— Ну, яка користь від такої карти? Майже скрізь позначені випадково відкриті банки та підводні рифи. Але це ще було б півбіди. Гірше, що весь час зустрічаєш написи з попередженням про непевні місця.
Помічник його, мічман з бугруватим носом, порадив:
— Нам треба триматися на кільватерному струмені попереднього корабля. Якщо він не наткнеться на мілину, то й ми щасливо пройдемо. Інакше ми встигнемо застопорити машини, дати хід назад або звернути .вбік.
На штурвалі стояв кращий рульовий — старший унтер-офіцер.
Сумнів у тому, що нічого не трапиться, тривав до світанку.
Офіцери пожадливо читали закордонні газети, які добули під час •стоянки біля Сан-Марі. Газети ці не пройшли через чистилище російської цензури, а тому з них можна було довідатись і про війну, і про настрої в Росії. Сьогодні мені вдалося поговорити з інженером Васильєвим, вірніше, я тільки слухав і лише зрідка ставив запитання, я він говорив:
— Судячи з англійських газет, в Росії помітні ознаки, не зовсім звичайні. На війні ми зазнаємо поразку за поразкою. Це довело наш уряд до розгубленості. Ви пам'ятаєте капітана 2-го рангу Кладо?
— Дуже добре знаю. Він з Віго поїхав у Росію в зв'язку з "Гулль-ським інцидентом". Кажуть, виступатиме експертом на якійсь комісії.
— Так, так. Ця людина надрукувала в "Новом времени" якусь викривальну статтю про нашу ескадру. За це його посадили на гауптвахту. Але потім, під впливом громадської думки, уряд звільнив його з-під арешту до закінчення строку. Нечуваний в Росії випадок! Громадська думка починає відігравати якусь роль! А друга новина ще цікавіша: уряд починає загравати з своїми вірнопідданими. Було закликано представників від земств. їм дано якісь непевні обіцянки щодо майбутніх реформ. На жаль, ці представники поводяться жалюгідно, полохливо, без належного натиску на владу. Очевидно, вони самі бояться наростаючих подій. Але незалежно від них над країною і далі збираються грозові хмари.
— Ви думаєте? — спитав я, втупившись очима у Васильєва, як голодний у хліб.
— Це така ж істина, як істина те, що ми з вами сидимо у мене :в каюті. Коли вже в "Новом времени" друкують таку статтю, за яку арештовують її автора, то які ж можуть бути сумніви? Англійські газети повідомляють іще, що серед чорноморських моряків були якісь заворушення. Цікаво б довідатись, що тепер робиться всередині нашої краї-яи, коли докотились до неї страшні звістки про загибель Першої ескадри і падіння Порт-Артура? Мені здається, що стовпи вітчизни ще більше розгубилися.
Васильєв, розмовляючи, перебирав англійські газети. У нього була звичка що-небудь крутити в руках. Випадково погляд його зупинився на статті, заголовок якої був підкреслений червоним олівцем.
— До речі, в англійських газетах є докладні дані про загибель Ар-турської ескадри. Виявляється, наші моряки самі потопили свої кораблі на внутрішньому рейді. Але як потопили] Верхні палуби лишились над водою. Очевидно, сталося щось неймовірне, бо не знайшли глибшого місця в морі. Всі ці судна можна підняти, і вони стануть здобиччю японців. Можливо, навіть підуть проти нас воювати. Тільки один броненосець "Севастополь" під командою капітана і-го рангу фон Ессена вирішив загинути в бою. Він вийшов на зовнішній рейд, де витримав шалені атаки міноносців. Але недовго і йому довелося чинити опір японцям. За розпорядженням командира, він без їхньої допомоги був потоплений на двадцятисаженній глибині. Ви тепер розумієте, в чому тут трагедія?
— Коли не рахувати "Севастополя", ми навіть не зуміли як слід потопити свої судна,— похмуро відповів я, почуваючи в собі чимраз більше роздратування.
— Правильної А могло б бути інакше. Чому Артурська ескадра в останній момент не пішла ва-банк і не дала генеральної битви? Правда, вона все одно загинула б. Але, гинучи, вона завдала б якоїсь шкоди і японському флоту. А цим самим вона полегшила б завдання Другої ескадри. Артурські морські керівники або тремтіли за свою шкуру, або хворіли на курячу сліпоту і не бачили, в яку прірву ганьби вони котяться.
Ми ще поговорили, і я пішов. У мене лишилось відчуття, що Васильєв політично накачує мене. Але ж для нього це був великий риск. Досить повідомити про нього Рожественському — він буде знищений, незважаючи на офіцерське звання. Тут можна сказати тільки одне: він знав, що я перебуваю під слідством як політичний злочинець. На мене він дивився, як на провідника його ідей у маси. Все, що мені вдавалося почерпнути від нього, я негайно передавав своїм близьким товаришам, а ті в свою чергу ділились такими відомостями з іншими. Це було схоже на те, як від кинутого каменя в невеликому озері розпливаються кола, сягаючи його берегів; так і в нашому житті, обмеженому бортами, всяка цікава новина викликала в тій чи іншій мірі душевне хвилювання майже всієї команди.
Пароплав "Русь" підняв сигнал: "Збунтувалась команда". До нього, за розпорядженням адмірала, зразу ж помчав міноносець "Бедовый" для втихомирення. Як пізніше довідались, командирові міноносця, капітанові 2-го рангу Баранову, було дано широкі повноваження — аж до розстрілу людей, якщо буде в цьому потреба. Виявляється, матроси, змучені надсильною роботою, хотіли було застрайкувати. Далі пароплав "Русь" продовжував свою путь під конвоєм "Бедового".
Увечері ми були в тридцяти милях від Носсі-Бе. Контр-адмірал Фелькерзам вислав нам назустріч міноносець. Очевидно, він мав провести наші кораблі до місця якірної стоянки. Він підійшов до флагманського броненосця. Але оскільки заходити в бухту було небезпечно й наближалася ніч, Рожественський вирішив продержатися з ескадрою в морі до ранку.
Другого дня, наближаючись до місця якірної стоянки, ми всі перебували в тому збудженому стані, в якому бувають люди, напередодні важливої події. Носсі-Бе в перекладі значить: Великий острів. Поряд лежало ще кілька островів, менших за розміром, що всі разом утворювали чудовий рейд. Цей рейд добре захищений з усіх боків: зі сходу він прикритий конусоподібною височиною Носсі-Комба, з південного сходу — мальгашським півостровом Анкіфі, а з заходу — групою рифів. Тут так просторо, що могли б уміститися кілька таких ескадр.