Здобувшись на це попереднє пояснення, я дочекався вечора, повечеряв, налив іще один келих вина й умостився з конвертом. На ньому не було мого імені: можливо, це ще один доказ непевності? "Звісно, я не давала йому цей конверт. Я навіть і не зустрічалася з ним. Він-просто мейловий троль, фантазер, віртуальний маніяк".
Судячи з сірої, що затемнювалася чорним, смуги, що тягнулася краєм першої сторінки, я міг сказати, що це була ще одна ксерокопія. Вона колись мала справу з оригіналами документів? Потім я завважив дату згори й письмо: своє письмо, яким воно було стільки років тому. "Дорогий Едріене"-так починався лист. Я перечитав його, звівся на ноги, взяв свій келих із вином, доволі похапливо вилив його назад у пляшку й добряче налив собі віскі.
Як часто ми розповідаємо історію власного життя? Як часто ми пристосовуємо, прикрашаємо, підступно вирізаємо? Що довше ми живемо, то менше залишається поряд тих, хто міг би піддати сумніву нашу версію, нагадати нам, що наше життя є не нашим життям, а лише історією, що її ми розповіли про своє життя. Розповіли іншим, але-головно-собі.
Дорогий Едріене-чи радше, дорогі Едріене й Вероніко (привіт, Сучко, й ласкаво прошу до цього листа),
Що ж, ви, звісно, заслуговуєте одне на одного, й я зичу вам багато радості. Сподіваюся, ви так зблизитеся, що взаємне руйнування буде тривалим. Сподіваюся, ви шкодуєте про день, коли я вас познайомив. І сподіваюся, що коли ви розбіжитеся, а це неодмінно станеться-даю вам півроку, які ваша спільна пиха продовжить до року, тим краще для вашого зіпсуття, кажу вам я,-ви залишитеся з вічною гіркотою, яка отруюватиме ваші наступні стосунки. Частина мене сподівається, що ви матимете дитину, бо я-великий адепт помсти часу, аж до наступного покоління, й ще наступного. Див. Велике мистецтво. Та помста має звершуватися на правильних людях, таких як ви двоє (та ви-не велике мистецтво, а лише карлючки карикатуриста). Тож я вам цього не бажаю. Було би несправедливо наражати якийсь невинний зародок на перспективу виявлення того, що він був плодом вашого лона, даруйте за поетичність. Тож, Вероніко, продовжуй надягати Дюрекс на його веретенуватого стрижня. Чи, може, ти й досі не дозволила йому зайти так далеко?
Утім, годі з вас люб'язностей. Я маю сказати кожному з вас лише кілька конкретних речей.
Едріене: звісно, ти вже знаєш, що вона-стрижнедражнійка, хоч, припускаю, ти сказав собі, що вона стала до Боротьби зі Своїми Принципами, й задля допомоги їй ти як філософ залучиш свою сіру речовину. Якщо вона й досі не дозволила тобі Пройти Ввесь Шлях, раджу тобі порвати з нею, й вона прибіжить до тебе в мокрих трусиках і триипучною пачкою, прагнучи віддатися тобі. Та стрижнедражніння також є метафорою: вона маніпулюватиме твоїм внутрішнім єством, тримаючи своє відверненим від тебе. Я залишаю точний діагноз-який може змінюватися залежно від дня тижня-психіатрам, і лише зазначаю її нездатність уявити почуття чи емоційне життя когось іншого. Навіть її власна мати застерігала мене щодо неї. На твоєму місці я би поговорив відверто з її матір'ю, розпитав її про давнє ушкодження. Звісно, ти муситимеш робити це за Веронічиною спиною, бо, хлопче, ця дівчина прагне все тримати під власним контролем. А ще вона така ж снобка, як ти.
Вона почала зустрічатися з тобою, бо ти невдовзі отримаєш позначку про здобуття кваліфікації бакалавра гуманітарних наук у Кембриджському університеті після прізвища. Пригадуєш, як ти зневажав брата Джека та його витончених друзів? Тепер ти хочеш мати з цим справу?
Та не забудь: дай їй час, і вона дивитиметься на тебе так само зверхньо, як дивиться на мене.
Вероніко: цікава справа-цей об'єднаний лист. Твоя злоба впереміш із його педантичністю. Шлюб талантів. Ніби твоє почуття соціальної зверхності проти його почуття інтелектуальної зверхності.
Та не думай, що можеш перехитрувати Едріена так само, як (на певний час) перехитрувала мене.
Я бачу твою методу-ізолювати його, відлучити від давніх приятелів, узалежнити його від тебе тощо. Це може спрацьовувати протягом короткого строку. А протягом довгого? Питання лише в тім, чи ти зможеш завагітніти до того, як він збагне, що ти-зануда. І навіть якщо ти приборкаєш його, то зможеш розраховувати хіба що на вічне виправляння твоєї логіки, педантизм сніданкового столу й притлумлені позіхання у відповідь на твої маніження. Я не можу нічого з тобою вдіяти зараз, але час може. Час покаже. Він завжди показує.
Надсилаю вам свої сердечні вітання, й нехай кислотний дощ впаде на ваші поєднані й миропомазані голови.
Тоні
Гадаю, віскі сприяє ясності мислення. Й утамовує біль. Ще однією його перевагою є те, що ви п'янієте, а за умови вживання в достатньому обсязі дуже п'янієте. Я перечитав цей лист кілька разів. Навряд чи я міг заперечити його авторство чи огидність. Я був його авто-
ром тоді, та не був його автором тепер-це все, в чому я міг зізнатися. Насправді ж я не впізнавав тієї частини себе, яка цього листа написала. Та, можливо, це було просто ще однією самооманою.
Спершу я думав лише про себе й про те, яким-ким-я був: агресивним, ревнивим, ворожим. А також про свою спробу зруйнувати їхні стосунки. Принаймні хоча б це мені не вдалося, оскільки мати Вероніки запевнила мене, що останні місяці Едріенового життя були щасливими. Не те щоб це знімало з мене відповідальність. Моє молодше "я" повернулося, щоб шокувати моє старше "я" тим, чим те "я" було тоді, чи було тепер, а чи часом могло бути. Й лише нещодавно я почав міркувати про те, як зменшується кількість свідків наших життів, а з ними-й нашого необхідного підтвердження. Зараз я мав надто небажане підтвердження того, ким я був тепер чи був колись. Хай навіть це був єдиний документ, який Вероніка оприявнила.
Потім я подумав про неї. Не про те, як вона почувалася, вперше читаючи листа,-до цього я ще повернуся,-а про те, чому вона його віддала. Звісно, вона хотіла вказати, яким я був лайном. Але, думаю, було щось іще: з огляду на нашу сьогочасну відчуженість, це було також тактичним ходом, застереженням. Якщо я спробую підняти якийсь юридичний галас навколо щоденника, це буде частиною її захисту. Мені покажуть мою власну вдачу.