У ЧУЖОМУ ГНІЗДІ
Перша частина СТЕФАНІВ МИХАСЬ
І.
Пишневецькі пасовиска довгі часи не були поділені, як тепер. Вони простягалися довгою полосою понад дністровим каналом, а на них пасли свій товар: пишневецький двір барона Версайка, і громада рустикальна та шляхотська з пишневецького Закуття. Попри те оболоння вела польська дорога і туди виходив великий краєвий шлях перегону угорських волів. З того користав барон Версайко в такий спосіб, що наймав це пасовиско для торгівців волами. Мав з цього двояку користь: казав собі добре заплатити за випас, а кромі того воларі, устроївши собі попас на пишневецьких оболоннях, давали чимало торгувати баронівській корчмі, що стояла при тій дорозі. Корчма була велика, мурована, з пивницями, великими сіньми і з всякими корчемними вигодами. Того, що дали воларі заробити корчмареві в часі перегону, не заробив він за цілий рік від пишневецьких підданців-хлопів.
Якийсь час усе було добре і барон робив знаменитий інтерес, бо ніхто тому не супротивлявся. "Піддані" — хлопи не сміли нічого проти "пана" зробити, а шляхта не полапалася на тім зразу. Доперва згодом, як число випасуваних волів виросло на сотки, дався почути брак паші для місцевого товару. Зганяні воли не вдоиолялися пашею і нераз було так, що воларі відганяли з ліпших місць шляхотський товар, а заганяли сюди свої воли. Шляхта заворушилась. Не довго радилися, що робити.
Поперед усього вислали двох плєніпотентів до барона. Плєніпотенти вернулись з нічим, бо барон відповів їм, що коли він має право пасти, то має право також віднаймати пасовиско, кому схоче.
Палка шляхта, недовго надумуючись, зібралася купою, вийшла на оболоння і прогнала воларів геть, аж на панський сумежний лан, і там воли наробили чимало шкоди.
Барон метнувся до коморників і виточив шляхті процес. В тім часі не було ще окремого процесу до справ за-для нарушения посідання, не було ще й суддів, як тепер. Справа пішла до Львова перед шляхотський суд, що звався тоді: forum nobilium.
Префект Закуття дістав позов, скликав раду, старшину, але ті ані слухати не хотіли, щоби пускатися в процес.
— Того ніколи не бувало! — говорили старі, сиві шляхтичі.— Нащо нам правуватися, коли це з діда-прадіда наше? Ми то маємо і жадні процеси йому не поможуть. А коли би хто поважився, то...
— Голови не винесе цілої! — обізвалися молодші.
До того ще такий процес видався їм дуже коштовним, бо то аж до Львова треба їхати, а той Львів так далеко, що Господи святий! Вийшла отже така рада: "Най барон процесується і сто разів, то ми таки не дамо свого..."
Барон виграв процес дуже швидко і громаді шля-хоцькій доручено латинський вирок, котрого ніхто не розумів. Шляхта сходилася, оглядала присланий папір з усіх боків, дехто пробував читати, а врешті вирішила, на "опусті" 1 напроти баронського двора цей папір спалити, аби барон знав, що шляхта не боїться, ані якихось баронів-заволок, ані його ла-цінських паперів. Зараз слідуючої неділі по службі Божій виринула шляхта на опуст. Заворушились сині капоти, високі сиві шапки з синіми днами "на завісах". Хлопці назбірали сухого бадилля з бодя-ків, викресали вогонь і палахнуло полумя, на нього кинули аркуш грубого сивого паперу. Всі дивились, поки цей костер не згорів і папір не спопелів.
Саме в ту пору надійшов з баронського двора економ Чосниковський. Шляхтич Філіпко Городиський, найвищий ростом шляхтич, помітив його зараз.
— Пане Чосниковський, ось подивіться і скажіть вашому велебному баронові, що це його право, за котрим аж до Львова їздив, пішло з димом, а волів чужих таки не буде пасти на нашім оболонні. Своїх може пасти, а чужих — зась!
Чосниковський не сказав на це півслова, але завернув прямо до двора і розказав баронові все, що чув і бачив.
Барон страшно всердився, на таку зневагу своєї особи. Він уродився і виріс на Буковині, там мав діло з підцанцями-хлопами і йому в голові не могло поміститися, щоб ті капотові хлібороби, на таке зухвальство могли зважитись.
"опуст" мала толочка, пасовиско понижче церкви, між шляхоцькою а рустикальною громадою.
2 макогонами прозивали шляхту від того, що свої шляхоцькі легітимації носили в бляшаних шабатурках похожих на мако-
гони.
Перед Чосниковським не говорив нічого. Та видно було його схвильованим. Ходив по покою, закусував з лютости губи і вирішив за всяку ціну приборкати тих гордих макогонів 2 і навчити їх моресу.
Не довго опісля надійшла партія волів. Барон догадуючись, що шляхта знову збунтується і воли прожене, порозсилав двірських отаманів по хатах своїх підданців з приказом, щоб цієї ночі з кожного нумеру, явився в дворі один хлоп з чимнебудь: з ціпом, косою, з сокирою, або таки з ломакою. За цей труд приобіцяв відписати кожному по два дні з панщини. Барон числив поперед усього на антагонізм поміж шляхтою а хлопами, а відтак на те, що рустикальна громада була у троє так велика, як шляхоцьке Закуття.
Барон затирав руки з радощів, коли над вечером того дня зібралося на подвірі двора більше двох сотень зоружених підданців, приказав осідлати собі коня, те саме казав зробити свому економові, отаманам, десятникам і гуменним, приладив кілька рушниць і дожидав зачіпки.
Шляхта нічого про ці приготовання не знала, бо поміж рустикальною громадою а шляхтою не було ніяких звязків.
Тимчасом гайдаї (поганячі волів) розложилися табором на облонні, розложили вогні і поклалися на соломі, що її з двора привезли, поставивши при волах ватру, післали до корчми за горівкою і стали частуватися.
Аж тепер прийшла вістка про це в Закуття. Фі-ліпко ходив від хати до хати:
— Гей, панє брацє, вже хіба кінець світа, що цей кукурудзяний барон з нами не робить. Йому здається, що це Буковина, а ми хлопи: далі-далі і на панщину буде нас гонити. Ану панове браця! Кому любе шляхоцьке імення, враз зі мною! Опісля сміявся б з вас, що ми налякалися його "лацінського паперу".
А барона тому називали кукурудзяним, що він прийшов з Буковини і привіз невидальщину до Пиш-невець — пільну кукурудзу. Шляхта знала лиш кукурудзу огородову, саджену на те лише, щоб можна одну-другу шульку спекти дітям, а барон сіяв її цілими ланами.