Сесілія ствердно кивнула:
– Одного разу моя бабуся зробила саме так.
– Ось бачиш!
– Що я маю бачити?
– Вона, судячи з усього, не втратила зв'язку з дитиною всередині себе.
Аріель знову полинув у повітрі, а приземлившись на стільці перед Сесілією, зітхнув:
– Наша зустріч неба і землі просто унікальна. Я повинен розповісти тобі багато небесних таємниць, якщо ти розкажеш мені, що означає бути людиною з плоті і крові.
Сесілія відчула себе стомленою й виснаженою до краю. На її думку, Аріель почав повторюватися.
– Мені уже нудно лежати у ліжку, – сказала вона.
– Давно уже в мене не було такої приємної ангельської вахти.
– Може, зійдемо у вітальню? Я була там тільки тоді, як розподіляли дарунки…
– "Може, зійдемо у вітальню?" – повторив Аріель. – Охоче. Різдвяна ніч ще триває.
– Допоможеш мені зійти вниз?
– Ясна річ.
– Зможеш мене піднести?
– Для нас ви нічого не важите, Сесіліє.
– Тоді неси мене вниз.
5
Аріель просунув руку під Сесілію і підняв її з ліжка. Це зовсім не було схоже на те, як її брав тато. Тато сопів і кряхтів, як парова машина, а на руках у ангела Сесілія здавалася собі легенькою, мов пір'їнка, хоч він і був менший від неї на зріст.
Вони тихенько прокралися коридором і спустилися сходами на перший поверх. Із вітальні уже вивітрився запах дідусевих сиґар. Цікаво, чи побачив би він ангела, якби стояв отут, у кімнаті? А може, подумав би, що Сесілія витає у повітрі?
У вітальні було майже темно. Тільки над зеленим вухатим фотелем горів світильник.
– Вони завжди кладуть мене на канапу, – сказала Сесілія.
Ангел обережно поклав її на червону канапу.
– Вони вимкнули гірлянду на ялинці! – вигукнула Сесілія, глянувши на деревце. – Неподобство!
Аріель одразу ж увімкнув штепсель у розетку. Ангел став перед ялинкою і аж сплеснув руками. Світелка на ній наповнили всю кімнату різдвяним настроєм.
– Як ти швиденько впорався. Часом ти нагадуєш мені духа з лампи, який виконує всі бажання… Гарна ялинка, правда?
– Це схоже на небесні світелка.
– Справді? Я завжди про це здогадувалася. І вата на них лежить?
– Небесні світила – це зорі й планети, – пояснив ангел. – Деякі планети оповиті різними газами. Тобі не спадало на думку, що саме тому люди обкладають різдвяні світелка ватою?
– Ніколи не думала про це. Але кожного Різдва ми сперечаємося, аж клоччя летить, чи слід класти вату на ялинку. Мама терпіти не може вати, та й бабуся також, але цього року вони мені й словом не перечили.
– А на самому вершку ще й зірка сяє, хоч і одна-єдина, проте зірка.
Сесілія глянула вгору:
– Та, яка була минулого року, кудись запропастилася. А ця трохи перекособочилася…
Зненацька ангел Аріель плавно здійнявся у повітря і закружляв біля вершечка ялинки. Сесілія аж рот роззявила. На ялинці висіло кілька паперових янголяток, одні – білі, інші – золотисті, а тепер ще й справжній ангел кружляв довкола різдвяної ялинки!
– А як тепер, зірка уже рівно сидить?
– Здається, рівно… Не опускайся ще на підлогу. Так гарно дивитися, як ти літаєш.
Аріель злетів під саму стелю, а потім завис і погойдувався у повітрі за метр до обіднього столу.
– От якби я уміла літати, – скрушно зітхнула дівчинка. – Я б, напевно, чкурнула геть від усього.
Ангел тицьнув рукою у бік великого тареля з тістечками та марципановими цукерками:
– Вони не прибрали ласощів.
– Можеш почастуватися.
Аріель закружляв над тарелем:
– Якби ж то я міг.
– Звичайно, можеш. Годі собі й уявити, скільки усього напекли.
Ангел глибоко зітхнув:
– Я ж казав, ангели не їдять. Ми не можемо їсти.
– A-а… Я забула.
– Часи приходять, часи кануть у минуле, а рід змінюється іншим родом. І щоразу накривається новий стіл з розмаїтими напитками і наїдками. Тільки ангелам у небі ніколи не збагнути, як це – розкошувати земними смаколиками.
– Подай мені, будь ласка, крухе тістечко.
Аріель нахилився до тареля і взяв тістечко. Він перелетів кімнату і простягнув лакоминку Сесілії, яка почала гризти її маленькими шматочками. Аріель колихався в повітрі над диваном, на якому дівчинка лежала.
– Приємно спостерігати, як ви їсте.
– Чому це?
– Ви кладете їжу до рота, цмокаєте губами, жуєте і, перш ніж їжа стане плоттю і кров'ю, ви насолоджуєтеся її смаком.
– Справді так.
– А скільки відтінків смаку ти відчуваєш?
– Цього я не знаю. Не думаю, що існує якийсь каталог смаку.
– А що найсмачніше для тебе?
Дівчинка замислилася:
– Мабуть, полуниці… полуниці з морозивом.
Аріель закотив очі:
– Трохи дивно звучить – кладеш до рота холодну м'ятну кульку, а вона починає всередині лоскотати та вибивати дрижаки.
– Це тільки видається дивним. Стає лоскітно десь глибоко в животі. Клас!
Аріель і далі витав понад канапою. Часом він трішки відпливав в один або інший бік, а часом наближався до Сесілії.
– Там лежать полуниці, – показав він на стіл.
Сесілія засміялася:
– Це марципанові полуниці для Лассе.
– Вони дуже відрізняються на смак від справжніх?
– Неймовірно. Але ті й ті слід було би внести до каталогу вишуканих смаків.
Дівчинка задерла голову і подивилася в його пронизливі сапфірові очі.
– Можеш спробувати описати, чим відрізняється смак справжньої полуниці від марципанової? – запитав ангел.
Сесілія задумливо жувала тістечко. Вона кинула погляд на таріль з марципановими полуницями, а тоді набрала в груди повітря і почала пояснювати:
– Полуниця з грядки має солодкий і водночас кислуватий смак. І, очевидно, червона. Марципанова полуниця теж червона на смак, бо до неї додають червоний кондитерський фарбник, однак це насамперед чудовий солодко-терпкуватий марципан.
– "Чудовий солодко-терпкуватий марципан…"
– Ти знав, що марципани роблять з мигдалю? Тому я й кажу "солодко-терпкуватий", бо мигдалеві горішки терпкі, а солоду додає меліса.
Дівчинка злизала язиком з долоні кілька крихт тістечка.
– Власне зараз, коли я не зовсім здорова, мені не хочеться жодних полуниць. Але на Різдво можна хоча би подумати про них.
Аріель розчаровано похитав головою:
– Я так нічого й не зумів збагнути з твого опису. Смаки і таке інше – незбагненна загадка для ангелів на небесах.
– Але не для Бога, бо то ж він створив нас.
Аріель спустився на канапу і сів Сесілії на ноги. Він зовсім нічого не важив, а як торкався її, дівчинка навіть лоскоту не відчувала.