Лелеко, біла лелеко,
ти і разом з тобою інші лелеки
творите загадку про самих себе за ознакою:
ті, хто в кінці літа, перед відльотом у вирій,
десь поза селом, на уже зжатому полі,
збираєтеся у табун,
ті, з-поміж кого виокремлюється ватажок,
який поведе увесь лелечий табун у вирій,
ті, хто закльовує своїми довгими дзьобами
хворого або пораненого птаха,
бо він все одно не долетів би до вирію;
ти і разом з тобою інші лелеки
творите загадку про лелечий суд
(загадка про людський суд твориться за ознакою:
те, в чому беруть участь дві сторони —
сторона судді та сторона того, кого судять),
творите загадку про лелечий суд за ознакою:
ті, хто в одному місці збираються великим гуртом,
ті, з-поміж кого виокремлюється хтось один,
ті, хто судять когось за віщось,
відгадкою такої загадки
твоя, біла лелеко, і разом з тобою інших лелек
поведінка перед відльотом у вирій;
загадка про сватання твориться за ознакою:
те, в чому беруть участь дві сторони,
сторона парубка і сторона дівчини,
загадка про засватану дівчину твориться за ознакою:
та, хто відходить від гурту дівчат, —
як людським судом
є зібрання в одному місці великого гурту людей,
на якому суддя засуджує
когось за віщось до страти,
як вашим, твоїм, біла лелеко,
і разом з тобою інших лелек, лелечим судом,
є зібрання в кінці літа перед відльотом у вирій,
десь поза селом, на уже зжатому полі,
у великий табун,
де ви закльовуєте своїми довгими дзьобами
хворого або пораненого птаха,
так і сватанням є зібрання в хаті батьків дівчини
гурту людей:
парубка і його старостів, дівчини і П батьків,
на якому засватана парубком дівчина
відходить від гурту дівчат.
Лелеко, біла лелеко,
ти і разом з тобою інші лелеки
творите загадку про самих себе за ознакою:
ті, хто в кінці літа, перед відльотом у вирій,
десь поза селом, на уже зжатому полі,
збираєтеся у табун,
ті, до чийого табуна прибиваються солов'ї,
щоб відлітати разом із вами у вирій,
повсідавшись на ваших просторих спинах,
ті, хто відлітає у вирій тільки вночі,
щоб солов'ї не бачили, коли ви відлітаєте,
та не повсідалися на ваших просторих спинах,
ті, кому не вдається уникнути солов'їв,
бо ті все одно відлітають разом із вами у вирій,
повсідавшись на ваших просторих спинах;
ти, біла лелеко, — загадка
дорослої дівчини, дівки, за ознакою:
та, хто має чорний знак на білому,
тобто знак дорослості дівчини, дівки, —
місячку — на білій дівочій сорочці,
ти, біла лелеко, на уже зжатому полі —
загадка дорослої дівчини, дівки, за ознакою:
та, чиє парування з парубком
готове тепер на щасливе, райське, завершення,
готове завершитися весіллям, весільною коморою;
соловей — загадка дорослого парубка, молодого,
за кого доросла дівчина, молода, вийде заміж,
соловей на лелеці — загадка дорослого парубка, молодого,
з ким доросла дівчина, молода,
може знаходитися на весіллі у весільній коморі, —
як ти, біла лелеко, і разом з тобою інші лелеки
безпечно дожила до самої осені:
нанесла яєць, вивела лелеченят, вигодувала їх,
а тому готова уже після Спаса відлітати у вирій,
так і засіяна навесні нива завершилася урожаєм —
ти, біла лелеко, і разом з тобою інші лелеки
збираєтеся перед відльотом у вирій на уже зжатому полі,
як ти, біла лелеко, і разом з тобою інші лелеки,
безпечно дожила до самої осені:
нанесла яєць, вивела лелеченят, вигодувала їх,
а тому після Спаса готова відлітати у вирій,
так і парування дівчини з парубком —
від самого початку, коли дівчина стала дорослою,
посередині, коли вона ходила на вулицю,
посередині, коли її парубок засватав, —
завершується щасливим, райським, кінцем,
завершується весіллям, весільною коморою:
дорослий парубок, молодий, який загадується солов'єм,
знаходиться на весіллі, у весільній коморі,
разом з дорослою дівчиною, молодою,
яка загадується тобою, біла лелеко.
липень 2001 р., с. Адріянопіль
ПЛАКУЧИЙ ВІВЧАРИК:
ПТАШОК, У ЯКОГО ЧОРНІ НІЖЦІ
Вівчарику, плакучий вівчарику,
ти — сам загадка про самого себе,
ти сам складаєш загадки про самого себе
наперед за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти подаєш голос, що нагадує жалібну пісеньку.
ти йойкаєш,
ти на щось скаржишся;
ти — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку, себе називає,
той, хто йойканням себе називає,
той, хто скаргою на щось себе називає:
ти — той, хто і йочик,
ти — той, хто і єПвка,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти подаєш голос, що нагадує жалібну пісеньку,
ти йойкаєш,
ти на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
ти на щось скаржишся,
ти як заведеш своє йойкання,
то й кінця йому немає,
ти як закурникаєш свою скаргу,
то Й кінця їй немає;
ти — той, хто голосом, що нагадує жалібну пісеньку,
себе називає,
той, хто йойканням себе називає,
той, хто довгим, що й кінця йому немає,
йойканням себе називає,
той, хто довгим, що й кінця йому немає,
курниканням себе називає:
ти — той, хто закурник,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознаками
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти подаєш голос, що нагадує жалібну пісеньку,
ти йойкаєш,
ти на щось скаржишся,
ти на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
ти на щось скаржишся,
ти як заведеш своє йойкання
то й кінця йому немає,
ти на щось скаржишся,
ти як закурникаєш свою скаргу,
то й кінця ЇЙ немає;
ти на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
ти на щось скаржишся,
а кому саме, про це знають чабанці,
які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що й кінця їй немає
(доки ходять чабанці біля отари на узліссі, доти й
ти заводиш свою скаргу виспівувати-вимовляти,
а як підуть чабанці із отарою до кошари, то й
ти перестаєш свою скаргу виспівувати-вимовляти);
ти — той, хто голосом, що нагадує жалібну пісеньку,
що Його чують чабанці увесь довгий день,
себе називає,
той, хто йойкає і цим йойканням,
що його чують чабанці увесь довгий день,
себе називає,
той, хто скаржиться на щось і цією скаргою,
що її чують чабанці увесь довгий день,
себе називає,
той, хто заводить своє йойкання,
що й кінця йому немає, а тим йойканням,
що його чують чабанці увесь довгий день,
себе називає,
той, хто заводить своє курникання
що й кінця йому немає, а тим курниканням,
що його чують чабанці увесь довгий день,
себе називає,
той, хто на щось скаржиться,
а на що саме, годі розібрати,
і тією скаргою,
що її чують чабанці увесь довгий день,
себе називає
(як чабанці біля отари увесь довгий день, так і
ти біля отари увесь довгий день):
ти — той, хто і біечарик, і обчарик,
ти — той, хто і пастушок
(ніби то не чабанці глядять увесь довгий день отару, а
ти припасуєш отару разом із чабанцями),
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, у кого чорні ніжці —
твої ніжці чорні,
ніби ти ковалював усю зиму в кузні,
твої ніжці чорні,
ніби ти був ковальчуком усю зиму в кузні,
твої ніжці чорні,
ніби ти перебував усю зиму в кузні,
тому твої ніжці від кузенної кіптяви почорніли
(а ти хотів би, щоб вони були білесенькі,
як у твого родича, весняного вівчарика!) —
ніби твої ніжці від кузенної кіптяви почорніли,
як темніють за зиму стіни в хаті від диму з печі,
тож мати, як збирається перед святами білити в хаті,
каже, що треба білити, бо стіни стали, мовляв,
чорними, як у кузні:
ти — той, хто кобалик,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто є дрібненьким пташком —
ти маєш у складі своїх імен дитячі суфікси:
ти — той, хто і вібчарик, і обчарик, і пастушок,
ти — той, хто і йочик, і єбка, і ковалик,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь.
Вівчарику, плакучий вівчарику,
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти — той, хто подає голос,
що нагадує жалібну пісеньку,
ти — той, хто йойкає,
ти — той, хто на щось скаржиться,
ти — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку,
скаржиться, що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
ти — той, хто йойкає і цим йойканням скаржиться,
що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком;
ти — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку,
той, хто своїм йойканням,
той, хто своєю скаргою
скаржиться на те, що в нього чорні ніжці
(а ти хотів би, щоб вони були білесенькі,
як у твого родича, весняного вівчарика),
що він є дрібненьким пташком
(а ти хотів би бути завбільшки із птаха,
ім'ям якого ти серед інших імен називаєшся):
ти — той, хто і йочик,
ти — той, хто і єбка,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти подаєш голос, що нагадує жалібну пісеньку,
ти йойкаєш,
ти на щось скаржишся,
а на що саме годі розібрати,
ти на щось скаржишся
ти як заведеш своє йойкання,
то й кінця йому немає,
ти як закурникаєш свою скаргу,
то й кінця їй немає;
ти — той, хто голосом, що нагадує жалібну пісеньку,
скаржиться шо в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто своїм йойканням скаржиться
що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто довгим, що й кінця йому немає,
йойканням скаржиться
що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто довгим, що й кінця йому немає,
курниканням скаржиться,
що в нього чорні ніжці
(а ти хотів би, щоб вони були білесенькі,
як у твого родича, весняного вівчарика),
що він є дрібненьким пташком
(а ти хотів би бути завбільшки із птаха,
ім'ям якого ти серед інших імен називаєшся):
ти — той, хто закури ик,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознаками
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти подаєш голос, що нагадує жалібну пісеньку,
ти йойкаєш,
ти на щось скаржишся.
ти на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
ти на щось скаржишся,
ти як заведеш своє йойкання,
то й кінця йому немає.
ти на щось скаржишся,
ти як закурникаєш свою скаргу,
то й кінця їй немає,
ти на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
ти на щось скаржишся,
а кому саме, про це знають чабанці,
які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що й кінця їй немає;
(доки ходять чабанці біля отари на узліссі, доти й
ти заводиш свою скаргу виспівувати-вимовляти,
а як підуть чабанці із отарою до кошари, то й
ти перестаєш свою скаргу ви співувати-вимовляти);
ти — той, хто голосом, що нагадує жалібну пісеньку,
що її чують чабанці увесь довгий день,
скаржиться, що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком.
той, хто йойкає і тим йойканням.
що його чують чабанці увесь довгий день.
скаржиться, що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто довгим своїм йойканням,
що Й кінця йому немає,
що його чують чабанці увесь довгий день,
скаржиться, що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто довгим своїм курниканням,
що його чують чабанці увесь довгий день.
скаржиться шо в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
той, хто своєю скаргою на те,
що в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком,
скаржиться шо в нього чорні ніжці,
що він є дрібненьким пташком
(як чабанці біля отари увесь довгий день, так і
ти біля отари увесь довгий день):
ти — той, хто і вівчарик, і овчарик,
ти — той, хто і пастугиок
(ніби то не чабанці глядять увесь довгий день отару, а
ти припасуєш отару разом із чабанцями),
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь.
Вівчарику, плакучий вівчарику,
ти — той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь" —
ти — той, хто подає голос,
що нагадує жалібну пісеньку,
через те, що у тебе чорні ніжці,
через те. шо ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто йойкає,
через те. шо в тебе чорні ніжці.
через те, що ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто скаржиться,
через те, що у тебе чорні ніжці,
через те, що ти є дрібненьким пташком.
ти — той, хто заводить свій йойкіт,
що й кінця йому немає,
через те, що у тебе чорні ніжці,
через те, що ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто як закурникає свою скаргу,
що й кінця Ш немає,
через те. що у тебе чорні ніжці,
через те. що ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто скаржиться
через те, шо в тебе чорні ніжці,
через те, шо ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто скаржиться,
через те, шо у тебе чорні ніжці,
через те, що ти є дрібненьким пташком,
чабанцям, які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що й кінця їй немає, тому
ти сам складаєш іще одну загадку про самого себе
за ознакою:
той, хто ховається від людей, щоб його не бачили,
той, хто хоч і мостить своє гніздо на землі у хащах,
але над ним вивершує ще й покрівлю, —
щоб стало його гніздо маленьким курінцем,
щоб стало його гніздо курінцем у курені хащів,
щоб у ньому ховатися від людей, щоб його не бачили,
щоб ховатися
через те, що у тебе чорні ніжні
(а ти хотів би, щоб вони були білесенькі,
як у твого родича, весняного вівчарика),
через те, що ти є дрібненьким пташком
(а ти хотів би бути завбільшки із птаха,
ім'ям якого ти серед інших імен називаєшся),
щоб ховатися у маленькому курінці свого гнізда, що
ти його мостиш у гущавині лісу, у лозняку в лузі,
ти отакою звичкою влаштовувати гніздо
себе називаєш:
ти — той, хто позиняк,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь.
Вівчарику, плакучий вівчарику,
будь загадкою про самого себе
наперед за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь",
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку,
той, хто йойкає,
той, хто на щось скаржиться,
а ми за такий голос тебе називатимемо,
а ми за тими назвами тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос "тінь-тянь-тюнь",
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку,
той, хто йойкає,
той, хто на щось скаржиться,
а на що саме, годі розібрати,
той, хто на шось скаржиться,
той, хто як заведе своє йойкання,
то й кінця йому немає,
той, хто як закурникає свою скаргу,
то й кінця їй немає,
а ми за той голос,
що нагадує довгу жалібну пісеньку,