За писаря в сільраду не приймуть, бо нових порядків не знаєш.
І в комнезам не візьмуть.
Може, попервах би й утерся якнебудь, так потім все 'дно вичистять.
"Примазався, — скажуть. — Елемент!"
Сказать би, обчественні свині пасти, — так не впасе, лиха личина. Порозбігаються.
Про череду я вже й не кажу, бо зроду ж корови воно не бачило, а молока схоче вкрасти, сяде, дурне, бугая доїти.
А бугаї цього не люблять.
Уб'є, а тоді всій громаді й відповідай.
Морока з отими царями безробітними!
Ну куди ти його приткнеш?
Не йначе, як віз піску купити, — хай у бакшу грається.
КОГО ДО РАД ВИБИРАТИ
Кого?!
Певна річ, людину статечну, богобоязливу, у добрій чумарці, щоб, як буде головою Ради, заклав руки за чорзнащо, кахикнув на свої п'ятдесят "утаєних" та:
— А поклич, Свириде, мені отого, що у "незаможниках" значиться! Я йому покажу, у якій дірці раки зимують!
Отакого й вибирайте. Матимете принаймні голову, що здавен до того звик, здавна за церковного титаря правив і цілителеві Пантелеймонові свічку ліпив. Та не просту собі свічку, а золотою биндочкою обкручену.
Оце буде вам голова!
За члена найкраще підійде місцевий крамар. Людина він поважна, у піджаку й з цепкою. А тепер у вас які члени в Раді?
У шинелі подраній, у латаних чоботях, у полотняних штанях…
А то сидітиме, як великодня писанка! Приємно буде й у ноги вклонитися. За секретаря кого? Та ясно ж кого!
Писаря бувшого. Він же по бамагах як автомобіль! Тільки: чирк! чирк! чирк! чирк!
Ну як уже писаря нема, тоді б врядника або стражника. Він всі закони знає…
Щоб діло в Раді робилося по совісті, вибирайте туди й попа!
Це — обов'язково.
Що тепер за Рада?
Збереться, дивись, "Інтернаціонала" або "Заповіта" співає.
А то збереться нова Рада:
— Благословен бог наш! Серце просто радуватиметься…
І жінок не забудьте. Бо тепер часи нові — жінка однакові права з чоловіком має.
Хто там у вас найкраще гонить? Мокрина?
Мокрину й виберіть. Щоб начальству не далеко було бігати. Та й вам самим не треба буде для начальства шукати по кутках перваку. Тут у Раді куб поставлять — і гони!
Оце буде Рада!
ТОСКНО БУДЕ… І ЖУРНО БУДЕ.
А чого тоскно буде? І журно чого буде?..
А того тоскно і того журно житиметься нам на світі білому, що… автомобілів менше вулицями літатиме, менше гудітиме, менше ревітиме, менше свистітиме…
А винуватий у всьому тому нарком земельних справ СРСР т. Смирнов.
Узяв та й наказав:
— Дві машини залишити тільки для вжитку, а сім у Держфонд! Потому, — говорить, — дорого!
І стогін великий у Наркомземі пролунав, і потьмарились лиця многії…
А "Правда" єхидно великими літерами:
"А хто далі?!"
Виходить, значить, що треба комусь і "далі"…
І буде на вулиці тихотихо…
І не буде вже й людей роздавлених…
І йтимеш вулицею спокійно і не блиматимеш баньками, як затюканий звір…
І буде в нас багато часу, і бензину, й шмаровидла, і шин, і магнето…
І буде тоскно… І буде журно…
Бо весна після зими у нас настає.
Квіточки розквітнуть, зіти зазеленіють, травиця шовкова випнеться у Померках, у Сокольниках, у Люботині, у Високому, у Зеленому…
Сонце світитиме, пташки щебетатимуть…
А Аріадні Валентинівні на травицю забажається… З пакунками, з ікрою зернистою, з собачкою шпіциком…
А може, в неї чоловік директор… А в нього авто був… І не один… і не два…
А тепер:
"А хто далі?.."
І йому треба "далі"…
А в потязі душно…
А на авто вітрець повіває… І не трясе… І швидше… І в черзі не стоять…
Аріадна Валентинівна плакатиме, шпіцик, собачка, скиглитиме, директор сопітиме…
І буде тоскно… І буде журно.
НІЧОГО НАРІКАТИ
Пишуть з усіх сіл до нас:
— Рятуйте! Бабишептухи заїдають! Розвелось їх по селах, що ні проїхать ні пройти!..
Бач які?!
Тепер — "ряаатуйте"!..
А як пупи різати, так тоді не "рятуйте"!
Тоді до баби!
Як бешиху шептати — до баби!
Пристріт, обкладки, глаз, родимець — так тоді:
— Бабусю! Чи не пошептали б? Я вже вам і яєчок, і пшінця, і як Мура отелиться, то й сметанки!
Та вже мені не кажіть: знаю й ще чого до баби ходите…
І порох пити, і селітру, і…
Чого ж тепер кричите?
Що з десяти дванадцять умирає?
А як же ви гадали? Щоб так ото баба шептала, а ви жили собі та й жили…
Ні! Так не буває!
Мріть уже, раз до баби йдете!
То вже таке діло…
Лікарів же та фельдшерів не хочете?
"Тумана, кажете, напущають" та "пошесті розносять"…
І правда. Хіба ж таки лікар там чи фельдшер — хіба вони те зроблять, що баба?.. Покличте лікаря на вродини, так він вам почне руки мити, струмент варити, породіллю на чисте рядно класти, бабів з хати повигонить, та чистими ножицями пупа одріже, та зав'яже…
Хіба це порядок?!
А баба богові святому помолиться, та в попіл руки, та іржавого ножа, та поплює, та подує, та прикаже… От воно й умирать легше!..
То єрунда, що потім у дитини пуп гниє, аж доки сватів посилати, а в матері "золотник" не на місці та кров'ю сходить… З бабою!
Або візьміть обкладки…
Лікар, так він починає під шкуру штрикати, та горло мазати, та різні компреси… А з бабою так просто іграшки!
Баба знає, як це робити… На те вона власними руками й зінське щеня давила… От вона тими самими руками й обкладки давить… Лізе собі в рота й давить… Пильнуйте, щоб тільки свічка була напоготові та труна…
А поховати — це штука не велика.
Отож не нарікайте! Мріть собі потроху, царство вам небесне…
Та тікайте од лікарів…
Тоді попам хоч заробіток буде, а то вони тепер дуже бідують.
САМІ ТОБІ ЧУДЕСА!
На Поділлі це так…
Що не день — то й чудо! Що не день — то й чудо! І то різноманітні чудеса…
Не те, що там обновилася ікона, та й обновилася ікона, та й ще раз обновилася ікона…
Подільські чудеса — серйозні чудеса, чудесні чудеса й таємничі тайни…
Все од сили вищої, од сили потойбічної, од сили магічної…
Спочатку за чудеса взявся був бог… Старий бог християнський, що споконвіку своїми чудесами вславився.
Калинівське, приміром, чудо, коли з сухого, порохнявого хреста потекла кроз гаряча і коли пастухові калинівському з'явилася матір божа преподобниця й промовила:
— Іване! Висякай носа та оголоси всім вірним, що на цім полі мають поставити тисячу шістсот штук дерев'яних хрестів! Важких хрестів, дубових хрестів!
Це вам не "обновлєніє".