У першому ж селі, що зустрілось йому, він вирішив переночувати. Він постукав у кілька хат, і всюди йому одмовляли. Його брала вже розпука й лють, та зустрічний хлопець порадив йому попроситись до однієї молодиці.
— У неї всі подорожні спиняються. Тітка Євдоха,— сказав хлопець і показав рукою на її хату.
У тітки Євдохи чиста хата, й сама тітка чепурна й привітлива. Обличчя в неї русяве, біле, пшеничне, й голос м'який та співучий.
Векша зразу якось повеселів, засміявся, з часом почав розказувати свЬї військові пригоди. Тітка легко якось і поралась по хаті, й зазирала до печі, де щось голосно булькотіло, й співуче сокоріла в розмові. Родина тітки зовсім невелика: маленький хлопець, років з вісім, дівка, що сиділа за прядкою (сестра чи дочка — Векша так і недобрав), і чоловік — темний, замурзаний і похмурий.
Пізніше Векшу нагодували білими паруючими галушками, знайшли десь трохи горілки, і дружньо сокоріла тітка по-родинному, тепло й щиро.
Десь усередині Векши співало серце теплом та радістю.
Йому послали спати на долівці, на свіжій соломі, і Векша, розлігшись, довго гомонів з тіткою:
— Ну, а як у вас, тьотю, нащот Советской власті? Чи приймають її порядки, как полагається?
— Що ж, хлопче, власть собі, а ми собі. Нам і за старого режиму було не добре-то жити, та й тепер не покращало.
— Почому ж так? — дивувався Векша.— Разві вона не за порядок, справедливість, одним словом, за лучшую жисть?
— Хтозна, хлопче! Може, воно й власть хороша, та тільки тут такі бузувіри сидять: гляди, щодня тобі й лізуть, то те, то інше. Одна біда з ними.
Але тітка, видно, забула про це й почала говорити про своє найближче. ,
Забрали на війну чоловіка, та вона ж тоді пильнувала за всім, збивала копійки та все чекала чоловіка. А він прийшов, хлопче, подумай,— з пранцями.
— Кинулась я до нього, аж у нього погань усяка завелась. Що вже поповозилась, що вже пополікувала, скільки тих грошей витратила, тепер зажило. То він унадився до дівчат — отака лиха година! А ти думаєш, хазяйство хто веде? Та він ні до чого, за все я та я.
Векша слухав і добродушно посміхався. Тітка притулилась до нього, важко дихала й сокоріла. Від неї пахло приємно жіночим молоком, сама вона начебто трохи хвилювалась — і Векші щось лоскотало десь глибоко в серці. Та він відганяв соромливі думки й злегка одхилявся. А на полу солодко всі хропли.
Ранок устав тихо, прозоро й сумно. Та в сумі була бадьорість, і жваво всі брались до нової денної роботи. Векша чекав сніданку й напружено думав: куди ж йому йти далі?
За сніданоком він поспитав:
— А що, тьотю, як у вас нащот того, щоб найнятись? Вона хвилину повагалась, а далі поважно відповіла:
— Аякже! Мабуть, можна. Тут є, хлопче, совіцька економія. Буряки там сіють, то там ти, мабуть, наймешся. А так, у людей, де ж тут? Там тобі, хлопче, добре буде. Наші дівчата щоліта й цукру поприносять, і зодягнуться, та й харчують добре. Як строковим — так і сахару дають, і хліба, й сала скільки хочеш.
— Значить, можна поправиться? — поспитав радіючи Векша.— Це б мені не мішало.
І він з увагою помацав свої гострі ребра та сухе засмалене тіло.
Векша попрощався привітно й щиро й вирушив у дорогу.
Йому вставали якісь теплі картини, і він солодко мріяв і по-дитячому сміявся. Хвилинами він витягував губи, вони зливались з кирпатим носиком. Тоді здавалось, що Векша нюхає повітря.
///
Векша стояв у кабінеті управителя' совхозу і, чекаючи відповіді, байдуже дивився в двір.
На широкому дворищі була сила сміття, соломи, гною, розкидані плуги, сіялки, косарки й інші машини. Із стайні вигнали волів, і вони ледве ступали, сонно ремиґаючи.
"Худі які!—думав Векша.— Нікому пильнувати!?"
Перед ним сидів управитель, червоний, гладкий, як налитий, чолов'яга й уважно переглядав документи Векшині.
Нарешті він підняв голову й оглянув Векшу маленькими, налитими салом очима.
— Так, товариш, значить, на роботу? Що ж ти знаєш?
— Шо ж, усе знаю! Можу на яку хочеш роботу!
— Ну, добре: ставай на поденну! Тільки знаєш, у нас балуваться не можна! Нада, товариш, работать!
— Ну, то звісно, как полагається! Управитель устав, насмішкувато оглянув Векшу.
— Так! Значить, за Совітську власть сражався? Молодець, Зекша! Так і нада!
I управитель підійшов і ляснув Векшу по плечу.
— Старайся, старайся, Векша! Георгія получиш! Векша ніяково посміхався.
— А що це в тебе — пузо, як бубон, світить!
І управитель підняв блузу, й ткнув Векші в пупа, і при цьому голосно захіхікав.
— Ех, ти, Векша, Векша! Що ж ти так!.. Ну, нічого, работай — пузо якось причепуримо!
Векша оселився в казармі. Він сподівався побачити чогось нового, але на стінах висів плакат з сіялкою Гельферіх і Саде й клаптик розбитої люстри.
Казарма була спільна для хлопців і дівчат. Звечора Векша збирався читати книжку або газету — якось він попрохав газет у конторі й приніс до казарми. Але вже о сьомій заходив доглядач і загадував гасити світло.
— Як же так, товаришу!—протестував Векша.— Нада ж просвіщаться, читать! Разві так полагається?
— А де я тобі візьму гасу?
— Так нада достать!
— Нада, нада! А де я тобі візьму? Ти знаєш, не виписують! У клуб іди, коли хочеш читать.
— А де ж клуб?
— Скоро одкриють...
— Та поки ж одкриють!
— Ну, підожди, не пропадеш!
Хлопці спали, як і раніш то водилось: укупі з дівчатами. До півночі вони хіхікали, жирували. А тоді, стулившись, обнявшись, засипали. Інколи траплялись дуже важкі сцени й дорікання. Коли одного разу запротестував Векша, його засміяли.
— Так постой! Как же ето! — говорив Векша.— Разві ето полагається? Разві так можна? Ну> коли ти хочеш, так женись там, як знаєш! А зачим знущатись з дівчини?
Але його вкрили гучним реготом.
Робітникам мусили давати добру страву, та замість цього варили куліш з червивим пшоном та старою олією.
Векша кілька разів підбивав робітників, та вони байдуже знизували плечима й мовчали.
Тоді він пішов до управителя сам.
— Ось що, товариш! — сказав він.
— А де ми з тобою свиней пасли, голубчику, що я тобі товариш?
Векша ніяково посміхався.
— Непорядки великі завелися,— хитав головою Векша.— Корма полагаються кращі, чому їх не дають? Нада, щоб світло було довше, щоб можна було й почитать, і поговорить про всякі штуки! А Ковгаль, як тільки повечеряють, зразу гасить світ. Ну й нащот женського полу — теж не полагається, щоб укупі.