— Мені соромно за вас, миші! — з обуренням сказала королева. — Невже ваша повелителька сама повинна йти на пошуки?
— О ні, ні, — хором запискотіли миші, — ми знову підемо у розвідку, і тоді…
— Зачекайте, дітки, — сказала стара миша. — Коли я була молода, то бачила на сході за п'ятнадцять тисяч кроків звідси у стіні зарослого провалля якийсь отвір. Чи не це ви шукаєте?
— О, напевно, це воно! — радісно вигукнула Еллі. — Спасибі, бабусю!
Королева-миша знову сповнилася гідності і сказала:
— Йдіть у тому напрямку, люба сестро. Та коли виявиться, що це не той хід, покличте мене, і я знову з'явлюсь перед вами.
Всі миші миттю щезли, на превелике розчарування Тотошка. який мріяв кинутися у цю велетенську зграю й наробити у ній переполоху.
Песик збігав у розвідку, переконався, що поблизу немає ворогів, і компанія рушила на схід.
Коли було пройдено, за розрахунками, п'ятнадцять тисяч мишачих кроків, подорожні побачили провалля і в ньому справді віднайшли напівзруйнований отвір, з якого потягло вогкістю і цвіллю.
— Звичайно, це воно! — вигукнула Еллі.
Тотошко принюхався і з тривогою сказав:
— Мені не подобаються запахи, що йдуть звідти.
Лев став своїми могутніми лапами розчищати вхід. А моряк тим часом зрубав смоляну сосонку і наколов із неї два десятки скіпок.
Мандрівники обережно ступили у підземелля.
Першим ішов Лев (ворона сиділа у нього на голові), за ним Еллі з Тотошком, а замикав процесію моряк, тримаючи над головою запалену скіпку.
У сирому і похмурому підземному ході, напевно, ніхто не бував уже десятки років. Товсті кріплення, що підтримували стелю і стіни, позеленіли від часу й поросли мохом. У вибоїнах на земляній долівці стояли калюжі води, у яких ворушились огидні слизняки. Лев на спині перевозив через ці калюжі Еллі.
Повітря ставало все задушливіше: хід вів униз. Він став понижуватися дуже круто, з'явилися вирубані сходини.
Раптом перед подорожніми відкрилась величезна печера з кам'яними стінами і стелею. Вона була така велика, що протилежний її край губився у темряві. Еллі злякано притислась до Лева.
— Як тут порожньо й страшно… — прошепотіла вона.
Ворона полетіла вперед.
Чарлі Блек запалив ще одну скіпку і подав її Еллі. Вийшовши наперед, він став поволі посуватись, пробуючи долівку ціпком.
Подорожні вже пройшли близько тисячі кроків, поминули входи до кількох бокових гротів, як раптом назустріч їм кинулась з зойком Кагги-Карр.
— Тут страхітливе чудовисько!
При світлі скіпок стало видно, що з темного отвору у стіні печери вилазить якийсь величезний невідомий звір.
У нього був товстенний круглий тулуб, вкритий густою білою шерстю, і шість коротких лап з довгими пазурами. Голова чудовиська, кругла і велика, сиділа на короткій шиї, і в широко роззявленій пащі було видно безліч коротких гострих зубів.
— Ой, Шестилапий! — злякано скрикнула Еллі, задкуючи.
Найжахливіші у Шестилапого були його величезні круглі білі очі, в яких відбивалось червоне світло скіпок. Мабуть, ті очі, звиклі до темряви, були засліплені несподіваним вогнем, бо звір змушений був принюхуватися, роздимаючи свої великі ніздрі. Незнайомий запах живих істот дратував його, і він видав низький, хрипкий рик. На той рик Сміливий Лев відповів громоподібним ревінням, луна якого покотилась під склепінням печери.
— Пропустіть мене! — рикнув Лев. — Я йому обірву зайві лапи.
Він стрибнув уперед і з усієї сили вдарив грудьми Шестилапого у бік. Намір у Лева був рішучий — збити ворога з ніг і пазурами перервати йому горло. Та звір стояв на своїх шістьох коротких товстих лапах непохитно, мов скеля. Лев покотився на долівку, ударившись об чудовисько, а Шестилапий з несподіваною спритністю для його масивної туші хапнув Лева зубами за плече.
Лев зрозумів, що має справу з дуже небезпечним супротивником, і змінив свою тактику. Він закружляв навколо Шестилапого, намагаючись зайти з тилу. Та звір, керуючись чи то чуттям, чи то гострим слухом, весь час виставляв голову в бік Лева.
Чарлі гарячково міркував, чим можна допомогти Левові. Він згадав про ласо, що було у нього в рюкзаку, і протяг свою скіпку Еллі:
— Присвіти, дитинко!
І дивна річ! Досі Еллі тремтіла від страху, та тільки-но їй доручили відповідальну справу, страх відразу щез. Тепер дівчинка думала лише про те, щоб не згасли скіпки. Якби це трапилось, перевага виявилася б на боці Шестилапого, який звик до підземної темряви.
Моряк Чарлі розмахнувся, і зашморг оповив шию звіра. Чарлі потягнув кінець, та, з прокляттям вилаявшись відпустив його: зрушити з місця Шестилапого було все одно, що перекинути будинок.
Всі змальовані вище події відбувалися дуже швидко. Лев ще кружляв навколо Шестилапого, намагаючись зайти йому в тил, коли в бійку кинулась ворона. Вона сіла звірові на голову й стала дзьобати її своїм гострим дзьобом. Страшний біль примусив Шестилапого забути про обережність, і він несамовито завертів круглою головою, даремно намагаючись скинути маленького, але зухвалого ворога.
Скориставшись цим, Лев скочив звірові на спину і заходився рвати її пазурами. Та марно: шкіра звіра виявилася такою міцною, що з-під пазурів Лева летіли лише пасма шерсті, засліплюючи йому очі.
Шестилапий, роздратований тим, що на його спині сидить ворог, раптом покотився по землі. Він був би роздушив Лева, якби той не виявився спритнішим і не встиг відскочити.
Хрипко дихаючи, Шестилапий перекотився через себе й встав на ноги. Треба було починати заново, та звір виявився неприступним. Обійти його і рухатися далі було небезпечно: Шестилапий напевно буде їх переслідувати.
І цієї миті сталось таке, чого ніхто не чекав. Скориставшись тим, що Шестилапий весь час був повернений в бік Сміливого Лева, Еллі підскочила до чудовиська і з пронизливим виском ткнула його в бік обома скіпами. Загорілась густа злежала шерсть, у повітрі неприємно запахло паленим рогом, і Шестилапий з виттям, схожим на розкоти віддаленого грому, метнувся у темряву, збивши по дорозі Лева.
Нестерпний біль гнав звіра вперед, він мчав, неоковирно викидаючи свої шість товстенних лап, а наші мандрівники метнулися у протилежний бік. Але хоч як швидко вони кинулися навтьоки, моряк устиг підхопити ласо, що спало з шиї Шестилапого: воно ще могло їм знадобитися.