Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тяглася війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чернецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщині, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сірка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польських панів, жидів та купців. Шляхта і жиди втікали на Волинь. Кальницький, полковник Варениця, лисянський Височан брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всіх Поляків. Сірко стояв недалечко од Умані, в Торговиці і стеріг Україну од польських приятелів, татар. Сам Бруховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Донців та Москалів, та й ті кидали службу, трохи не всі повтікали. Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста Москалів та й з тих багато повтікало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояри писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалі все продають, втікають до дому, а дорогою нападають скрізь по Україні на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісім-десять восьмачок хліба.
Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чернецький не сподівався сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелів вирізати всіх людей і спалив Ставище до останньої хати. Після того Поляки вирізали всіх людей, навіть малих дітей в Боярці. Після такого кривавого діла люди з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втікали за Дніпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сейм. Йому було тоді 66 літ. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівці він звелів нести себе в одну хату, висповідався і тут умер.
Після смерти Чернецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала ціла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив її листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хліб і всі скарби ще й звелів її вибити. Весною повстання ще більше розгорілося. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалію під Корсунь. Гамалія вночі повів Козаків на Корсунь. Козаки полізли через стіну і почали з криком рубати Ляхів. Всіх людей, з жінками й дітьми Гамалія перевіз в Канів. В самій Польщі проти короля збунтувався один великий пан Юрій Любомирський. Ян Казимір викликав з України польське військо. Польський воєвода, Яблоновський, родом українець, повів польське військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу Церкву, а почувши, що збирається орда і хоче напасти на його, уступився під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівці зараз вирізали всіх Поляків та жидів. В польських руках зостались в Київщині тільки три городи: Черкаси, Біла Церква, та Корсунь. З тих городів люди втікали за Дніпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють діло, задумав утекти в Польщу. Сірко почув, що Тетеря втікає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далі зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втік в Польщу. Дорогою напав на його Сірко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Україні і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втік в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщині, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Східна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665, року гетьманом черкаського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсім безпечний од Поляків, покинув в Київщині в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Дніпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити "пресвітлі цареві очі".
Восени перед самим Воздвиженням 1665 р. в'їжджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонився до самої землі. Бояри спитали його про здоров'я і звеліли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полі чупрак і оксамитове сідло. Гетьман сів на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелів видавати всім гроші на харч з свого скарбу. Шістсот сімдесят козацьких коней вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дні 13 вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всі цілували царя в руку, а цар питав всіх про здоров'я. Гетьман приніс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними слідком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив прийняти під царську руку всі українські городи, послати туди московських воєвод і забирати з їх податки в царську казну. Цар звелів гетьманові написати ті всі пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступився багато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й грошей. Він написав, щоб всі податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всіх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасік і чужоземських купців; давні козацькі вольности зостаються по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знам'я з царських рук. Київським митрополитом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське військо, а в кінці всього в Москві ніхто не смів би звати Козаків зрадниками.