якесь, от і поміг батькові. "Тю,— казали інші,— та він би сам поїхав, а не Петра туди пхав!"—"Сам?— зневажливо спльовували ще інші.— А може, той Йван і так там і спить по загряни-цях? А тепер захотів ще й батька, значить".—"Та він би лучче матір свою, Вустю!"— не згоджувалися перші. "Вустя малограмотпа і дуже криклива,— пояснювали другі.— Можуть бути міжнародні ускладнення через її язик. А Йвап їхній хоч і ледащо, але мети-кований".

Коли питали Петра, як цо він удостоївся, той тільки цвьохкав батогом. "А мені, щитай, однаково. їхать — то й їхать!"—"І що ж тебе — викликали, чи як?" — допитувалися дядьки. "А куди мене викликать? Щитай, голова наш Зновобрать побачив мене на возі, спитав, чи поїду, а мені, щитай, хіба не однаково? Куди пошлють, туди, щитай, і поїду".

Товариш Жмак не міг пустити таку важливу справу на само-плив. Він звелів викликати Безтурботного до сільради для інструктажу. Зробив це, ясна річ, дядько Обеліск, який незмінно виконував роль сільського виконавця вже років з сорок, бо ніхто не хотів па цю доволі непрестижпу і немеханізовану посаду. Щоправда, коли Веселоярськ став показово-взірцевим селом, дядькові Зновобрать вдалося роздобути для сільради мотоцикла з коляскою. Тепер треба було б на виконавця комсомольця, та, бач, мотоцикл був, а комсомольця не було. Дядько Оболіск далі виконував свої звичні функції прадавнім способом, себто пішки, без мотоцикла.

Поки він знайшов Петра Безтурботного, слово "інструктаж" вилетіло йому з голови, лишилося тільки якесь дзижчання, а тому він і не сказав Петрові нічого, а тільки всівся до нього на воза і махнув рукою в папрямку сільради.

— Підвезти? — поспитав Безтурботний.

— Давно вже б ліквідувати твій транспорт як клас,— сказав Обеліск.— Та вже вози.

Жмак довго варив воду з Петра.

— Ви розумісте, яку відповідальну справу вам доручають?

— Та хіба я, щитай, не знаю!

— Ви повинні знати, що тепер у Греції іде демократизація суспільства, а ще недавпо панувала диктатура чорних полковників!..

— Та я, щитай, он уже скільки год фуражиром. І коней, і корів, і свиней годував. Мені, щитай, воно все однаково: полковники чорні чи білі...

— Ви повинні до кінця усвідомити.

— Та я, щитай, уже... Кажуть, там кіз забрати!

— Це кози не прості. Це валютні кози. Ви знаєте, що таке валюта?

— Таж у нас у селі баба Валюта в.

— Цс не те. Валюта — це найвища цінність. Державне надбання.

— Тоді, щитай, не бачив. Мать, проспав...

Одне слово, закордон — це не те, що на возі фуражиром: сів, вйокнув, смикнув віжками і поїхав. Закордон — це тобі не свинячий хвіст, що завжди закручується вгору, а не вниз. Є над чим подумати.

Та все ж Петро Безтурботний вирушив. І не просто в подорож, а в легенду, в міф і в епопею.

КОЗОЕПОПЕЯ І (Інтермедія)

І

Почувши про кіз, прискочив до Веселоярська Хуторянський Класик Весняиопвітний. Це мовби двійник автора, або, як кажуть учені люди, його альтер его. Автор любить показові села, а тут впенацька така радість: показове село і в ньому показові кози!

Боже, як стрічали у Веселоярську Хуторянського Класика! Несли орифлами4 8 його цитатами, квіти, плоди, всіляку закуску сором'язливо прикритих рушничками кошиках. Хуторянський [асик упав на землю, обіймав її, промовляв палко: "Земленько рідна! Припадаю до тебе грудьми й коліньми! Колись тупцяв тут ноженятами маленькими, як козячі ратички. А тепер що? Люди добрі, що тепер? Тракторяки та комбайпюри тисячопудово чавлять святу земельку, нищать, руйнують структуру грунту. А ви знов озеняток, щоб порятувати землю. Спасибі вам, дорогі краяни!" на додачу процитував чи то своє, чи позичене, але таке доречне

^

ля нього і геть дурне, як на гадку веселоярівців: "О хутори, хто ип'є сон і сум ваш давній?"

Дядьки стояли ні в сих ні в тих, покурювали, покахикували, нишком посміювалися. Голосно сміятися піхто не посмів, бо все ж таки класик, хоч і Хуторянський, а що чоловік кпигодурствує лукаво, то про те вже хай у столицях мають клопіт.

Автор теж втручається в інтермедію тільки для того, щоб сповістити, що Хуторянський Класик (тобто ж автор!) відбув до своїх парнасів, так і не діждавшись кіз. Та й хто б діждався?

Орифлама — це плакат на двох дрючках. Слово грецьке. Дуже давне дуже красиве, його вживали класики і неокласики, Вжив і автор, щоб не іасти задніх.

КОЗОЕПОПЕЯ (Кульмінація)

Далі все сплутується, переплутується, заплутується й запаморочує-ться. З одного боку — природний розвиток подій, а з другого — коментар Петра Безтурботного до цих подій. Петра питали:

— То як же ти ото поїхав тоді?

— А як? — позіхав Петро.— Взяв, щитай, вірьовку, сокиру, піддяганку ватяну, плескачів, сала, пиріжків з квасолею, свипячих кишок з пшоном і вишкварками на дорогу — і гайда! Сів у вагоні й спдів, щитай, поки приїхав. А там кажуть: ось твої кози, переплітай. Ну, перещитав. Двадцять дві кози і два цани. Один білий, другий чорний. Волосаті й рогаті, як чорти.