Дажелет, у п'яти-шести милях від нього. Ворожі снаряди падали біля міноносця, роблячи недоліт або переліт. На містку "Бедового" всі заметушились. Мічман О'Брієн де Лассі побіг у кочегарку спалити сигнальні книги, карти й секретні документи. Баранов наказав застопорити машину, підняти шари до місця, а потім скомандував:
— Кормовий прапор спустити!
Лейтенант Леонтьев і сигнальник їончук кинулися на ют, і андріївський прапор, що висів на флагштоку, моментально зник.
Баранов заховався за котельний кожух і, присівши навпочіпки, закричав:
— Прокляття! Нащо вони стріляють, косоокі варвари?! Хіба не бачать наших прапорів?!
Потім кинувся до сигнального прапора і почав давати сиренні гудки, немов просячи цим пощади у противника.
"Грозный", відбиваючись від "Качеро", ішов все далі й далі.
"Сазанамі" нарешті замовк. Він наближався до "Бедового" дуже обережно.
Інженер-механік Ільютович, наказавши в машині приготувати ручники у клінкетів холодильника, з'явився до флаг-капітана і сказав:
— Дозвольте потопити міноносець. Через десять хвилин він буде на дні.
Клап'є де Колонг схопився за голову.
— Що ви говорите? Хіба ви хочете втопити адмірала? Лікар сказав, що його не можна турбувати.
Через деякий час до "Бедового" пристала японська шлюпка. В цей момент майже весь екіпаж міноносця був на верхній палубі. Командир Баранов, розгладивши атласну бороду, стояв біля трапа попереду всіх, виструнчившись, наче на параді. Японський офіцер, як потім довідались — командир міноносця "Сазанамі", капітан-лейтенант Айба, піднявшись на палубу, раптом вихопив тесак із ножен. Перше враження було, що він, здурівши від щастя, зараз почне стинати голови полоненим, тому багато хто здригнувся, інші з жахом розкрили очі. Але він пробіг повз людей, прямуючи до радіорубки, і насамперед перерізав проводи. А тим часом японські матроси кинулись на корму, і підняли на флагштоку прапор Країни сонячного сходу. Після цього капітан-лейтенант Айба наказав усім зібратися у фронт і об'явив англійською мовою:
— Командир тут я!
Штабні офіцери почали йому пояснювати, чому здався "Бедовый"-Тут же був і капітан 2-го рангу Семенов, йому чогось зразу стало легше,— він стояв прямо, підбадьорившись, і навіть намагався розмовляти з противником японською мовою. Капітан-лейтенант Айба слухав і багато разів перепитував наших офіцерів. Яке ж було його здивування, коли він довідався, що разом з судновими офіцерами попав до нього в полон і сам командуючий ескадрою, віце-адмірал, генерал-ад'ютант Рожественський із своїм штабом! Маленький і в'юнкий, схожий на підлітка, японський офіцер вискалив рідкі зуби і, радіючи, втягнув у себе повітря з таким шумом, немов сьорбнув з блюдця гарячий чай. На його жовтому, акуратно виголеному обличчі, з чорними розкосими очима, з'явився вираз і торжества і розгубленості, наче трапилося щось таке, чого він не міг уявити навіть у своїй фантазії. Він замотав головою і, задихаючись, сказав:
— Я візьму адмірала з собою на міноносець "Сазанамі". Штабні офіцери почали умовляти його:
— Ми просимо вас лишити адмірала на "Бедовом". Він тяжко поранений. Він помре, якщо ви його візьмете.
Зійшлись на тому, що замість адмірала на "Сазанамі" переправляться чотири суднові офіцери як заложники.
— А де лежить ваш адмірал? — поцікавився японський офіцер.
— Він у командирській каюті. Але лікар каже, що його не можна турбувати.
— О, ні, ні, я не турбуватиму адмірала, я тільки погляну на нього. Японський офіцер швидко подріботів до кормового люка і спустився
по трапу вниз. З хвилюванням відчинив вказані двері. Адмірал, лежачи на койці, втомлено подивився на незнайоме обличчя, не виявивши ні здивування, ні хвилювання. Мовчки зустрілись їхні погляди. Двері тихо зачинились. Капітан-лейтенант Айба, тріумфуючи, обережно пішов від каюти навшпиньках, наче мисливець, що несподівано відкрив великого звіра.
Через кілька хвилин Рожественський, дізнавшись від флаг-капітана, що чотирьох суднових офіцерів беруть на японський міноносець як заложників, наказав покликати їх до нього. Коли вони прийшли в каюту, він сидів на койці, звісивши ноги, в самій тільки нічній сорочці, пониклий, з мертвотно-блідим обличчям і обгорілою бородою. Забинтована голова його повільно підвелась і слабо захиталась, чорні очі налилися слізьми. Скрививши рот, він промовив голосом, що уривався:
— Бідні, бідні ви мої...
Жорстокий, безсердечний, що ніколи не мав жалю до інших, адмірал раптом заплакав. Це було так само неймовірно, як було б неймовірно побачити в сльозах старого вовка серед маленьких цуценят, на яких раніше він наганяв тільки жах. Офіцери дивились на свого начальника мовчки. Прощаючись з ними, він кожного з них розцілував.
Скоро японська шлюпка попрямувала до "Сазанамі". везучи свого офіцера і чотирьох заложників.
МОЛОДА ВІДВАГА СТАРОГО КРЕЙСЕРА
Японські судна продовжували гнатися за "Донским". Тепер з'ясувалося, що перший удар звалиться на нього з боку лівих двох крейсерів,— вони зближалися з ним швидше, ніж праві. Смертельна загроза, що повисла над переслідуваним кораблем, все посилювалась. Тільки пітьма могла б дати йому можливість уникнути страшного лиха, але поки вона настане, буде вже пізно.
Минулої ночі люди з нетерпінням чекали бажаного світанку, а тепер вороже косились на сонце, яке котилось до горизонту так повільно, наче воно було в спілці з японцями.
Командир Лебедев послав мінного офіцера в мінний погріб, щоб він про всякий випадок приготував корабель до висадження в повітря.
Дві сотні ослябської команди з їхніми офіцерами погнали в жилу палубу. Вони знали, що може трапитися при загибелі населеного Корабля. Вони, що випадково уціліли, пережили жах і на "Буйном", коли під вогнем ворога рятували з флагманського броненосця адмірала з його штабом. За що, за чиї злочини вони будуть терпіти ще раз най-жорстокіші муки? Бліді й посірілі, ледве пересуваючи одерев'янілі, як у ревматиків, ноги і часто оглядаючись, без надії в скам'янілих очах, вони спускались по трапах униз, у призначене для них приміщення, як у мертвецьку.
Старший офіцер Блохін обійшов своєю незграбно-важкою ходою палуби, віддаючи останні розпорядження про приготування корабля до бою, і повернувся на місток. В цей час два крейсери ліворуч — "Отава" і "Нійтака"— наблизились кабельтових на сорок і відкрили вогонь по "Донскому". Це було о пів на сьому, саме в ту мить, коли заходило сонце. Там, на далекій батьківщині, воно тепер світило з полуденної висоти, розливаючи гарячий блиск на весняну землю, приносячи людям радість. А тут, у цих чужих водах,— о, хоч би швидше догоріло його останнє проміння, яке обливає крейсер багровим світлом!