Марійка Підгірянка
В чужому пір’ю
Сценічна картина на три дії з танцами і співами
В чужому пір’ю
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Синичка I – дівчинка 11–12 років
Синичка II – дівчинка 11–12 років
Сверщик – хлопчик 10 років
Вітер – хлопчик 12 років
Ніч – дівчинка 12–13 років
Квіти:
Рожа – дівчинка 12 років
Лелія – дівчинка 10 років
Дзвіночок – хлопчик 10 років
Фіалка – дівчинка 7 років
Братчик – хлопчик 7 років
Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.
Перша дія
Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч – Лелія й Дзвіночок, ліворуч – Фіалка й Братчик. Перед ними, посередині, Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.
Рожа
Квіточки сестрички, що то за новина,
Що сумна вся наша прекрасна долина?
Сумують всі пташки, пісень не співають.
Не знаєте, сестри, яку журбу мають?
Лелія
Як я умивалась на зорі росою,
Синички казали помежи собою,
Що одна синичка від них відреклася,
Зняла своє пір’я, в чуже одяглася,
І своє гніздечко залишити хоче,
В чужину летіти, десь у світ за очі.
Рожа
О, я би ніколи того не зробила,
Рідну свою землю я б не залишила.
Братчик
І я – ні!
Фіалка
І я – ні!
Лелія
Я також – ні!
Дзвіночок
Нема ніде краще, ніде веселіше,
Бо ніде не гріє сонечко миліше.
Ніде не шумить так білая берізка,
Не журчить потічок, чистенький, як слізка!
Якби мене взяли в далеку чужину,
Зів’яв би я, знидів, з туги б там загинув.
Фіалка
І я так!
Братчик
І я так!
Лелія
Я цього не знаю,
Чому наймиліше всім у ріднім краю?
Дзвіночок
Не знаєш? Чи пісню вже тую забула,
Що вчора під вечір від Сверщика чула?
Лелія
О, я і зараз можу заспівати.
Лиш мусив би Сверщик голос пригадати.
Фіалка
І я так!
Братчик
І я так!
Рожа
А де Сверщик дівся?
Вже сонечко встало – він ще не з’явився.
Лелія
Я Сверщика люблю; він скрипак найперший,
Співаночки знає і складає вірші.
Дзвіночок
Певне, заховавсь між буйнії трави
І там, над потічком, скрипку свою править.
Але я задзвоню дрібними дзвінками –
То зараз і з’явиться Сверщик між нами.
(Потрясає дзвіночками, що в нього на костюмі.)
Чи бачите? Он вже по долині скаче.
Входить Сверщикз іграшковою скрипкою у руках.
Квіти (всі)
Добрий тобі ранок, наш милий скрипаче!
Сверщик (весело)
Квіти мої любі, добрий і вам ранок!
Чи добре ви спали, чи пили сніданок?
Рожа
Дякуємо красно, спали всі в спокою,
На сніданок пили медочок з росою.
Й тобі залишили ще досить медочку,
Тільки заспівай нам гарну співаночку.
Сверщик
Гаразд, любі квіти, я готов співати,
А за свою пісню не хочу заплати.
Найкраща заплата за всі мої труди,
Якщо моя пісня подобатись буде.
Лелія
Заграй же нам пісню вчорашню, друже,
Бо вона до серця припала нам дуже.
Сверщик строїть скрипку, а потім грає мелодію пісні "Чом, чом, земле моя", а всі квіти – спершу несміливо, тихо, а далі щораз голосніше – співають.
Квіти
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?
Чом, чом, чом, земле моя,
Так радуюсь я
Твоїй красі?
Чим, чим, чим мене манить
Пташні твоєї спів,
Тужливий шум лісів?
Чим, чим, чим так веселить
Потічок з під верхів,
Що тут шумить?
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля
Зродила й кормить тя!
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля –
Твій рідний край!
Лелія
Всі дякуєм, друже, ця пісня – чудова!
Аж в серце глибоко запали нам словй.
Рожа (просить)
Заспівай цю пісню пташці в нашім гаю,
Що хоче летіти до чужого краю.
Сверщик
Я вчора співав їй, вона висмівала,
Ще й скрипочку мою, недобра, стоптала.
Дзвіночок
Коли так, то вже їй ніщо не поможе!
Сверщик
Та лиш подивіться, квіточки, в долину.
Всі дивляться в той бік, звідки надходять Синички.
Чи бачите тую чудацьку пташину?
Строкатого пір’я начеплено много –
Чи ви вже бачили де птаха такого?
Фіалка
Я – ні.
Братчик
Я також – ні.
Сверщик
То пташка шалена,
Вбрала чуже пір’я – думає, що вчена.
Фіалка й Братчик
Шалена, шалена!
Дзвіночок
Й я це повідаю,
Лиш її сестрички жаль мені без краю.
Фіалка
І мені!
Братчик
І мені!
Сверщик
Одну її мала,
Як мати умерла, її згодувала;
А тепер невдячна таке їй вчинила,
Чесне ім’я роду геть поганьбила.
Рожа
Недобра!
Лелія
Невдячна!
Дзвіночок
І серця не має.
Сверщик
А ще і надулась та гордо ступає…
Чи бачите, квіти?
Фіалка
Я бачу.
Братчик
Дивлюся.
Лелія
А я не дивлюся, бо нею гидую.
Сверщик
А сестра за нею ступає сумненько…
Ой, видно, що дуже болить їй серденько.
Чи знала що, бідна, відчувала лихо?
Фіалка
Не знала!
Братчик
Не знала!
Сверщик
Тихо, квіти, тихо!
Входять Синички І і II.
Синичка І
А дивись, які я маю гарні пера,
А ти собі проста пташка синьопера!
Синичка II
Та й ти такі вчора сині пера мала.
Чим ти свої крила так зафарбувала?
Синичка І
Не хочу я бути така, як ти, проста.
Придбала я, бачиш, крашених доста.
Свої пера я зірвала, хоч боліло,
Тепер межи панські птахи піду сміло,
Тепер приймуть мене в своє товариство.
Подивись лиш, яка я гарна і барвиста!
Синичка II
Ти не мудра, сестро моя, – тож пізнати,
Що не свої, лиш чужії, маєш шати.
Чуже пір’я вітер здує, і застинеш.
Жаль тебе, нещасна сестро, бо загинеш.
Синичка І
А, то заздрість тільки в тебе так говорить,
Кожний скаже, що то гарно, хто за мною зорить!
Я ще хочу собі голос відмінити…
Буде мені між панами добре жити.
Синичка II
Ой, будеш ти, моя сестро, дуже бідна,
Бо ні чужим, ані своїм не потрібна,
Свої тебе не пізнають, відречуться,
А чужії над тобою насміються.
Схаменися, сестро люба, поки час ще,
Між своїми все найліпше і найкраще.
Синичка І
Бо кращого товариства не знаєш,
Лиш з простими синицями проживаєш.
А я бачила щось ліпше, як синиці,–
Я бачила пишні, панські, горді птиці.
Коли б мудра, то пішла би враз зі мною;
Я відміню тобі голос і пристрою.