Після цього було трохи ніяково ставити нові запитання. З задніх лав стали потроху виходити, а незабаром спорожніло і все приміщення. Тільки на передніх лавах зосталося кілька чоловіка, чогось чекаючи чи, може, приваблені просто світлом лампи, що затишно й привітно стелила м'які смуги навкруги столу.
— Товариші! Зараз буде засідання завкому — просимо не розходитись,— оповістив раптом т. Бабак.
Тоді кілька чоловіків з тих, що сиділи на ближчих лавах, пересунулись до столу, решта ж зосталась на своїх місцях, щоб, очевидно, послухати доповідь Бабакову.
Іван Семенович збирався вже виходити, уклавши в маленьку валізку свої прилади, коли й до нього підійшов т. Бабак і запропонував залишитись: мали розглядати деякі культурні питання. Іван Семенович скоса й невдоволено зиркнув на нього — він зразу ж відчув у цім якусь пастку, що її десь розставив на нього т. Бабак, але, звичайно, мусив залишитись.
Почалися довгі обговорювання тарифної сітки, далі перейшли до розбору конфліктів окремих робітників з адміністрацією і тільки в кінці засідання підійшли до обговорювання питань культроботи. Т. Бабак доповів, що Окрпрофспілка харчовиків пропонує провести на млині ліквідацію неписьменності. Однак, не спиняючись на цім моменті, само собою зрозумілім, Бабак зразу ж перейшов до питання про лекції на млині. На його думку, лекції з фізики, це навіть приємно, що т. фізик, так би мовити, тут сидить, і значить, по-пролетарському можна одверто й просто говорити про хиби лекцій. Так. А хиби, звичайно, є. І перша хиба полягає в тім, що лекції чомусь мало цікавлять робітників. Він людина, на жаль, малоосвічена, і тому важко сказати, у чім саме тут хиби, або, як кажуть, фальш, тут є. Отже, це питання треба по-комуністичному грунтовно розібрати, щоб знайти якийсь вихід, інакше авдиторія може цілком розгубитись.
Тепер було все ясно. На одній з перших лекцій т. Бабак поставив якесь безглузде питання, що серед робітників викликало регіт. А Іван Семенович до всього спокусився жартома відповісти, що викликало ще більший регіт серед гурту. Тепер, ясно, Бабак мстився, підлотно й інтрижно, не спромігшись навіть прикрити білими нитками шитої інтриги.
Але виклик треба було приймати. Іван Семенович узяв слово. Властиво, важко відповідати на обвинувачення туманне, коли тобі не вказують хиб, а так тільки невиразно на щось нарікають. Однак він уважає, що він намагався зробити все якнайкраще. Звичайно, лекція — дуже тонка й чутлива справа — і кожна лекція, мимо знання, досвіду, теми і т. ін., ще залежить від настрою лектора чи авдиторії. А цьому важко взагалі запобігти. Але він намагався читати просто, ясно і розбірно.
Тоді в чім же обвинувачення? Звичайно, він просив би це довести точно й конкретно, хоча він взагалі нічого не має проти того, щоб навіть зректися лекцій.
На виправдання Косеня виступив один з робітників. Він перепрошує, що не вміє добре говорити, але йому здається, тут є щось незрозумілого, бо, на його думку, т. лектор добре й зрозуміло говорить, і всі ніби вдоволені з цього. Принаймні він нічого не чув, щоб хтось нарікав на нього. А що холодно й байдуже ставляться робітники, то, на його думку, вони просто до цього ще не звикли. їм важко все зрозуміти й перетравити. Ну, й т. лектор, треба сказати, не зовсім близько підійшов до робітників, і робітники вроді як би "опасаються", чи щось отак. Але він нічого такого не вбачає тут.
Далеко гостріше й запальніше до цієї справи поставився Гумілевський.
— Ти голова! — накинувся він на Бабака.— Ти що голову морочиш чоловікові? Ти думаєш, що за твої два пуда борошна, хоч би й зовсім білого, так ти можеш купити чоловіка з потрохами? Голова! Ти мусиш дякувати чоловікові. Де ти такого найдеш? Я вважаю, що це питання треба зняти зовсім і не турбувати лектора!
Гумілевський крутнувся й, підійшовши, сів ближче до Косеня. Той спокійно й насуплено слухав. Бабак упіймав тепер суть розмови й обвинувачення поставив цілком конкретно: лектор цілком байдужий до авдиторії. У пролетарській країні неприпустима така культробота. Він уважає за потрібне поставити на голосування цю справу.
Серед завкому зчинився галас. Голова завкому, спокійний, товстий вагар, уперто стукав олівцем по столу, але його вже не слухали. Особливо ж люто нападав т. Гумілевський, хоч Бабак тільки досадно відмахувався від нього.
Іван Семенович тепер ясно зрозумів усю ситуацію і, скориставшись із цього галасу, вийшов.
Великий електричний ліхтар, причеплений над входом до млина, тепер гойдався, тіневі кола павукувато повзали подвір'ям, а в пожмаканих проміннях неясно виступали силуети різних приладів, розкиданих на подвір'ї,— кілька старих жор-нів, поржавіла трансмісія, трухляві ящики. Гуркіт трансмісій сюди вже не доходив, але натомість нічну темряву важко й утомно одбивав двигун.
За ворітьми вдарило з півдня теплими довгасто-пестливими хвилями вітру. Запахло полем, весною, розмоклим молодим зелом. Небо затьмарилось, і тільки подекуди в проривах ясніли білі клапті хмар, що насуплено повзли в небі.
Хтось іззаду поспішався догнати, і Йван Семенович неохоче стишився, прислухаючись, як десь віддаль лементували собаки, а на станції тривожно кричав паровик.
— Ну що ви скажете з таким йолопом? Таки провів! — закричав Гумілевський, догнавши Косеня.— І він думає, що розуміє тут щось? Ну, це ж ступа, щоб я так жив!
— Ет, байдуже, т. Гумілевський! Це вже дрібниці. Я не зважаю. Байдуже!
— Що значить "байдуже"? Я не хотів би цього "байдуже". Це значить, тобі наплюють, а ти втирайся? І він ще про пролетаріат говорить. Хотів би я бачити, який з нього пролетаріат, коли його батько в Кременчузі мав будинка такого, що тільки держись!
— Да? Це цікаво! А звідки ви знаєте?
— Звідки я знаю? Я знаю все, т. Косеню! Тільки я цього не хочу, воно мені таке — пхе! Воно мені без діла. Я маю собі шматок хліба, і з мене буде! А ви хочете, щоб я собі на високі посади пнувся. Я цього не хочу.
Він ішов поруч з Косенем, ритмічно хилитаючись своїм довгим тілом.
— Я понімаю пролетарську республіку так, т. Косеню, що, значить, людина людині повинна бути рівна. Правильно я говорю?