Творчість Максима Рильського

Страница 6 из 14

Белецкий Александр

Свої наступні збірки поет присвячує оспівуванню ясного сучасного і майбутнього Радянської Батьківщини. В творчості М. Рильського цих років особливо значне місце займає тема дружби народів. Новими мотивами пройнята і вся його особиста лірика.

Збірки "Київ" (1935), "Літо" (1936), "Україна" (1938), "Збір винограду" (1940) пройняті молодечим запалом, бадьорим оптимістичним поглядом на світ, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу і його вождя — Комуністичної партії.

Основний настрій лірики М. Рильського тепер визначається почуттям радості, що переповнює людину, юнацькою закоханістю в "нову весну людства", в якій так високо піднесено ім'я людини, дано всі умови для розвитку її здібностей.

У збірці "Київ" вміщено вірші, присвячені столиці квітучої України — Києву. Більшість віршів збірки написано октавами, однією з найулюбленіших строф М. Рильського. Цей класичний розмір він зумів наповнити новим актуальним змістом.

Поет добре знає історію Києва, і, може, через це йому особливо впадають в око ті зміни, які сталися у місті за роки п'ятирічок. Поет розуміє, що "зелений Київ наш" став таким тому, що "він червоний", що лише Радянська влада принесла на київські пагорби справжню весну. М. Рильський малює Київ не тільки як місто красивих будівель і парків, але як місто промислове, місто, в якому буяє кипуче творче життя:

І вже на березі Дніпра-ріки

Не днів минулих туга і скорбота,

Ні, — у прийдешнє золоті ворота!

Хто ж це зробив?

— Їх звуть більшовики.

Збірка "Київ" вперше в нашій поезії давала багатогранний образ столиці Радянської України, міста, так невпізнанне перетвореного більшовиками. Оспівуючи радісні будні соціалістичного Києва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в своєму вірші такі деталі, як "чорно-сизий дим над весняним Подолом", "дух фарби свіжої", поет пишається тим, що Київ — рідний брат Москви та інших радянських міст — разом з ними будує новий радісний світ:

Цей світ, обведений небесною стягою

І переламаний крізь безліч людських призм,

Приплив одним шляхом з Батумі і з Москвою

В розлогий океан, що звуть соціалізм.

("На березі")

В строфах, де відчутні інтонації пушкінського "Мідного вершника" ("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлює любов до всього того, що приніс у життя Києва радянський лад:

Люблю мінливість рухів та облич,

Люблю знайомих бачить в незнайомих,

Люблю дитячу щебетливу річ,

Сім'ю трудящих в ледарських хоромах.

Електрикою перевиту ніч,

Денну бадьорість по нічних утомах,

І одностайних радощів зусиль,

І в синьому димку автомобіль.

("Октави")

Збірка "Літо" (1936) становить дальший крок у творчому зростанні М. Рильського. Далеко раніше поет мріяв про "пишне творче літо", і сама назва його нової книги тепер розкриває основну ідею її: це літо настало і для всього народу, і для самого поета.

Ніколи життя не було ще таким прекрасним і багатим, ніколи ще не становила такої високої цінності людина, ніколи не відкривалися перед нею такі широкі творчі можливості, ніколи не бушувала ще і в людях, і в самому поеті така жадоба творчості, така воля до активного втручання В життя своїм художнім словом.

Багаті і повнокровні поетичні враження від радянської дійсності М. Рильський втілював у конкретні реалістичні малюнки, серед яких особливо помітне місце займають портретні зарисовки нових людей.

Ось хлопчик-пастушок махає рукою поїздові, що проходить мимо. Так бувало й раніше; повз багатьох таких селянських хлопчиків мчали поїзди, лишаючи за собою хмари диму і невиразні мрії про якесь інше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, підрісши, має всі можливості здійснити свої мрії — він сам водитиме поїзди або стане інженером, буде прокладати нові шляхи.

Ось на палубі пароплава старий винахідник, що немало зазнавав колись глузувань із своїх винаходів, ділиться з поетом своєю радістю: його вислухали, зрозуміли, йому вдається перевірити на практиці свій винахід ("Чотири поезії").

Ось прекрасна українська селянка:

Глянула — аж засвітився сніг,

І здалося — він розтане враз.

Пластівень їй на плече приліг,

І здалося, ніби то алмаз.

Це голова сільради. В пам'яті поета за контрастом постає знана з дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюційного села з емблемою влади — палицею — в руках. Нічого спільного не має з цією постаттю образ жінки, представниці нової народної влади:

Ти — ялина, сповнена жаги,

Що росте на вітрі й сонці гінко...

Гей, веселі наші береги,

Горда, смілива радянська жінкої

("Голова сільради")

Все це — окремі приклади перетворення країни, людей. Правдивий художник, ім'я якого ВКП(б), творить такі чудеса щоденно. Незліченні перемоги здобули наші люди. Вони завойовують Арктику, літають у стратосферу — і все це тільки початок комуністичного перетворення світу, остаточної перемоги над природою.

Природа, як і раніш, близька і люба поетові. Він уважно читає її книгу і знаходить на кожній її сторінці образи-символи, що зміцнюють його віру в наше прекрасне сучасне, в якому проростає вже зерно великого майбутнього.

Ось картина весняного перельоту журавлів, за якими поет стежить з однієї з київських вулиць. У стрункому льоті журавлиного ключа він вбачає алегорію, що відбиває творчі прагнення людей нашої Батьківщини:

Міркую так: коли б мені схотілось

Подати образ нашої доби

У простій алегорії, — я взяв би

Отой сталевий журавлиний ключ,

Міцну напругу, силу непохитну,

Його жадобу обріїв, його

Непереможну волю, мудрий лад

У побудові, де до того все

Скероване, щоб легше розтинати

Грудьми повітря, де в вершині кута

Летить одважний, мудрий проводир,

І всі рівняють літ свій по ньому,

І знає всяк мету свою й дорогу.

("Журавлі")

Характерним прийомом М. Рильського як поета-реаліста в цьому вірші є те, що він показує, з яких конкретних життєвих вражень виникла в нього філософська думка, втілена в образі журавлиного ключа. Перша частина вірша — це вихоплена з життя сценка: поет, його рідні та сусіди повибігали з дому, щоб глянути на перших весняних журавлів. Поет веде розповідь п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною інтонацією, з частими перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такі елементи вірша, як чіткий поділ на строфи і римування, поет зосереджує сприймання читача на внутрішній динаміці — виникненні і розвитку філософської думки, втіленої в образ.