З великим напруженням міноносці йшли вперед. Іноді їх тягли н& буксирах транспорти. Так чи інакше, але ці маленькі кораблики, дивуючи весь світ, подолали величезну відстань і прибули на театр воєнних дій. їхній особовий склад виявив гідний подиву героїзм. А що потрібно було від них далі? Командуючий ескадрою не скористався ними як бойовими одиницями флоту.
"Блестящий" і "Бодрый", як і інші російські ескадрені міноносці, ще* не зовсім розуміли свою роль в бою. Опівдні, перед генеральною битвою, за сигналом Рожественського, першому було наказано бути біля крейсера "Олег", другому — біля крейсера "Светлана". Навіщо, для' якої мети? Кожному міноносцю доводилось вирішувати це питання по-своєму.
Командував "Блестящим" капітан 2-го рангу Шамов. Він стояв на —містку і, тримаючись за поручні, кидав швидкі погляди то на ворожі кораблі, то на свої крейсери. В рисах його округлого вилицюватого .обличчя з русявими вусами, що стирчали недбало, нічого не було типово панського. Усім своїм зовнішнім виглядом цей присадкуватий блондин був схожий на кмітливого й серйозного землероба, який чомусь ^вирядився в офіцерську форму. Ніякого натяку на аристократичний лоск в нього не було. Можливо, тому й не щастило йому на службі, незважаючи на те, що він і свою справу знав, і служив чесно, і з командою обходився добре. На початку бою на ньому лежала одна турбота — держатися якомога далі від падаючих японських снарядів. Біля ніг його, нервуючись від гарматного гуркоту, крутилися два собаки: маленький, метушливий, з гачкуватим хвостом Бобик — подарунок ді-■тей — і здоровенний, з величезною мордою сенбернар Банзай, якого купили ще щеням під час війни. Командир подивився на них і повчально кжазав:
— Гей ви, воїни, поводьтеся пристойніше.
Раптом тим, хто стояв на містку, здалося, що з тріском відвалилося все днище міноносця. Деякі з офіцерів і матросів упали. Командир тільки підскочив, але втримався на ногах і якось дивно закрутив головою. Обидва собаки спочатку злякано завищали, а потім, не бачачи ворога, люто загавкали в повітря: один — уривчастим басом, другий — тоненьким, як дзвіночок, підголоском. "Блестящий" на мить наповнився гвогнем і, обкутаний димом, повернув убік, але тримався ще на воді. :В багатьох місцях продірявилася верхня палуба. Здавалося, не гази ;й осколки, а якийсь невидимий багаторукий бешкетник підпалив штурманську рубку, викинув з стола шлюпочну книгу і вахтовий журнал, ^сторінки якого полетіли за борт, як зграя білих птиць, перебив машинний телеграф і рульовий привод до парового штурвалу, зіпсував водовідливну турбіну, вивів з ладу паровий котел і безжалісно покалічив лгілька чоловік. Хтось із них несамовито закричав. Кочегар Ковальов, якому відірвало ногу, плазував по палубі, крутячись, немов щось розшукуючи, і стурбовано кричав:
— Допоможіть мені, братці! Куди вона поділась?.. Я тут стояв.
Усе це сталося тому, що ворожий дев'ятидюймовий снаряд, призначений для крейсерів, випадково попав у лівий борт міноносця. В жилій .палубі від вибуху цього снаряда зайнялись два ящики з •47-міліметровими патронами.
За наказом командира пробили одразу дві тривоги — пожежну й —водну. З вогнем швидко упорались, але нічого не могли зробити з пробоїною. Пластир з неї від швидкого ходу відірвався. Вода, вриваючись всередину міноносця, швидко заповнювала його носову половину. Рульових перевели на ручний штурвал. "Блестящий" пішов на місце загибелі броненосця "Ослябя" і разом з іншими міноносцями почав підбирати з води людей. Це було о третій годині дня. Кидаючи кінці за борт, пощастило підняти на палубу тільки вісім чоловік. Ворожі крейсери, наближаючись, відкрили по рятувальних суднах частий вогонь. ""Блестящий" попрямував до своєї ескадри.
Командир Шамов у цей час стояв на кормі біля ручного штурвала. Навкруги міноносця падали ворожі снаряди. Шамов, побачивши зайвих людей на палубі, гукнув до них:
— Хлопці, без діла не вештатися нагорі. По-дурному може вбити або поранити.
Потім, він сказав мічману Ломану:
— Япідіймуся на місток. Буду стежити, щоб нам не натрапити на плавучі міни. А ви залишайтесь тут.
Ломан, високий і плечистий шатен, відповів:
— Єсть!
Шамов звичайною жвавою ходою пішов вздовж правого борту, супроводжуваний двома собаками. За ним пішов легко поранений мічман Зубов, непосидючий і моторний юнак. Банзай і Бобик, приваблені незнайомим запахом шимози, обнюхували на ходу розбиті місця палуби. Проти другої димової труби з командиром зустрівся боцман Фомін. Міцний тілом, прекрасно виконуючи свої обов'язки, він ніколи не журився, але цього разу його смугляве обличчя було чимось занепокоєне.
Ну що; Французе, як справи? — запитав Шамов, який завжди, звертаючись до нього, чомусь називав його так, хоч нічого французького в ньому не було.
— Справи негаразд, ваше високоблагородіе. Ніяк не можемо упоратись з пробоїною. Доведеться, мабуть, з морського дна бульбашки пускати.
Командир зупинився, здивовано дивлячись на боцмана.
— Чи від тебе я це чую, Фрунцузе? Ти, навіть у п'яному вигляді, спритно викручувався з найскрутніших обставин. Не личить тобі носа вішати завчасно. '
— Та як же, ваше високоблагородіе! Всіх заходів ужили. Воду викачують брандспойтами, вичерпують відрами, а вона все прибуває. Носова перебірка ледве витримує її тиск. Зараз під перебірку ставимо підпори. Я використав для цього сходні і шлюпочні щогли.
— Мобілізуй собі на допомогу ще частину команди. Ти сам знаєш, що треба робити. Ідич
Фомін побіг від нього, але не встиг зробити й десяти кроків, як покотився стрімголов до кочегарного кожуха. На цей раз снаряд попав у правий борт і розірвався у вугільній ямі. Котел № 2 вийшов з ладу. З пробитої труби допоміжного пару з ревінням повалив густий туман, заглушуючи несамовиті зойки ошпареного кочегара Концевича. Боцман Фомін, не зачеплений жодним осколком, квапливо скочив і оглядівся. Перше, що впало йому в очі,— це пробита в багатьох місцях палуба і повалені на ній люди. Кочегар Єрмолін ледве ворушився, відірвана кисть його руки була закинута на кожух. Помічник сигнальника, матрос Сиренков, був розірваний майже навпіл вздовж тулуба. Обидва вони тільки що стояли біля 47-міліметрової гармати. Неподалік від них нерухомо лежали командир Шамов, Банзай і Бобик, а на них, немов граючись, навалився поранений у ногу мічман Зубов. Мічман підвівся і поплентався до фельдшера на перев'язку. Командир і дві його собаки лежали на палубі мертві. Біля них зібралися матроси. Для команди