— Так ми промарудимось цілий тиждень.
— Скажений адмірал незлюбив наш броненосець і хоче з нас усі жили витягти.
По обіді прибула на рейд "Малайя". Вигляд у неї був розтерзаний. Всі дивились на неї з таким подивом, наче вона була вже похована на дні морському, але знову випливла і приєдналась до ескадри. Як потім дізналися, у неї під час бурі розірвалась живильна труба, на ремонт якої було витрачено п'ятнадцять годин.
З дозволу адмірала всі кораблі почали ремонт машин, розбираючи їх на частини. А надвечір радіоапарати вловили телеграфування двох невідомих станцій з різних відстаней. Це викликало занепокоєння, тим більше, що ми не могли вислати на розвідку жодного корабля.
Біля полудня 18 грудня повернувся пароплав "Русь". Він привіз важливі відомості від морського міністерства, але про це я дізнався докладно днів через три-чотири, коли побачився із штабним писарем флагманського корабля, своїм приятелем Устиновим. Становище наше було незавидне.
Загонові адмірала Фелькерзама було призначено рандеву з ескадрою в прекрасно устаткованому військовому порту Дієго-Суарец, що лежить на північно-східній окраїні Мадагаскару. Туди ж мали прийти вугільники. Але під тиском японців та англійців французи відмовили нам в гостинності і запропонували, як це й раніш робили, вибрати для стоянки інше, глухіше місце. Фелькерзам пішов у Мозамбікську протоку, в північно-західну частину Мадагаскару, в бухту Носсі-Бе, і 15 грудня став там на якір.
План Рожественського був порушений, наші сили були розрізнені.
А тим часом по ескадрі пролетіла чутка, що десь в Мозамбікській протоці перебувають два ворожі крейсери; крім того, нібито японці вислали назустріч нам ще досить сильний загін кораблів, який б грудня пройшов мимо Сінгапура і попрямував на південь. При швидкому ході цей загін тепер має бути вже біля Мадагаскару. Така чутка йшла з флагманського броненосця, а той, в свою чергу, як я дізнався від того ж штабного писаря Устинова, дістав про це офіційні відомості від морського міністерства.
На "Орле" у нас зростав відчай.
Одного разу гальванер Козирєв, зустрівшись зі мною, запитав:
— Знаєш новину?
— Яку? — поцікавився я, дивлячись на його худу, скрючену фігуру з маленьким рябуватим обличчям, з тонкими блідими губами.
— Кажуть, японські кораблі десь поблизу. Якщо це правда, то можуть бути великі неприємності для нас. З розібраними машинами ми навіть не зможемо розгорнути свої бойові судна, щоб' відбити атаку в разі нападу на нас.
Як знавець всесвітньої історії, Козирєв любив черпати з неї повчальні приклади:
— Ти що-небудь читав про Абукірську битву?
— Колись читав, та встиг забути,— відповів я.
— Я тобі нагадаю про це в кількох словах. Це було під час війни Франції з Англією. Абукірська бухта лежить в Єгипті, недалеко від Александры. В тисяча сімсот дев'яносто восьмому році французький адмірал Брюес сховався в ній із своєю ескадрою від переслідування ворога. Бухта була безлюдна. Французи розташувалися в ній, наче у себе вдома. Одного, як то кажуть, прекрасного дня, з розпорядження командуючого, на кожному кораблі було винесено з нижніх приміщень продукти на батарейну палубу — провітрити їх захотіли. Потім команду послали з баркасами на берег по прісну воду. Забули про небезпеку. А тут раптом, не знати й звідки, адмірал Нельсон з'явився з ескадрою. Діло було надвечір. Англійські кораблі вкотилися прямо в бухту і давай лупити французів. Для французів це було так несподівано, що вони зовсім розгубилися. Частина їхньої команди була на березі. З баркасів довелось вилити прісну воду і поспішити до кораблів, але було вже пізно. Батарейні палуби були завалені продуктами, а це заважало гарматам. В результаті французька ескадра була знищена з усіма людьми. Врятувався один тільки корабель. Адмірал Нельсон нібито навмисне дав йому змогу втекти цілим, щоб він приніс своєму урядові страш-
ив
ну звістку про загибель ескадри. Тепер сам поміркуй: хіба наші кораблі з розібраними машинами не можуть опинитися в такому ж становищі, в якому були французькі? З'явися зараз ворожі крейсери — нам всім тут буде могила. Ех, недоладний у нас командуючий!
Щоб утішити себе і свого приятеля Козирєва, я міг сказати тільки одне:
— З того часу, як ми вийшли з останнього свого порту, нас весь час лякають японцями. Однак до цього часу ми не бачили не тільки жодного їхнього лінійного корабля, але навіть і міноносця. Думаю, і надалі так буде.
Як навмисне, нервуючи ескадру, на обрії з'явились англійські судна.
Нашим крейсерам довелося відмовитись від ремонту, машин і, коли наставала темрява, іти в дозор. Щоночі частина офіцерів і команди вартувала біля заряджених гармат. Зовнішні вогні всі закривались.
Дві доби дув сильний зюйд-остовий вітер, супроводжуваний зливою. В протоці загуляли великі брижі, утруднюючи стоянку на якорі і вантаження вугілля. Ескадра пересунулась на кілька миль на північ, до гирла ріки Танг-Танг, в бухту тієї ж назви, що врізається в гористий берег Мадагаскару, а з другого боку захищена від хвиль довгою піщаною косою. Тут було тихо. Майже біля самої води росли пальми.
Під впливом останніх подій у нас на броненосці матроси все більше і більше втрачали віру в самодержавний лад Росії. Похід на Далекий Схід розглядали як безнадійну операцію, яку могла задумати тільки знавісніла вища влада, незважаючи на те, що це загрожує загибеллю флоту і людям. А звідси пішло інше: серед команди зникла безсловесна покора перед начальниками. Почастішали випадки порушення дисципліни. Комендор Буглай на лайку одного лейтенанта відповів сам одчайдушною лайкою. Ображений начальник не кинувся на нього з кулаками, як це було раніш, а побіг скаржитися старшому офіцерові. Але винуватий комендор лишився чомусь непокараний. Значить, — офіцери почали відчувати настрій команди. А незабаром і сам старший офіцер Сидоров нарвався на неприємний випадок. Вантажили вугілля з пароплава "Гарзон". Трюмний старшина Йосип Федоров, гостроокий і зухвалий хлопець, трохи випивши на вугільнику, самовільно кинув роботу і хотів був спуститися в низ броненосця. В цей час з ним зустрівся Сидоров і, загородивши йому дорогу, спитав: