В степу безкраїм за Уралом

Страница 153 из 180

Тулуб Зинаида

Про братчиків старшого покоління нічого в нас не чути. Знаю тільки, що всі вони заслані, тобто десь живуть "під наглядом поліції", десь вчителюють, але не мають права навіть на канікули приїхати на Україну".

— Сатрапи! Недолюдки! — не витримав Шевченко і на запитальний погляд Левицького та Лазаревського додав: — Андрузький багато зайвого наговорив на мене з переляку. Добре, що інші не підтвердили його свідчень. Він і сам себе втопив своїм довгим язиком. А Посада... Він тільки й думав про гірку селянську долю та про скасування кріпацтва, а в конституціях або республіках чи то реформах нічого не тямив. На допитах відповідав коротко, ні на кого не клепав і перед жандармами виявився розумнішим, ніж вчений і розумний професор Костомаров... Гулака шкода... Міцний у нього розум і міцна вдача — справжній борець. І жандарми це відчули. І потрапив він до Шліссельбурзької фортеці... Чи живий він там, бідолаха?!

І Шевченко важко зітхнув.

— А як прийшов до вас цей лист? — спитав Поспелов. — Невже поштою? Треба негайно написати вашому приятелю, щоб він був обережніший і не торкався таких тем у листах: і сам може біди зажити, і вас остаточно втопити.

— Не турбуйся: Лизогуб — людина обережна, — втрутився Лазаревський. — Привезла листа одна поміщиця, син якої тут служить, і ніхто, крім неї, не знає про його існування, а про зміст його і вона, певно, не догадується.

Другого ранку, ледве Тарас Григорович зайшов до своєї майстерні і відігрівся з морозу біля добре натопленої грубки, як знову завітав до нього Карл Іванович.

— Де Залеський? — спитав він.

— Бронек більше тут не працює, — відповів Кобзар. — Він вам потрібний?

— Ні. Навпаки. Добре, що ми з вами самі. Я хотів вам розповісти про один дуже дивний факт, який тільки ви зможете мені пояснити.

— Спробую, якщо зможу, — здивовано відповів Шевченко, підсуваючи Гернові крісло. — Що трапилося? Ви схвильовані.

— Не так, щоб схвильований, а здивований, — відповів Герн, сідаючи. — Замкніть двері, щоб хто-небудь не підслухав.

Шевченко зазирнув у другу кімнатку, заглянув і в кухню, чи не затримався там Гурій, потім замкнув зовнішні двері і сів навпроти Герна.

— Полковник Матвеев, як вам відомо, людина глибоко порядна, — почав Герн, — йому я довіряю, як самому собі. Він обідав учора в ресторані і випадково опинився поруч з компанією генерала Тол —мачова, його ад'ютантів Мансурова та інших. Матвеев не полюбляє їх, бо вони з оточення колишнього губернатора Перовського. І його здивувало, що з ними був ваш супутник по бутаковській експедиції

Макшеєв. Усі вони напилися п'яні, і раптом Макшеєв почав обмовляти Бутакова.

— Неймовірно! — вигукнув Шевченко.

— Матвєєв чув, як він твердив, що Бутаков морив команду та офіцерів голодом і наживався на цьому, а всі його астрономічні спостереження та визначення довгот і широт невірні, бо в нього попадали хронометри і зупинилися, а потім пішли невідомо коли, тому і карта його невірна і ще щось... Ах, так: Бутаков, мовляв, перекручував усі місцеві назви островів та берегів, а потім зовсім перестав з'їжджати на берег і знімав узбережжя з корабля "на око", і тільки на хівинський берег з'їжджав зовсім один уночі, незважаючи на категоричну заборону військового міністра та міністра кордонних справ наближатися до Хіви, і що він там робив уночі на ворожій землі — відомо одному Богові. Треба щось негайно робити: або вжити заходів проти Макшеєва за наклеп, або, навпаки, взяти під підозру Бутакова. Я попросив Матвеева поки що мовчати і прийшов порадитися з вами.

— Боже мій, — вихопилося в Шевченка. — Який безсоромний наклеп!

— Та ви не хвилюйтеся, дорогий Тарасе Григоровичу, — заспокійливо сказав Герн. — Адже ж ви там були і все це бачили на власні очі. Хоч ви й не моряк і не топограф, але за півтора року навчилися розбиратися в таких речах. Давайте розглянемо усе по пунктах. Такі справи Обручов доручає мені, отже, рано чи пізно без вашої допомоги не обійдемось. Так нумо одразу, без тяганини.

— Добре! Питайте! — сів Шевченко навпроти Герна, опанувавши себе. І тільки жовна рухалися на його обличчі, зраджуючи хвилювання.

— Чи то правда, що в морі ви голодували?

— Так. Траплялося й таке. Особливо в другу навігацію, коли Макшеєва вже з нами не було. Але ж харчі для експедиції заготовляв не Бутаков, а оренбурзькі провіантські чиновники. Деякі валки надходили й з інших міст на замовлення Оренбурзького військового округу. Фельдшер Істомін весь час вів усі господарські записи й перевіряв грошові рахунки. Іноді я йому трохи допомагав і за фактурами та накладними знаю, як воно було. Мабуть, і крупа, і борошно, і всі інші харчі були спочатку хороші, але ж крупа запліснявіла в вогких оренбурзьких цейхгаузах, а потім, відволожену, її везли під брезентом майже два місяці в умовах майже тропічної спеки. Сухарі теж запліснявіли. Істомін особисто стежив, щоб кожен сухар просмажували, і жодна людина у нас не отруїлася, і ніхто з нас не хворів. Пересмажували й крупу на кашу. В солонині завелася черва, але ж м'ясо було таке солоне, що не загаялося. Його старанно варили. Дійсно, несмачно було, але що ж вдієш, — кожен розумів, що в пустині й цьому треба радіти. І ніхто не ремствував: навпаки, намагалися допомогти. Плели сіті, ловили рибу, стріляли дичину.

— Аде тепер Істомін?

— Залишився в Раїмі як фельдшер при військовому лазареті.

— І все це він підтвердить?

— Під присягою, як і ми з Вернером і Поспєловим.

— Аз хронометрами що трапилося?

— Один з них дійсно впав і зупинився на кілька хвилин, але Бутаков потім днів зо три вивіряв його за допомогою астрономічних спостережень, а цього року перед навігацією знов три дні перевіряв усі хронометри у гирлі Сирдар'ї. Коли вони були невірні, чому ж тоді Макшеєв сам, змучений морською хворобою, не один раз просто переписував і вносив у свої записи дані з спостережень Бутакова, не бажаючи з'їжджати на берег? І це теж може підтвердити і Поспелов, і Вернер, і я, і навіть боцман Парфенов, який тридцять років плаває і так з практики вивчив морську науку, як справжній морський офіцер.

— А зйомки "на око" були?

— Міністерські інструкції заборонили Бутакову ступати на хівинську землю, тому південний берег доводилося хоч-не-хоч знімати з борту "Константина" так званою "окомірною зйомкою", в ясну погоду і в повний штиль засікали ми по компасу румби і на борту користувалися приладами, я забув, як вони називаються. Поспелов вам їх перелічить і скаже всі назви.