Старший офіцер поклав Лебедева в рубці, разом з мерцями, на палубу, змочену кров'ю, і, повернувшись, наказав ординарцеві викликати лікаря, а потім, не гаючи ні хвилини, спустився вниз. Управління кораблем, як і напередодні, знову довелося перенести на задній місток, користуючись для цього ручним штурвалом.
Раніш ніж судно поставили на попередній курс, воно описало велику циркуляцію. Це дало можливість правим чотирьом крейсерам відразу наблизитись до нього.
Погасала вечірня заграва. Японці, посилюючи вогонь, поспішали завидна покінчити з "Донским". Тепер стріляли по ньому з двадцятип'яти кабельтових. Він відстрілювався обома бортами. Але ворожі снаряди руйнували його, рвали залізо, псували прилади, дірявили корпус, калічили і знищували людей.
Блохін, командуючи судном, стояв на задньому містку, насунувши кашкет, важкий і застиглий, як монумент. Сірі немигаючі очі його скам'яніли, пильно вдивляючись наперед, в тіньову смугу острова. Здавалося, він зібрав усю силу волі в один тугий вузол, щоб витримати ці останні хвилини, які вирішували долю. Рульовий, щось крикнувши, показав йому направо. Він повернув голову і побачив, як японський крейсер "Наніва", накренившись, вийшов із строю. Незабаром виникла пожежа і на крейсері "Отава", що йшов зліва.
В цей час на містку з'явився молодший боцман з тривожним повідомленням:
— Ваше високоблагородіє! Ослябська команда збожеволіла зовсім. Офіцери їхні теж. Бунтують усі. Ніяк не впоратися з ними. Можуть лиха наробити.
Блохін, не дивлячись на нього, розпорядився:
— Посилити сторожу над люками! Жодної людини не випускати з жилої палуби! Перекажи мічманові Сенявському і прапорщикові Ав-густовському, що я наказую їм зайнятися цією справою!
— Єсть!
В жилу палубу давно вже послали священика Добровольського. На його обов'язку лежало заспокоювати людей. Широкий, чорнобородий, з срібним хрестом на опуклих грудях, він сам злякано озирався, бачачи навколо себе не уявне, а реальне пекло, населене божевільними істотами і стогнучими! примарами, повне гарматного гуркоту. Священик щось бурмотів про "христолюбиве воїнство", але його ніхто не слухав. Навколо лазарету, перетвореного в операційний пункт, де працював старший лікар Герцог з фельдшерами, збільшувалась юрба поранених. Одні з них стояли, чекаючи допомоги, інші лежали, корчачись від болю. Своїм рваним і кривавим м'ясом, своїми поламаними кістками і опіками, своїм стогоном і скаргами вони тільки посилювали панік^ ослябців. А тут ще розірвалися від ворожого вогню снаряди в бесідці, щойно піднятій з носового погреба нагору, і дванадцять чоловік впали в жилу палубу трупами.
Одне діло бути під обстрілами, маючи в руках зброю або стояти при механізмах, які допомагають обороні. Тут можна на деякий час забутися, захопитися і, збуджуючись, навіть вчинити якийсь подвиг. Зовсім в іншому становищі була ослябська команда, беззбройна, силою загнана в закрите, але слабо броньоване приміщення. Що цим людям лишалося робити? Тільки чекати, щоб повторились учорашні жахливі події. Але це було понад їх сили.
На кораблі розривалося залізо, палав вогонь. Внизу на маленькій площадці, обведеній бортами і непроникливими перебірками, відділеній від суші просторами моря, ослябці то лягали на палубу, то схоплюва* лись, металися сюди й туди, кружляли, як сліпі, і безтямно розмахували руками, наче комусь погрожуючи. Хтось плакав, хтось проклинав... Один сигнальник з піною на губах бився в епілепсії. Комендор з червоною нашивкою на рукаві, без кашкета, звивався на палубі і, тримаючи в одній руці скручену парусинову койку, а другою — розмахуючи, наче вигрібаючи на воді, голосно горлав:
— Рятуйте... Потопаю... Рятуйте...
Тут же на рундуку сидів матрос, зі скроні в якого точилася кров, і, щось бурмочучи, то роздягався догола, то знову вдягався з поквапною заклопотаністю. Декотрі поховалися по кутках і, тремтячи, мовчки чекали провалу в безодню. Частина матросів на чолі з підполковником Осиповим і іншими офіцерами напирала на трап, намагалася вискочити через форлюк, викрикуючи на різні голоси:
— Чому нас тримають тут, як арештантів?
— Нас навмисне хочуть утопити?
— Треба білий прапор підняти!
З диким обличчям, трясучи сивою бородою, найбільше хвилювався підполковник Осипов і, звертаючись до мічмана Сенявського та прапорщика Августовського, хрипів:
— Я топитися вдруге не хочу! Я сам — штаб-офіцер. Мене ніхто не сміє тут затримувати!..
Але Сенявський і Августовський, що стояли на сторожі біля люка, були невблаганні. їм допомагали стримувати юрбу свої матроси.
Розірвався великий снаряд у жилій палубі і цілком знищив кондукторську кают-компанію. Проти неї, в правому борту, відкрився зяючий пролом на два квадратні сажні. Цим вибухом чоловік шість з осляб-ської команди було вбито і близько десяти поранено. Священик Добро-вольський став на коліна і закрив руками обличчя, ніби хотів сховатися від смерті. Але він зараз же був зім'ятий ногами ошалілої юрби. Бурхливий потік людських тіл, колихаючись, з тваринним ревом кинувся до форлюка. Сторожа, що стояла біля нього, була зім'ята в одну мить. Панікою заразились і матроси свого крейсера, що були в бомбових погребах, і теж полізли нагору. Ті, хто встиг вирватися з жилої палуби, очманіло, з перекошеними обличчями, бігали по судну, не знаючи, де шукати порятунку. Декотрі забралися на ростри. Прапорщик запасу Мамонтов сховався в шафочці, в якій звичайно зберігалися снаряди для перших пострілів 47-міліметрової кормової гармати.
Це був рідкісний випадок, коли обидві сторони здавалися праві: і та, що бунтувала, і та, що втихомирювала. Ослябці не могли більше витримувати наростаючого жаху: напруження людських нервів має свою межу. Але й командний склад не міг допустити бунту під час битви, та ще на кораблі, який і так знемагав у нерівному бою. Блохін, зійшовши з містка, негайно мобілізував офіцерів, кондукторів і унтерів. Серед безумства, що діялося навкруги, він почав порядкувати з тим гідним подиву кам'яним спокоєм, яким володіють сміливі приборкувачі звірів. І почалося втихомирення юрби під гуркіт своїх гармат, під вибухи снарядів, в диму і полум'ї пожеж, що розгорялись. Били в обличчя чим попало не тільки ослябських матросів, але й їхніх офіцерів. На них знову направили із шлангів сильні струмені води, в них стріляли з револьверів. Все це скидалося швидше на маячню, на кошмарний сон, ніж на дійсність. На щастя Блохіна, з жилої палуби встигла вирватися тільки частина людей, а решта застряла в люках, забивши їх своїми тілами. Так чи інакше, але порядок на крейсері був наведений 8в.