— Дуже добре, молодці!
На це нижні чини браво відповідали:
— Раді старатись, ваше...чительство!
Іноді відвідував кораблі шеф флоту, рідний дядько Миколи II, великий князь Олексій Олександрович. Дивлячись на судна, пофарбовані до його приїзду, на бравий вигляд моряків, він теж був задбволений. Але він не розумів, що весь організм військово-морського відомства
охоплений гангреною, розкладається. Від інших височайших осіб цей великий князь відрізнявся тільки могутнім зростом і великою вагою. У флоті називали його "Сім пудів височайшого м'яса".
З оглядового боку все було гаразд, іноді навіть красиво. Але коли ближче придивитись до військово-морського відомства, то складалося безнадійне враження.
Вся служба у флоті зводилась до того, щоб віддавати вищому начальству найбільшу шану, робити вигляд, що займаються бойовою підготовкою особового складу, безперестанно скоблити та знову фарбувати кораблі і якомога більше часу проводити на березі. Головних представників флоту, за винятком небагатьох, добирали, наче навмисне, з людей тупих і бездарних, які з головою загрузли у бюрократизм та рутину. В очах наших командуючих матроси були баранами, колишніми кріпаками, нижніми чинами, позбавленими не тільки права, але й здатності самостійно мислити. Матрос мусить усвідомлювати свою нікчемність перед начальством. Команду треба гарненько "драїти!" "Надраєна" команда — це гордість кожного командира і старшого офіцера. На виклик начальства матрос повинен летіти по палубі бігом і дивитись на свого повелителя "бадьоро і весело", як добре видресируваний собака. В цьому і вправлялись багато адміралів та командирів, в цьому бачили запоруку бойової підготовки й основу морської дисципліни. Але в той же час вони мало звертали уваги на те, що матроси не вміють користуватись оптичними прицілами, не знають, як поводитися з далекомірами, стріляють погано.
Російський парусний флот, заснований Петром Великим, через кілька десятків років досяг своєї високої досконалості і вийшов на океанський простір. На початку дев'ятнадцятого століття це процвітання тривало. Він уже стояв на одному рівні з флотами інших держав. З надр його вийшов цілий ряд видатних осіб.
Були у нас дослідники нових країн і вчені діячі.
Знаменитий мореплавець Крузенштерн у 1803—1806 роках на кораблі "Надежда" здійснив кругосвітню подорож. Він зібрав величезний матеріал з океанографії, географії, ботаніки, зоології, етнографії і навігації. Його ім'ям було названо в Тихому океані протоку, острів, обмілину і затоку. До речі, треба сказати, що, виходячи в плавання, він наказав викинути за борт тросові ліньки, якими катували матросів. На ті часи це був винятковий випадок.
Фадей Фадейович Беллінгсгаузен, призначений начальником південної полярної експедиції, вирушив у плавання в Льодовитий океан на своєму шлюпі "Восток" і спускався до сімдесятого градуса південної широти, тобто далі, ніж пізніші мореплавці — Джеме і Кук. Він сім разів перетнув Південне Полярне коло і пройшов під парусами тридцять шість тисяч чотириста сімдесят п'ять верст. І світ збагатився новими відомостями про цю загадкову частину нашої планети. Крім того, він відкрив двадцять дев'ять островів і одну коралову мілину в Тихому океані.
<£едір Петрович Літке протягом чотирьох років плавав від Архангельська до Нової Землі. Добутий ним матеріал став прекрасним
З О. Новиков-ПрибоЙ
65
джерелом для ознайомлення з цією частиною нашої Арктики. В 1826 році його призначено командиром шлюпа "Сенявин", в якому він здійснив своє знамените кругосвітнє плавання. Дослідив головним чином узбережжя Охотського та Японського морів, Каролінських та Маріан-ських островів у Тихому океані. Під час подорожі він скрізь робив спостереження над коливанням маятника. Великий запас наукового матеріалу та різноманітні колекції, привезені Літке, викликали загальний подив у вченому світі.
Не менші були заслуги і в таких моряків, як Василь Михайлович Головін, Отто Коцебу, Геннадій Іванович Невельський та інші.
Були у нас і адмірали-флотоводці, адмірали-переможці.
Героя, соратника Суворова, суперника Нельсона по подвигах, адмірала Ф. Ф. Ушакова вважали творцем Чорноморського флоту і новатором у військово-морському мистецтві. Нарівні з Клерком у англійців та Сюффреном у французів він боровся з рутиною, то встановилась у флоті, і блискуче виправдав своє новаторство в багатьох битвах. Як і Суворов, він був непереможним.
Адмірала Дмитра Миколайовича Сенявіна за життя називали "великою людиною". Походив він з родини моряків, пройшов морську і бойову школу в ушаковських кампаніях на Чорному і Середземному морях. Призначений у 1806 році за рекомендацією Ушакова флагманом, він провів дворічну кампанію у неймовірних матеріальних і технічних труднощах. В складному політичному переплетенні наполеонівських воєн він вів бої то спільно з турками проти французів, то спільно з французами проти англійців. Зайняття Боко-ди-Катаро, поразка французів коло Дальматинських островів, бій біля Тенедоса, Афонська битва — все це були подвиги, коли Сенявін перемагав, поступаючись ворогові у чисельності, вписуючи славні сторінки в історію нашого флоту. З на-півзношеними й пошарпаними в боях кораблями, оточений англійцями в Лісабоні, всупереч розпорядженню Олександра І, він не потопив і не спалив своїх кораблів. Він гордо продиктував набагато сильнішому від нього ворогові свої умови і врятував для Росії залишки флоту. Цар був незадоволений таким "непослухом", звільнив Сенявіна з служби і навіть не повернув йому власних грошей, які він витрачав у поході на флот. Таким чином уславлений адмірал, якому казна винна була мільйони, під старість став злидарем.
Вивчаючи історію морських битв, ніхто не промине таких видатних імен, як Лазарев, Гейден, Нахімов і Корнілов.
Цей період процвітання парусного флоту, що тривав аж до севастопольської кампанії, створив надзвичайно тривкі і міцні традиції морської служби. Виробився тип моряків, офіцерів і матросів, що цілком приросли до палуби корабля і роками борознили далекі океани. Під час севастопольської кампанії, однак, виявилось, що особисті якості моряків уже не могли компенсувати відсталості нашого флоту. Потрібні були парові двигуни і залізне суднобудування. А наші діячі того часу не могли до цього своєчасно перейти. Дисципліна і священні традиції парусного флоту глибоко зрослися з усією системою кріпосництва, що було соціальною базою патріархальної російської державності.