У нас спішно почали готуватись до бою. Нещадно ламали дерево і спускали його в трюми. Забивали вугіллям каюти для захисту опріснювачів, поставлених в батарейній палубі. Сітями і тросами прикривали все, що становило цінність.
Не спали всю ніч.
Зранку наступного дня ескадра зупинялась лише на кілька годин, щоб міноносці могли навантажитися вугіллям. І пішли далі Південно-Китайським морем. Попереду розсипався цепом розвідувальний загін крейсерів: "Светлана", "Кубань", "Терек", "Урал", "Днепр" і "Рион".
Чотири доби ми йшли до берегів Аннама, чотири доби були охоплені великою тривогою, чекаючи нападу ворожого флоту. Але він все не показувався, незважаючи на часті донесення наших розвідників, що вони нібито бачать його. Такий безлад дуже знервував особовий склад.
31 березня крізь вранішній туман побачили береги з високими горами. Ескадра зупинилась перед бухтою Камранг, що лежить на двісті миль північніше від Сайгона. Були вислані вперед міноносці, щоб протралити вхід у бухту і місця якірної стоянки. Потім пішли катери і шестірки, маючи призначення розставити віхи по диспозиції і зробити промір.
Від Мадагаскару до Камрангу ми пройшли відстань в чотири тисячі п'ятсот шістдесят морських миль, не заходячи ні в один порт. Така путь забрала двадцять дев'ять виснажливих діб. За цей час багато було пережито хвилювань і тривог — ескадра зупинялась сто двадцять раз. З цього числа тридцять дев'ять зупинок були викликані тим, що рвались буксирні перліні, а в інших вісімдесят одному випадку затримувались через пошкодження котлів, механізмів і рулів. Поки в бухті робили тралення і промір, ескадра почала вантажити вугілля з транспортів.
Цього ж дня на броненосці "Орел" після обіду стався маленький випадок, який розвеселив багатьох матросів.
Мічман Воробейчик приліг у себе в каюті на койку. Маючи вільного часу яких-небудь п'ятнадцять-двадцять хвилин, він не роздягнувся, не роззувся і навіть не зняв з носа окулярів. Очевидно, йому просто хотілось почитати книгу, лежачи на спині і звісивши ноги на підлогу. Але зрадницький сон охопив мічмана своїми м'якими і оповиваючими обіймами, охопив так, що з його акуратненького носа з тонкокрилими ніздрями понеслись свистячі звуки.
В цей час повз каюту Воробейчика проходив кочегар Бакланов. Побачивши, що мічман спить, він зупинився, оглянувся — в офіцерському коридорі нікого не було. І йому моментально спало на думку встругнути один жарт, незважаючи на те, що йому доведеться відповідати за це, якщо попадеться. Звичайно, забруднений вугільним пилом, він міг розраховувати на те, що його трудно пізнати, а затримати його, коли він кинеться в кочегарку, у мічмана не вистачить ні сили, ні рішучості. Бакланов дістав з кишені цигарковий папір, одірвав два клаптики і заклеїв ними обидва скельця мічманських окулярів. Воробейчик і далі свистів тонкокрилими ніздрями. Тут же він був схоплений за ногу і над ним пролунав переляканий крик:
— Пожежа!
Кочегар Бакланов утік в приміщення команди, а мічман схопився, як очманілий. Що могло уявитися йому, стривоженому страшним словом, та ще після міцного сну? Він нічого не бачив перед очима, крім сірої пелени, схожої на дим. Воробейчик, шарахаючись по своїй каюті і не находячи виходу, заверещав:
— Вістовий! Вістовий!
В ту ж хвилину на дверях виріс вістовий:
— Чого зволите, ваше благородіє?
Але Воробейчик уже держав у руках окуляри з заклеєними скельцями. Блідий, він весь тремтів і безтямно витріщав очі. Потім, захлинаючись від люті, закричав:
— Хто зараз тут був?
— Не можу знати, ваше благородіє.
— Догнати цього негідника! Я його в тюрмі згною, повішу! Якого ж чорта ти стоїш? Бігом, марш!
Вістовий теж нічого не розумів і все стояв, поки не дістав кілька ляпасів.
Після цього він скаржився іншим вістовим:
— Пан мій зовсім з'їхав з глузду. Змушує когось ловити і лізе до мене битись. А окуляри свої для чогось цигарковим папером заклеїв.
Воробейчик в цей день ходив з таким виглядом, наче у нього розболівся зуб, і намагався не дивитись на команду, почуваючи в кожній парі очей насмішку над собою.
БУХТА КАМРАНГ
Розглядаючи бухту Камранг, я думав про вічну боротьбу суходолу з водною етихією. Мені здавалось, що аннамські береги з гірськими хребтами і височенними вершинами суцільним зігнутим фронтом наступали на море. Але море стійко боролось за простір і намагалось прорвати цей фронт. Воно, вгризаючись у кам'яний берег, прорвалось подвійною протокою в материк, а потім поступово почало розсовувати гори і скелі. Минули тисячоліття, і в суходолі утворився просторий басейн з кількома невеликими затоками. Далі, в глибині материка; був такий самий басейн, який з'єднувався з першим вузьким горлом,-через яке, проте, могли пройти найбільші океанські кораблі. Моряки, які побували на Далекому Сході, запевняли, що Камранг з двома своїми бухтами нагадує Порт-Артур.
Всередині бухти було дико й пустинно. З глибини суходолу спускалась до води похила рівнина і закінчувалась низинами, порослими чагарником. Подекуди по схилах простяглись червоні смуги, як незагоєні рани на тілі велетня. Ліси, незважаючи на сонячну спеку, не відзначались тропічною пишністю,— їхня зелень ховалася в ущелинах серед сірих і безплідних скель. І не можна було не дивуватись, що змусило нещасних аниамітів оселитися в семи-восьми хатинах біля самої води, під покровом кокосових пальм, біля підніжжя гірського громадища. На протилежному боці рейду притулилась невеличка французька колонія з поштою і телеграфом.
В першій бухті розмістились по диспозиції бойові кораблі, а в другій — сховались транспорти і допоміжні крейсери.
Гранітний острівець, одшліфований до блиску хвилями, поділив вихід у море на дві йротоки: меншу з них, щоб не прорвались до нас ворожі міноносці, загородили боном з колод і залізних ботів, а другу постійно охороняли міноносці і мінні катери. Кілька крейсерів по черзі несли дозорну службу. Для цього кожен з них виходив у море і крейси-рував миль за десять від Камрангу. Словом, було вжито найсуворіших заходів для охорони ескадри.
Але от що сталося вночі проти 1 квітня. Транспорти ще вдень напередодні ввійшли в бухту Камранг, а бойові судна залишилися в морі до ранку. Вісім броненосців і дванадцять крейсерів з кількома міноносцями, з розпорядження командуючого, повинні були провести ніч на морському просторі. Відійшовши від Камрангу миль на п'ятнадцять, вони поділились на загони і застопорили машини. Море бралося брижами, відбиваючи блискотливе сяйво молодого місяця. Ескадра тримала вогні, що відповідали застопореним машинам. Хоч і слабо дув вітер, але разом з течією він поступово розсував кораблі в різні боки, порушуючи всяку подобу строю. Деякі судна час від часу давали невеликий хід, щоб відшукати своє місце, і лізли одне на одне, загрожуючи зіткненням. Молодий місяць, спускаючись, застряв на кілька хвилин у снастях "Суворова", а потім, звільнившись від пут, сховався за горизонтом. Тьма погустішала, море почорніло. Під кінець ночі в загоні броненосців, замість восьми суден, стало дев'ять. На містку у нас старший штурман Саткевич перший звернув на це увагу. Лейтенант Пре забурчав: