— Кобзарю, любий, дорогий кобзарю, ану, змахни з наших очей сльози, щоб ми вдарили лихом об землю. Ушквар нам веселої!
І кобзар ушкварив гопака. Такого гопака, що всіх ніби жаром обпалило!
Тут як випурхне на середину зали Заньковецька, а слідом за нею Садовський! Взута в червоні черевички, вбрана в чудову барвисту плахту, легка й граціозна, Заньковецька, здавалося, літала у повітрі, як метелик, не торкаючись зовсім ногами підлоги. До пари їй як танцюрист був Садовський. То повернеться одним боком, то другим, то скоком-боком, то вихилясом та викрутасом, ще й навприсядки піде!.. А кобзар, граючи, ще й словами жару піддає: "Подивися, дівчино, який я моторний, подивись, оглянься, який я удався!"
І раптом, на диво всім, зненацька зривається з місця Ілля Юхимович Рєпін, кидається на середину зали в танок і як пішов, як пішов "викозулювати" ногами, так куди там професійним танцюристам!.. Кучері в нього розлітаються врізнобіч, а що тільки ноги виробляють!.. То він стукне по підлозі передком, то вдарить каблуком так, що весь посуд Дзвенить на столі, то піде рівною "дрібушкою" по підлозі... І після всього того — враз на канапу, сів і сидить, ніби й не він! Грім оплесків — нагорода танцюристові .
Це "збіговисько" дуже подобалося Рєпіну. На другий День Ілля Юхимович прислав Яворницькому листа, в якому він дуже жалкував, що не здогадався запросити до себе Дорогих його серцю гостей з сонячної України .
ГОПАК—ТАНОК ЗАПОРОЖЦІВ
Листування між ученим і художником з деякими перервами тривало аж до самої смерті. Яворницький не забував Рєпіна, особливо тоді, коли він радував громадськість виходом у світ свого нового твору.
Як тільки в Катеринославі вийшла книжка "За чужий гріх", Яворницький зразу ж надіслав її Рєпіну. 13 березня, 1908 року Рєпін писав Яворницькому: "А вашу книжку "За чужий гріх" я дуже люблю, як і все, що ви пишете: свіжо, правдиво й розумно".
Часто Рєпін звертався до Яворницького у власних справах. У листі з Куоккала 9 травня 1909 року Ілля Юхимович просить Яворницького прислати йому фото з гайдамацьких "свячених ножів".
Ці ножі були потрібні Рєпіну для нової картини "Гайдамаки" .
В одному з листів Яворницький просив Рєпіна "приїхати з сином Юрком на Україну, побувати в музеї, а потім стрілою пролетіти через Дніпрові пороги, повезти сина на старі місця Січі, показати правнука запорожцям, як ото колись привіз і показав своїх синів Тарас Бульба".
Трохи згодом Дмитро Іванович знову благає свого земляка приїхати на рідну землю й подивитися музей, в якому багато можна знайти матеріалів. Тут же і "запорозький курінь" — оселя Яворницького, де можна знайти притулок і увагу господаря.
На запрошення Дмитра Івановича Рєпін 18 жовтня 1910 року відповів, що готує свої. картини на виставку в Рим і дуже шкодує, що не зможе побувати на Дніпрі та в музеї, хоч "це часто викликає сором і тугу на серці, але що вдієш!"
У зв'язку з сімдесятиріччям Яворницького Рєпін прислав на його ім'я сердечну телеграму: "Гаряче вітаю маститого ювіляра. По-дружньому обіймаю безсмертну душу Запорожжя".
Дмитро Іванович дуже хотів збагатити музей деякими малюнками Рєпіна. Він звертається до художника, прохаючи прислати в музей хоч би один етюдик од його цінних і навіки безсмертних картин для музею Поля. Рєпін зважив на щире прохання і надіслав Яворницькому кілька малюнків з життя запорожців.
Рєпін у квітні 1925 року щиро дякував Дмитрові Івановичу за присланий йому автограф. "Ще здаля пізнав ваш автограф і дуже зрадів: значить, живий, а казали, що хворий, що, може, й не виживе... Так, слава богу! Живий, здоровий, і все така ж мила, молода, козацька душа, що любить свою Україну. І я все той же..."
Про свячені ножі Рєпін писав, що фото з них він використав у картині "Гайдамаки", яка пішла в Швецію, до Стокгольма.
Трохи пізніше, 30 листопада 1926 року, Рєпін відкрив своєму Другові таємницю. Він повідомив його, що задумав писати нову картину: "Під великим секретом признаюся вам що я знову взявся за Запорожжя!" Ілля Юхимович мав на увазі нову картину "Гопак". Знову він спрагло перечитував усе, що зберігалося в його бібліотеці про Україну. Читав перш за все твори Яворницького, проглянув збірку українських пісень. Згадав, як він, приїхавши з Сєровим на місце Січі, купався в Чортомлику, побував з ним на запорозькому кладовищі, шукаючи підківок до козацьких чобіт, черепів тощо.
Коли вони ходили по цьому кладовищу, пішла чутка, що. пани шукають запорозькі скарби. За ними гуртом бігали селянські діти, повагом ходили старі діди й цікавилися їхніми знахідками.
Лист Рєпіна про його новий творчий задум звеселив душу Яворницького. Хоч обидва були вже в літах, їм не бракувало ще пороху в порохівницях. Дмитро Іванович сів за стіл, узяв перо і своїм чітким почерком написав до Рєпіна:
"Щоб малювати таку картину, як запорозький гопак, треба кинути чужий, холодний край, який нічого не дає ні для розуму, ні для нашого серця, треба пірнути в світлі води Дніпра, пронестися через шумливі й грізні пороги стрілою, потім пройтися пішки до Січі. Тільки після того можна братися за діло й писати картину не чимраз холоднішою і кволою, а сильною і впевненою рукою".
З відповіддю Рєпін не забарився. "Милий і дорогий Дмитре Івановичу! — писав він 17 грудня 1926 року.— Я стою перед вами в позі того, що приймав благословення. Як це добре ви сказали! Який би я був щасливий прийняти це благословення саме від ваших рук".
Яворницький запалився бажанням допомогти Рєпіну створити на старості літ ще один шедевр з життя запорожців.
Щоб підтримати творчий вогник у душі Рєпіна, Яворницький надсилає йому одну за одною свої книжки: "Дві подорожі в Запорозьку Січ монаха Яценка-Зеленського", "Поміж панами", "Словник української мови". Згодом послав йому запорозький прапор, фотознімки запорозьких нащадків — лоцманів Якова Шрама, Грицька Шрама та Кузьми Казанця — цих звитяжців у боротьбі з водною стихією. Надіслав і фото столітніх дідів, що доживали свого віку в селі Капулівці.
Усе це Рєпін прийняв з великою і щирою вдячністю.. Особливо дякував у своєму листі від 7 січня 1927 року за книжку "Дві подорожі в Запорозьку Січ монаха Яценка-Зеленського". Він назвав її "чудом" — від неї не можна відірватися. Це — шедевр літературного мистецтва...