177Радецький (фон Радец) Йозеф (1766-1858) — граф, австрійський фельдмаршал. У 1831-1857 pp. —головнокомандуючий австрійською армією у Північній Італії. Під час австро-італійської війни 1848-1849 pp. війська під командуванням Радецького розбили італійську армію при Кустоці (1848 р.) й Новарі (1849 p.), брали участь у придушенні революції в Італії.
178 Кавеньяк Луї-Ежен (1802-1857) — французький політичний діяч, генерал. У травні — червні 1848 р. — військовий міністр. Жорстоко придушив Червневе повстання у Парижі.
179Гьоргей Артур (1818-1916) — угорський воєначальник, учасник революції 1848-1849 pp. З березня 1848 р. головнокомандуючий угорської національної армії, з травня — військовий міністр. А. Гьоргей чинив опір дальшому розвитку революції і прагнув до угоди з Габсбургами. Навколо нього згуртувалось реакційне офіцерство й т. зв. Партія миру.
180 Бем Юзеф Захаріаш (1794-1850) — польський політичний і військовий діяч, генерал. Під час революції 1848-1849 pp. брав участь у Жовтневому повстанні у Відні й обороні міста від контрреволюційних військ, командував революційними угорськими військами у Трансільванії. Після поразки Угорської революції у 1840 р. утік у Туреччину, де прийняв іслам і вступив у турецьку армію під іменем Амурат-паші.
181 Ольмюцька угода між Пруссією і Австрією, підписана у 1850 р. у м. Ольмюц при посередництві Росії. Відповідно до цієї угоди, Пруссія повинна була відмовитися від претензій на створення союзу німецьких держав під своєю егідою.
182Панаєв Іван Іванович (1812 — 1862) — російський письменник і журналіст.
183 Струговщиков Олександр Миколайович (1808-1878) — російський перекладач німецької поезії і прози.
184 Посяда Іван Якович (1823-1894) — український громадський і культурний діяч, педагог. Належав до лівого крила Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 р. його заарештували і вислали до Казані під нагляд поліції, де він у 1849 р. закінчив університет. Працював у Канцелярії рязанського губернатора, а потім — учителював.
185 Гулак Микола Іванович (1822-1899) — український революціонер-демократ, педагог і вчений. У грудні 1845 — січні 1846 pp. разом із М. Костомаровим і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське товариство, належав до його лівого крила. У 1848 p. М. Гулака заарештували, ув'язнили до Шліссельбурзької фортеці. У 1850 р. вислали до Пермі під суворий нагляд поліції. Після закінчення терміну заслання він вів педагогічну і наукову роботу на Україні, в Грузії та Азербайджані.
186 Іуда (Юда) — за біблійним міфом, один з 12 учнів (апостолів) Христа, який запродав свого вчителя за 30 срібляників. Образ Іуди став символом зрадництва і запроданства.
187Гюго Віктор-Марі (1802-1885) — французький письменник, член Французької академії (з 1841 p.). Буржуазна революція 1848 р. вивела його на шлях громадсько-політичної боротьби. В. Гюго став у ряди захисників республіки. Тут згадується його промова з трибуни Національних здорів, виголошена письменником з метою засудження державного перевороту Луї Бонапарта 2 грудня 1651 р. і перетворення Французької республіки у Другу імперію. 3. Тулуб тут допустила хронологічну неточність: Т. Шевченко в Оренбурзі був раніше, ніж В. Гюго виголосив згадану промову.
188 Гарібальді Джузеппе (1807-1882) — народний герой Італії, генерал. Учасник революції 1848-1849 рр., організатор оборони Римської республіки (1849 р.). Під час австро-італо-французької війни (1859 р.) командував загоном добровольців. Під час Італійської революції 1858-1860 рр. очолив похід "Тисячі". Під час франко-прусської війни 1870-1871 рр. як доброволець разом з сипами бився проти прусських військ у Франції. Вітав Паризьку комуну. Прибічник Першого Інтернаціоналу.
189 Мадзіні Джузеппе (1805-1872) — італійський революціонер, ідеолог і керівник республікансько-демократичного крила Рисорджименто — національно-визвольного руху італійського народу за возз'єднання країни і знищення австрійського гніту. З 1827 р. брав участь у русі карбонаріїв. У 1831 р. заснував таємну організацію "Молода Італія". Учасник революції 1848-1849 р., глава уряду Римської республіки 1849 р., один з організаторів походу "Тисячі" 1860 р.
190 Цейзик Михайло Гнатович (1815 — рік смерті невідомий) — аптекар казенної, а потім власник приватної аптеки в Оренбурзі.
191 Колесинський Балтазар Балтазарович (1818—рік смерті невідомий)— польський політичний засланець, рядовий 5-го, а потім 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу.
192 Скуратов-Бельський Григорій Лук'янович (рік народження невідомий — 1573) — один з керівників опричнини Івана IV Васильовича Грозного, активний організатор терору опричників.
193 Ширяєв Василь Григорович (1795 — рік смерті невідомий) — російський художник. Походив із кріпаків, був відпущений на волю і записаний у Петербурзький живописний ремісничий цех у 1828 р. Один з відомих на той час майстрів декораційного живопису. Поміщик П. Енгельгардт законтрактував Т. Шевченка для навчання на чотири роки до В. Ширяєва, щоб мати свого дворового маляра. 1836 р. Т. Шевченко разом з іншими учнями В. Ширяєва брав участь у розписах Великого, Александринського і Михайлівського театрів у Петербурзі.
194 Сошенко Іван Максимович (1807-1876) — український художник, педагог. Друг Т. Шевченка. І. Сошенко один з перших звернув увагу на малярський хист Т. Шевченка (1836 р.), познайомив його з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим. Деякий час Т. Шевченко і І. Сошенко жили на одній квартирі.
195 ... приміщення на Хрещатицькому завулку... — йдеться про будинок І. Житницького на Козиному болоті (нині провулок Т. Г Шевченка, 8-а), де навесні 1846 р. Т. Шевченко оселився разом з художником М. Сашиним та письменником О. Афанасьєвим-Чужбинським.
196 Ампір — стиль пізнього класицизму у західноєвропейській архітектурі й мистецтві. Виник у Франції на початку XIX ст. Ампіру властиві строгі монументальні форми, звернення до давньоримської і давньоєгипетської традицій.
197 А я так мало, небагато... — рядок з вірша Т. Шевченка "Не молилася замене..." (1850).
198 Йдеться про Коваленко Оксану Степанівну (1817 — рік смерті невідомий) — подругу Т. Шевченка з дитячих років. Хата Коваленків стояла поблизу садиби Шевченків. У 1829 р. Вони розлучилися назавжди, коли Т. Шевченко виїхав з Кирилівки до Вільна.