— А тобі хочеться навчитись добре грати на піаніно?
— Хочеться. Я й на баяні вмію! Я граю, а Галя моя ходить і підстрибує. Танцює! Мені дуже хочеться вивчити танцювати свою галку і курочку з півнем. Приїздив до нас ото якось цирк у клуб, я там бачив, як собачки танцюють під музику. Дресировані. А чи можна вивчити танцювати галку або півника?
— Ти ж кажеш, що твоя Галя танцює.
— Хлопці сміються, кажуть, що зовсім вона не танцює, а просто собі підстрибує, як звичайно. А мені здається, що вона ніби до музики прислухається й танцює…
— А ти сам умієш танцювати? — запитав я Васька.
— А я ж у танцювальному гуртку! Я багато танців знаю: і польку, і краков'яка, і козачка, і гопака, і лезгинку. За лезгинку я навіть приза маю! В районі на вечорі самодіяльності танцював. Мене книжкою преміювали: "Казки Пушкіна". А ви бачили дресированих птиць?
— Бачив, — кажу. — Є дресировані папуги, сороки, галки, журавлі…
— І танцюють?
— Бачив тільки журавля, як він танцював. Один дідусь його вивчив. Дідусь грає на сопілку, а він танцює. Чудно дуже… Ноги в журавля довгі, і він ними перебирає, а потім ще й присяде, навприсядки танцює…
— А галки не бачили, щоб танцювала?
— Галки не бачив!
— От мені хочеться галку танцювати вивчити. І півня з куркою. І качку. Оце візьму в Івана Кириловича качку і теж учитиму її. Я дуже люблю тварин дресирувати! У мене й кролики вчені: через руки мені стрибають! Я гадаю, що я й птиць навчу!
— Спробуй! Терпіння, Васю, треба багато! Може, й вивчиш! Що, може, ти хочеш цирковим артистом бути, дресировщиком?
Васько якось так загадково посміхнувся.
— А хіба це погано? — запитав.
— Чому, — кажу, — погано! Навпаки, дуже добре: вивчати характер тварини, її особливості, її можливості… Учити її різних штук… Тільки мучити тварину не слід. Читав про дідуся Володимира Дурова, в нього цілий театр із різних тварин був?
— Читав! Я все про Дурова прочитав! От якби бути таким, як Дуров…
— А ти помітив, що Дуров ніколи не бив тварин, він тільки ласкою їх учив! Ласкою та нагородою — шматочком чогось смачного.
— І я свою Галю, як вона до мене прилітає або щось таке зробить, завжди цукром частую! Ні, я і галку, і півника з курочкою дресируватиму, і качку. Я — терплячий…
Коли ми прийшли додому, Іван Кирилович запросив Васька обідати. Він одмовився:
— Е, ні, побіжу! Я одпросився взяти качку, а всі пішли допомагати колгоспові збирати кукурудзу. Я повинен їх наздогнати й перегнати на збиранні кукурудзи. Я найбільше свинкидовгоносика на буряках назбирав, найбільше від усіх кукурудзи навесні прополов, найбільше колосків назбирав. Я й на збиранні кукурудзи хочу бути першим! До побачення!
— До побачення, Василю Івановичу! Не впусти качки!
— Не впущу! — вигукнув Васько й підстрибом подався з гірки на дорогу.
ІІІ
Якось надійшов до мене лист од голови колгоспу з того села, де в дитячому будинку живе голубоокий мій товариш Василь Іванович Шумейко.
Голова пише:
"Дуже вас прошу купити й Києві черевики з ковзанами, такий і такий номер. Лижі й костюм для лиж. Правління колгоспу ухвалило преміювати Васька Шумейка за найкращі показники в роботі по збору довгоносика на буряках і за збирання колосків і кукурудзи. Інші подарунки для дітей ми знайшли й тут, у себе в районі, а ковзанів, лиж і лижних костюмів нема. На Жовтневі свята улаштовуємо урочисті збори колгоспників разом з нашими чудесними малими друзями, вихованцями дитячого будинку, де ми їх преміюватимемо за допомогу нам". Я купив і послав.
А після Нового року одержав листа від лікаря Івана Кириловича:
"Вітаю з Новим рокомі Був у мене на Новий рік, — пише Іван Кирилович, — Василь Іванович Шумейко. Прибіг на лижах, в новенькому червоному лижному костюмі. Біжить, розчервонівся, а на плечі в нього сидить галка. Каже, що галка таки танцює під музику, а глиняста качка ніяк не хоче. "Але я її,— каже, — все одно навчу!" Ой, буде з нашого Василя Івановича другий Дуров. Ой, буде!"
А що ви гадаєте?
Може, колись нам доведеться побачити велику афішу, на якій буде намальовано портрета Василя Івановича Шумеика, з галкою на плечі, і написано:
"ВІДОМИЙ ОРИГІНАЛЬНИЙ ДРЕСИРОВЩИК ТВАРИН І ПТИЦЬ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ШУМЕЙКО".
БІЛЯ РІЧКИ
Текла собі річка, річка невеличка, а хоч і невеличка була та річка, та, проте, — глибоченька.
Над річкою село, а в селі жив білявенький Микола із своєю мамою, і хата їхня стояла над річкою, — Миколина бабуня, як іще жива була, казала було:
— Наш огород у річці полощеться.
Справді, город їхній спускався аж до самісінької річки, понад річкою щороку садовили капусту, і як треба було Миколці збігати до кооперації чи по гас, чи по сірнички, мати казала Миколці:
— Ти, Миколко, біжи капустами — так ближче!
А ще ближче було до кооперації, як перепливти річку, а потім пробігти навпростець лутом, там перебрести через річку, бо там був брід, — там річку і перебродили, і возами переїздили.
Миколці було там води попід руки, не більше, іноді хіба, як трохи вбік ступнеш, ну тоді булькнеш з головою.
— Я, мамо, не капустами побіжу, а перепливу, а потім лугом, а там перебреду, так ближче, — каже, було, матері Миколка.
— А я тобі кажу — біжи капустами, бо ще втопишся, — сердиться мати.
— Щоб я та втопився?! Я плавати вмію!
— А як ти з бляшанкою та з сірниками пливтимеш? Ось не вигадуй мені, біжи, кажу, капустами!
— Вертатимусь з сірниками капустами, а туди перепливу! — сперечався Миколка.
Мати знала, що Миколка плавати вмів, річку перепливе вільно…
— Та біжи вже, — махала мати рукою, — хіба тебе переспориш?
Миколка підстрибцем у берег, труси на голову, як картуз, бляшанку чіпляв на шию, — в річку, ляпляп — і на березі.
А з крамнички вже вертався або вулицею, або капустами, пливти не можна, сірники замочиш.
Річки Миколка не боявся аж ніяк: улітку цілими днями купався, печерував раки з хлопцями, а взимку, як річка замерзне, скільки було для Миколки та його товаришів радощів, скільки веселощів: і на ковзанах по льоду бігати, і на сковзанках: як розженешся з берега, так аж до того берега перелітаєш — і на двох ногах, і на одній, і навприсідки.
А як парубки з дівчатами крутілку було зроблять!