* Вчення про імена (гр.).
— Не можна допускати, щоб абат Біротто спасував перед цією каргою! — вигукнув пан де Лістомер, капітан-лейтенант, що проводив у тітки відпустку.— Якщо у вікарія стане духу піти за моїми порадами, він скоро доб'ється, щоб йому дали спокій.
Всі заходилися обговорювати поведінку мадмуазель Гамар з особливою проникливістю провінціалів, яким не відмовиш у хисті виявляти найпотаємніші мотиви людських учинків.
— Все це не так,— мовив один старий поміщик, знавець місцевих звичаїв.— Тут криється щось дуже поважне, та що саме, я вловити не можу. А Трубер надто складний, щоб його зразу розкусити. Прикрощі ж нашого любого абата Біротто ще тільки почалися. Чи віднайде він спокій і щастя, навіть поступившись квартирою абатові Труберові? Навряд.— Він обернувся до священика, враженого всім почутим.— Якщо Карон явився повідомити вам, що ви збираєтеся покинути мадмуазель Гамар, то, ясно, сама мадмуазель Гамар прагне спекатися вас. І ви од неї переїдете, хоч-не-хоч! Такі люди ризикувати не люблять і б'ють лише напевне.
Цей старий дворянин, на ймення пан де Бурбонн, втілював у собі провінційний дух з такою повнотою, як Вольтер втілював у собі дух своєї доби. Сухорлявий, худющий стариган виказував цілковиту байдужість до свого вбрання, певний, що про його багатий маєток знають усі сусіди. Його лице, видублене туренським сонцем, було радше хитре, ніж розумне. Він звик зважувати свої слова, обдумувати кожен свій крок, і під його удаваною простотою ховалася найглибша обачність. Досить було поспостерігати за ним, щоб помітити, що цей схожий на нормандського селянина поміщик завжди вершив свої діла успішно. Він кохався у винарстві, улюбленій науці туренців. Йому пощастило збільшити свої угіддя за рахунок наносів Луари і уникнути при цьому судового процесу з державою. Ця оборудка принесла йому славу людини з олією в голові. Якби, зачаровані його красномовством, ви стали б розпитувати про нього якогось туренця, то почули б у відповідь: "О, цей старий махляр усіх перемахлює!" Такий відгук про нього ввійшов у прислів'я серед його заздрісників, а їх було немало. У Турені, як майже всюди в провінції, заздрість є основою мовної творчості.
Після репліки пана де Бурбонна в вітальні запала тиша, і члени цього невеличкого дружного гуртка нібито замислились. Тим часом доповіли про мадмуазель Саломон де Вільнуа. Вона приїхала з Тура, щоб провідати Біротто, і новина, що дійшла до неї, показала все в зовсім іншому світлі. За хвилину до її приїзду кожен, окрім поміщика, радив Біротто почати війну з Трубером і Гамар, покладаючись на заступництво турської знаті.
— Головний вікарій, що відає персоналом кліру, раптово занедужав,— заявила мадмуазель Саломон,— і архієпископ доручив виконувати його обов'язки абатові Труберові. Тепер призначення в каноники залежить лише від нього. Та учора в мадмуазель де ла Блотьєр абат Пуарель щось дуже вже просторікував про те, що абат Біротто завдав мадмуазель Гамар чимало прикрощів. У Пуарелевих словах відчувалося бажання ніби заздалегідь виправдати неласку, що загрожує нашому абатові: "Абат Шаплу був дуже потрібний такій людині, як абат Біротто. По смерті цього доброчесного каноника всім стало ясно..." Тут пішли різні гадки, наклепницькі пересуди. Ну, ви розумієте?
— Бути Труберові головним вікарієм! — урочисто заявив пан де Бурбонн.
— Скажіть,— гукнула пані де Лістомер, глянувши на Біротто,— що для вас важливіше: каноницький сан чи проживання в мадмуазель Гамар?
— Каноницький сан! — хором відповіли всі.
— Тоді доведеться піти на поступки,— вела далі пані де Лістомер.— Чи не натякнули вони вам через Карона: як ви погодитеся переїхати, то станете каноником? Давачеві віддячиться!
Всі дивувалися проникливості й здогадливості пані де Лістомер, тільки небіж її, барон де Лістомер, жартівливо сказав, нахилившись до пана де Бурбонна:
— Признаюсь, хотілось би мені побачити бій між Гамар і Біротто!
Але, на жаль, світські знайомі Біротто не мали рівних сил з мадмуазель Гамар, підтримуваною абатом Трубером. Скоро боротьба стала відверта і виросла до величезних розмірів. Пані де Лістомер та її приятелі, втягуючись усе більше в інтригу, що заповнила порожнечу їхнього провінційного животіння, вирішили послати лакея по Карона. Крючкодер прибув на виклик так поквапливо, що пан де Бурбонн насторожився.
— Краще почекати, поки не з'ясується, що й до чого,— така була думка цього Фабія в халаті10, який почав уже шляхом глибокого аналізу розбирати складну комбінацію на туренській шахівниці.
Він спробував розтлумачити абатові, в які тарапати той потрапив. Але побоювання старого махляра розходилося з загальним настроєм, і на нього не зважили.
Розмовляли абат Біротто з повіреним недовго. Біротто повернувся розгублений і сказав так:
— Він правив з мене розписку — розрив, мовляв, підтверджую.
— Яке моторошне слово! — гукнув капітан-лейтенант.
— Що це означає? — скрикнула пані де Лістомер.
— Всього тільки, що абат має оголосити про своє бажання покинути дім мадмуазель Гамар,— відповів пан де Бурбонн, беручи понюх табаки.
— Всього тільки? Підписуйте! — мовила пані де Лістомер, дивлячись на Біротто.— Переїхати ви вирішили твердо, отже, що вам завадить чинити свою волю?
Воля Біротто?!
— Так то воно так...— сказав пан де Бурбонн, закриваючи табакерку різким рухом, сповненим невимовної виразності, бо це була ціла промова.— Однак підписуватися завжди небезпечно.— Тут він поклав табакерку на камін з таким виглядом, який мав би перелякати вікарія.
Відчуваючи запаморочення від стрімкого вихору подій, несподіваних для нього, від тієї легкості, з якою друзі розв'язували найважливіші питання його самотнього життя, Біротто стояв, мовби й не він, ні про що не думаючи, лише дослухаючись і намагаючись уловити якийсь сенс у цих теревенях. Нарешті він узяв у пана Карона заготовлену заяву і нібито дуже пильно, а насправді механічно, прочитав її текст. Потім підписав документ, де мовилося, що він добровільно зрікається проживати у мадмуазель Гамар, так само як і харчуватися в неї, скасовуючи угоду, укладену між ними раніше. Коли вікарій вивів свій підпис, метр Карон узяв підписаний папір і спитав абата, куди перевезти його речі від мадмуазель Гамар. Біротто вказав дім пані де Лістомер; кивком голови ця дама погодилася дати йому притулок у себе на якийсь час, не сумніваючись у його швидкому призначенні каноником. Старому поміщикові закортіло глянути на цей своєрідний акт зречення, і пан Карон подав йому папір.