Та витрачати час на виявлення ніжних почуттів не доводилося, слід було поспішати. Дроворуб про всяк випадок озброївся міцною залізною штабою, що виламав на сходах.
Наближаючись до вікна у царство підземних рудокопів, Чарлі Блек закликав супутників до обережності. Хтозна, можливо, вартовий, що літав на драконі, чекає появи нахабних спостерігачів, щоб влучити у них меткою стрілою. Та діставшись до майданчика у печері, звідки вони ще вчора спостерігали картини дивовижного чужого життя, моряк охнув від здивування: вікно було наглухо забите. Рудокопи так щільно забили в нього шматок скелі, що не лишилося жодної щілини.
Шестилапого у печері не виявилося: чи він відлежувався десь у лабіринті печерних коридорів після учорашньої битви, чи, може, тут встигли побувати рудокопи й спіймали звіра.
А скільки ще інших Шестилапих могло причаїтися у печері?
Але тепер моряк не боявся зустрічі зі звіром: Залізний Дроворуб швидко розправився б із ним. Чарлі Блек побоювався іншого: чи не влаштували рудокопи засідку на їхньому шляху? І він тільки тоді вільно зітхнув, коли на світанку побачив нарешті Еллі, Діна Гіора і Фараманта.
Найперше треба було приділити увагу Страшилові. Справи його були кепські. Одяг скинутого правителя порвався, з дірок вилазила пріла й злежала солома. Риси обличчя майже стерлися, погано було і з мозком: вологий підвал дуже шкідливо вплинув на нього.
До роботи взялася Еллі. Вона зняла зі Страшила голову і повісила сушитися на високу гілку, де її обвівав теплий вітер і гріло жарке сонечко. Потім заштопала Страшилів одяг, випрала у струмку й розвісила на кущах.
Коли все було готове, Еллі напхала каптан, штани і чоботи свіжою соломою, якої приніс Фарамант із сусіднього поля, прикріпила голову з просохлим мозком. Потім дістала фарби, пензлик і почала малювати очі. Очі одразу закліпали, засміялися…
— Все зіпсуєш! — сердито закричала Еллі.
— … ого, — прошепотів Страшило. — … юй… рі-ше… ота! Це означало: "Нічого, малюй скоріше рота!"
Нарешті рот теж був готовий. Радісний Страшило кинувся танцювати.
— Ей-гей-гей-го! Еллі знову врятувала мене! Я знову-знову з Еллі! Ей-гей-гей-го! Я знову-знову…
Раптом Страшило спохопився, що він губить гідність правителя, танцюючи на очах у своїх підлеглих, і боязко поглянув на Діна Гіора і Фараманта. Але ті делікатно відвернулися і вдали, що нічого не бачили, захоплені важливою розмовою. Страшило зітхнув з полегкістю.
Загальна радість ще збільшилася, коли моряк Чарлі подарував Страшилові чудову палицю із червоного дерева. Він устиг змайструвати її, доки Еллі "лікувала" Страшила.
Страшило зіперся на палицю, випнув солом'яні груди і поважно заговорив:
— Друзі мої! Страшило — мудрий, як і раніше, і ось вам докази: у мене в голові з'явилися великі ідеї! Для боротьби з Урфіном у нас немає зброї, а зробити її можуть лише Мигуни. Але Мигуни живуть у Фіолетовій країні, а Фіолетова країна — не Смарагдова. І я так розумію: коли ти знаходишся в одній країні, то в іншій тебе у цей час немає. Який же із цього випливає висновок? Нам треба вирушити до Фіолетової країни!
Дружні оплески були відповіддю на чудову промову Страшила. Лев схвально загарчав, а Тотошко голосно загавкав.
ПЕРЕМОГА
НА СХІД!
нкін Флед, намісник у країні Мигунів, був гладкий чоловічок з рудим жорстким волоссям, що стирчало на всі боки, ніби мочалка. Він прибув у країну зі взводом фіолетових солдатів і капралом Ельведом і легко підкорив її. Бо Мигуни, хоча й славилися як майстерні ковалі і слюсарі, були ще боягузливіші, ніж Жувани.
Зайнявши Фіолетовий палац, Енкін Флед вигнав звідти усю челядь, яка там мешкала ще за часів Бастінди, і залишив тільки кухарку Фрегозу. Вона смачно готувала, а намісник любив попоїсти.
У країні Мигунів у Фледа виявилася непереборна пристрасть до зброї. Він не міг байдуже пройти повз кинджал чи шпагу. Поселившись у Фіолетовому палаці, намісник наказав населенню здати усі мечі, кинджали, ножі, навіть кухонні. Такий наказ він віддав ще й тому, що боявся повстання і хотів обеззброїти народ.
Мечів у Мигунів не виявилося, але серед знесеного залізного брухту намісник уздрів два старовинних кинджали чудової роботи. Полиск сталі й дивовижна тонка різьба на рукоятках зачарували Енкіна Фледа, і він наказав привести до нього майстрів.
— Звідки це? — спитав Флед, показуючи на кинджали.
— Збереглись із стародавніх часів, коли в нашій країні ще точилися війни, — відповів старший із майстрів.
— А ви зможете робити такі кинджали?
— Ми робили й складніші речі, — відповів майстер. — Ми ремонтували нашого правителя, пана Дроворуба, а в нього дуже складний механізм. Але навіщо кинджали, коли м'ясо краще різати звичайним ножем?
Енкін Флед не любив, коли йому заперечували.
— Не базікати! — закричав він і затупав ногами, й Мигуни від переляку закліпали швидше, ніж звичайно. — Викуйте мені п'ять, ні — десять таких кинджалів, і щоб у всіх різьба була різна. Строк — тиждень. Якщо не встигнете… ну, тоді ви дізнаєтесь, що означає мати справу з Енкіном Фледом!
Майстри все покинули й виготовляли кинджали. Флед розвісив їх на стіні на килимі у великій залі палацу — вони йому дуже сподобались. Але намісник вирішив, що видовище буде ще більш вражаюче, коли кількість кинджалів збільшиться.
З того часу майстри не мали спокою. Їм доводилося кувати кинджали, мечі, шаблі, шпаги… Намісник усі дні проводив у залі, розташовуючи колекцію зброї то так, то інакше… Взявши до рук меча або кинджала, гладкий коротконогий Флед фехтував, уявляючи, що він б'ється з чарівником або страшним чудовиськом. Насправді ж він боявся напасти навіть на вівцю і почував себе безпечно лише під захистом лютих дуболомів.
Еллі та її друзі прямували на схід. Шлях їхній пролягав тими ж місцями, де вони минулого року йшли походом на Бастінду. Тепер вони виступали на нового ворога, на Енкіна Фледа з його дуболомами.
Армія визволителів складалася поки що з двох бійців: Залізного Дроворуба та Сміливого Лева. Але ніхто не наважився заперечувати, що ці двоє варті були багатьох і багатьох звичайних солдатів, не обдарованих такою хоробрістю й силою.
Отже, армія бадьоро просувалася на схід, долаючи кам'янисте плоскогір'я, що відділяло Смарагдову країну від країни Мигунів.