ПІД СПІВ ПІВНІВ
Вранці 14 травня, за сигналом адмірала Рожественського, на крейсері "Владимир Мономах", як і на інших кораблях, пробили бойову тривогу і зарядили гармати бойовими снарядами. Незабаром ескадра вступила в перестрілку з японськими розвідувальними суднами. "Владимир Мономах", будучи в цей час по другий бік російської бойової колони, вогню по них не відкривав. Ворожі розвідники зникли.
Командир крейсера, капітан 1-го рангу Попов, вийшов з рубки на місток, самовдоволено покручуючи чорні вуса. На його худорлявому, товстоносому обличчі радісно засяяли карі очі, з яких одно сильно косило. Звертаючись до старшого артилериста, лейтенанта Новикова, командир повільно заговорив, немовби витягуючи з себе кожне слово:
— Здається, прогнали японців. Більше вони не посміють турбувати 4нас Ми без бою прийдемо у Владивосток. До речі, скажіть, Миколо Миколайовичу, адже ваші шестидюймові гармати не заряджені?
Лейтенант Новиков, молодий, тонкий, підтягнутий блондин, ввічливо відрубав:
— Заряджені, Володимире Олександровичу. Інакше і не могло бути. Після бойової тривоги всі гармати повинні бути заряджені бойовими снарядами. На початку дев'ятої години я вам доповідав про цілковиту готовність нашої артилерії до дії.
Командир одним оком дивився на Новикова, а другим, скошеним, наче навмисне повернув убік, щоб стежити за горизонтом, і продовжував:
— Досадно! Як же ми тепер їх розрядимо? Японські крейсери навряд чи до нас підійдуть. Стріляти по них не доведеться. Якщо ваші гармати заіржавіють, то ви будете в цьому винні.
— Розрядити їх завжди можна, хоча б вистреливши в "Ідзумі". От він праворуч іде. Відстань до нього — не більше п'ятдесяти кабельтових. Він цілком доступний для наших шестидюймових і стодвадцятиміліметрових снарядів.
— Можна то можна, але краще не стріляти. В усякому разі, на ніч чим-небудь закрийте дула гармат, щоб вони не ржавіли. Так буде доцільніше.
Командир пішов у рубку. Новиков з сумом подивився на його довгу спину, що віддалялась. Інші офіцери, що чули цю розмову, іронічно переглянулись.
Дехто на крейсері запевняв, що колись Попов був непоганим моряком парусного флоту. Але під час походу на Далекий Схід всі переконалися, що він як командир бойового корабля дуже відстав. В артилерії, в мінній і механічній справі він мав дуже вбогі знання. Очевидно, це бентежило і його самого — він боявся показуватись на очі начальству. М'який характером і не надто вимогливий, він рідко вдавався до дисциплінарних стягнень і обмежувався лише доганами. Він дуже любив посудачити в офіцерському колі про вади інших командирів, за що й був прозваний у флоті "чиновницею". Наймилішим йому був затишок і тихе життя; він глибоко вірив у те, що коли вчасно лягати спати, то можна прожити до ста років. Тому пізно вночі він не лишався на містку. Хай бушує буря, хай наростає яка інша тривога, командир о десятій годині йшов до себе в каюту, наказавши спочатку своїм помічникам:
— Коли трапиться щось особливо важливе, що вимагатиме мого розпорядження, то розбудіть мене.
Але сон командира лише в рідких випадках порушували його підлеглі. Не було потреби в цьому,— все одно його не могли підняти з постелі. Він давав їм якісь вказівки, іноді не зовсім виразні, перевертався на другий бік і знову засипав.
В канцелярії і судновій звітності Попов був дуже акуратний і педантичний. Кожна копійка у нього була на обліку. Це був справжній господарник. Він якось помилково потрапив у військові люди і зайняв пост
командира судна. З нього вийшов би хороший фермер. Недаром на всіх зупинках, де тільки можна було, він скуповував курей. Він ставився до них з особливою любов'ю і не давав їх різати навіть для кают-компанії, хоч і знав, що офіцерам іноді доводилося харчуватися погано. На час приходу в Цусімську протоку на судні зібралося безліч курей. Клітки з птахами ярусами стояли на пів'юті, висіли над півбаком на штангах, були прикріплені по боках на леєрах між шлюпбалками. Військовий корабель перетворився в курник.
І тепер, охоплені весняним припливом почуттів, кудкудакали кури, співали півні.
Матроси сміялись:
— За що любить їх командир? Курка — найдурніший птах на світі. Інша розкричиться годин на дві. Думаєш — бог зна, що зробить. А вона всього тільки одне яйце знесе.
Після обіду ескадру не переставали супроводити ворожі розвідники, тримаючись від неї на великій відстані. На місток піднявся підполковник Маневський і, побачивши командира, що вийшов з рубки, сказав:
— Я готовий до ваших послуг, Володимире Олександровичу. Хочу бути хоч чим-небудь корисний у бою. Тому пропоную себе у ваше розпорядження ординарцем.
Командир Попов ласкаво посміхнувся йому.
— Спасибі, Віталію Олександровичу. Дуже радий. Але я думаю, що мені не доведеться скористуватися з вашого благородного пориву.
— Чому?
— Противник, як видно, навряд чи посміє вступити з нами у відкритий бій.
— Такий висновок, по-моєму, можна зробити тільки ввечері.
Підполковник Маневський, займаючи посаду обер-аудитора в загоні адмірала Небогатова, плавав на крейсері "Владимир Мономах" і не належав до суднового складу офіцерів. Він не стояв на вахті і ніякої відповідальності за будь-яку матеріальну частину корабля не ніс. Робота обер-аудитора полягала лише в тому, щоб стежити за всіма юридичними справами загону, розбиратися в злочинах, вчинених моряками, і визначати, кого з винуватих віддати під суд, а кого піддати дисциплінарному стягненню. Коли б не лисина на голові, він виглядав би молодше за свої сорок років. Середній на зріст, дебелий, він ходив легко і бадьоро. Бакенбарди, що спускалися від скронь, густі брови, короткі вуса і борідка клинцем чорними і правильними штрихами окреслювали його сите і червонощоке обличчя. Він мав особливу пристрасть до казенних, офіційних паперів. Помітивши на якомусь із них пляму або кляксу, він нервувався і бридливо морщив тонкий, з горбинкою ніс. Пом'ятий офіціальний папірець він сам обережно розгладжував трохи нагрітим утюгом і акуратно підшивав його до справи. Якщо ж перед ним лежав рапорт, написаний хорошим, без помарок, почерком, то він усміхався, показуючи білі зуби, і закохано дивився на нього, як на вродливу жінку.