Я зіжмакав газету і, підійшовши до плити, кинув у вогонь.
Виходить, я знову маю пуститися навтіки. Треба мерщій забиратися звідси. Але яким чином? До Тропіка-Спрінгс сто шістдесят миль. Як тільки поліція взнає від Лоли, що я був тут, саме в Тропіка-Спрінгс будуть мене шукати в першу чергу. Проте і повертатися в Окленд небезпечно. Видається, все-таки доведеться добиратися до Тропіка-Спрінгс, а звідти негайно забиратися подалі. Головне, я маю гроші – цілих п'ятсот доларів. Маючи таку суму, я навіть можу взяти квиток на літак до Нью-Йорка... П'ятсот доларів... І тут льодяний обруч стиснув серце. Я своїми руками півгодини тому віддав своє спасіння Дженсону! Як я тепер попрошу повернути гроші? Що він подумає про мене? І яким способом я, раптом, серед білого дня, піду звідси? Він подумає, що я звихнувся.
Паніка, що охопила мене, була така сильна, що мені стало важко дихати.
В цю мить двері кухні розчинилися і увійшла Лола.
Погляд її зелених очей виражав зневагу і нахабну цікавість.
– Ти що, досі не прибрав продукти?
– Я займаюся цим.
Я мовчки почав збирати банки.
Ах ти, погань! Ти вже подзвонила в поліцію? Що ти зробила?
Вона почала забирати курчат в холодильник, щось наспівуючи собі під ніс.
Ми мовчки розклали все по місцях, і, коли вона поклала в холодильник останнє курча, а я поставив на полицю останню банку, вона промовила:
– Нам треба поговорити. Сьогодні вночі ти чергуєш?
Я поглянув на неї:
– Так.
– Коли він засне, я прийду, поговоримо.
Отже, вона ще не дзвонила в поліцію. Вона хоче поставити умови. Я перевів подих.
– Як скажеш.
– Можеш відчалювати звідси, містере Чет Карсон, – єхидно сказала вона, – я впораюся тепер сама.
Ось такі справи. Вона тримала мене на мушці, та я ще мав час, перш ніж гачок буде спущений.
Я очима окинув її фігуру, у звабливій маєчці і шортах, її тіло притягувало мене невідступно.
– Все, що накажеш .
– Саме так, Карсон. З цього часу буде все так, як я накажу .
Вийшовши до обідньої зали, я побачив, що рейсовий автобус вже підкотив, з нього градом висипалися тридцять голодних пасажирів.
Ми втрьох запрацювали, як раби, – Я і Дженсон у залі, Лола на кухні. Кожен пасажир замовив ленч. Я ще кілька разів збігав залити бензин.
Лола дійсно вміла працювати, я мусив це визнати. Замовлені ленчі з такою швидкістю поступали з кухні, що скоро кожен отримав усе, що хотів, і нікому не довелося довго чекати.
Нарешті, автобус від'їхав, покинувши нас у повному виснаженні.
Дженсон, усміхаючись, промокнув мокре обличчя.
– Ми поставили рекорд, Джек. Жодного разу ще такого не було. Без тебе, звісно, це подавання було б неможливе. Тридцять ленчів! Раніше вони задовольнялися бутербродами.
– Це все наша господиня.
– О так! Що у мене за дружина! Ну, ми всі троє попрацювали на славу. Тепер ми з Лолою займемося посудом. А ти відправляйся до бензоколонки, у тебе ще безсонна ніч попереду. Не варто надриватися.
Раніше я б все одно лишився їм допомогти, однак, тепер просто не мав сили бути поруч з нею. Мені треба було подумати. Зараз, коли запарка скінчилася, я відчув, як страх знову стискає серце.
Вийшовши, я оглянувся.
Лола несподівано вибігла на веранду. Зелені очі її іскрилися шаленством.
У вікні виник стурбований Дженсон з тарілками в руках.
– І що цей босяк із себе корчить? – верескливо волала вона. – Він що, тут більше не працює? Чому я мушу за нього гарувати?
– Послухай, дорога, – м'яко спробував її урезонити Дженсон, – йому сьогодні ще вніч...
– Мені наплювати, що він вніч! – І знову злісно закричала на мене: – А ти, гайда сюди і допоможи прибрати посуд! Якщо хтось і буде прохолоджуватися в кріслі, то це буду я. Нумо, відпрацьовуй гроші, які ми тобі платимо!
– Гей, Лола! – в голосі Дженсона було попередження.
Я вже схопився і помчав до неї:
– Пробачте, місіс Дженсон, звісно, я зараз все зроблю...
– Лола, припини горланити на нього! Це я наказав йому йти до бензоколонки. – Дженсон наполовину висунувся з вікна.
– Ах, ось як тут до мене ставляться? Мені, виходить, ніякого співчуття не треба! Я придатна тільки на те, щоб гарувати в смердючій спекотній кухні та ще лежати з тобою в ліжку!
Вона пронеслася як віхола повз мене в дім і гримнула дверима.
Дженсон поклав тарілки і вийшов на веранду.
Мені показалося, що він одразу постарів.
– Вона себе замордує такою роботою, – мовив я поспішно, – перевтомилася, нічого особливого. Жінки час від часу вибухають. Це нічого не важить. Завтра вона буде, як раніше.
Він потер підборіддя і понуро покачав головою:
– Ти так думаєш, Джек? Адже вона ніколи так себе раніше не поводила. Може, мені з нею поговорити, заспокоїти, і все таке?
Не міг же я йому розповісти, що сцена була просто нею розіграна. Ловко розіграна для того, щоб спати самій сьогодні вночі. Коли він засне, вона прийде до мене поговорити.
– Я б на вашому місці дав їй спокій, містер Дженсон. Певен, завтра все буде в нормі. Вона просто перевтомилася. Давайте я допоможу вам прибратися.
Він поклав мені руку на плече:
– Ти добрий хлопець, Джек. Будь-який на твоєму місці зараз теж розгнівався б, не стерпів такого поводження. Мені соромно перед тобою за Лолу. Та твоя правда, вона стомилася. Я поговорю з нею завтра. Вона просто не розуміє, як ти нам здорово допомагаєш.
– Та забудьте ви про це. Ходімо працювати.
Ми з ним прибирали на кухні одночасно обслуговуючи клієнтів, які приїздили на бензоколонку, і клієнтів у закусочній, подаючи бутерброди і легку закуску, виконуючи по ходу ще мілкий ремонт. До четвертої години Лоли не було видно, потім я почув шум двигуна і виглянув з вікна. Лола сиділа в "меркурії", одягнута в зелену сукню. Потім покотила вбік Уентворта.
Я злякався. Може, вона поїхала в поліцію?
Дженсон скривився, коли я йому сказав, що вона поїхала.
– Вона і раніше так робила, коли ми сварилися. Поїде в кіно. Вона шаленіє за фільмами. Тепер повернеться не раніше одинадцятої. Та ми впораємося без неї, Джек. Ти вмієш готувати?
– Дещо. Наприклад, можу приготувати курчат.
Поки я смажив курчат, він тим часом роблячи бутерброди, раптом зізнався, що нещасливий з Лолою.
– Вона, певна річ, надто молода для мене, – заговорив він, нарізаючи хліб, – моя перша дружина була зовсім інша. Ми разом з нею вчилися в школі. Виросли разом. Вона була мені ровесниця. Ця дика. Вона, правда, вміє працювати як чорт, не відняти. Але Еммі, моя перша дружина, ніколи не розмовляла зі мною в подібному тоні. Вона б ніколи не поїхала ось так, не промовивши жодного слова. Іноді я думаю, може я занадто з нею м'який? Часом хочеться вліпити їй по сідницях, коли вона біситься. Мабуть, треба б.