"Дмитрий Донской" встиг за день розкидати із своїх гармат півтори тисячі снарядів. Але противник мало звертав на нього увагу, зосереджуючи вогонь на новіших кораблях. На ньому виникла тільки одна пожежа, яку вдалося тут же погасити; поранених було чоловік вісім.
На ніч рештки розбитої ескадри, як ми знаємо, опинилися в різних місцях невеликими загонами. Деякі судна, втративши своїх флагманів, блукали самотні, не знаючи, куди йти. В такому ж становищі опинився і "Дмитрий Донской". Густішала пітьма. Він переживав тривожну ніч, відбиваючись від мінних атак. На нього, кинувшись від своїх міноносців, мало не налетів крейсер "Владимир Мономах". Обидва ці кораблі так наблизились один до одного, що на "Донском" ледве встигли покласти руль "ліво на борт" і тільки цим маневром врятувалися від катастрофи. Безладдя, супроводжуване нервовим артилерійським вогнем, тривало довгий час. Раз у раз розлягались одчайдушні викрики:
— Міноносець справа!
— Міноносець зліва!
— Силует на правому крамболі!
Вогняні спалахи, гуркіт гармат і гул снарядів наповнювали пітьму безумством.
Тільки опівночі, закривши вогні, крейсер вийшов із сфери бою. ' На передньому містку Лебедев скликав військову раду і поставив перед нею питання:
— Куди нам тепер іти?
І тут же, не чекаючи відповіді, додав, як звичайно, своєю скоромовкою:
— Ми повинні б бути в загоні крейсерів Еиквіста. Але адмірал, користуючись перевагою ходу таких найновіших суден, як "Олег", "Аврора" і "Жемчуг", пішов від нас, зник в зюйд-вестовій чверті. Ми пробували за ним гнатися. Не наша вина, якщо ми на своєму старику від нього відстали. А шукати його, мені здається, було б марно.
— Ідімо у Владивосток! — залунали голоси офіцерів.
— Іншого шляху нам нема! — підхопили інші.
На цій пропозиції, поговоривши трохи, зупинились усі.
О першій годині ночі взяли висоту Полярної зорі. Обчислення показали, що крейсер перебуває на сорок п'ять миль північніше від Корейської протоки. Значить, "Дмитрий Донской" вийшов уже в широку частину Японського моря, тримаючи курс тепер норд-ост 23°. Одне тільки турбувало багатьох — за кормою рухались три міноносці, і не було певності, що це свої. В усякому разі, за ними стежили, тримаючи напоготові гармати. Повільно проходила напружена ніч, погрожуючи несподіваним лихом. Десь у просторі кілька раз намагалися перемовлятись по бездротовому телеграфу японці. Але зараз же станція крейсера, втручаючись в їхню розмову, збивала їх, і ті вмовкали.
Наближення світанку пробудило в усіх надію на кращий кінець. Міноносці, що трималися за кормою, були російські. їх було два: "Бедовый" і "Грозный". З містка і палуби дивилися назад, на ці димуючі маленькі судна, з такою любов'ю, наче вони були рідні діти крейсера.
Гостроокий і метушливий сигнальник, зрадівши, доповідав старшому офіцерові:
— Вони самі, ваше високоблагородіє. Я їх уночі ще впізнав. Виходить, даремно сумнівалися.
Блохін зсунув кашкет на потилицю, оголивши великий лоб, і за своєю постійною звичкою промовив:
— Н-да!
Потім наморщив м'ясистий ніс і, повернувшись до командира, заговорив, розтягуючи фрази:
— Я все-таки переконаний, Іване Миколайовичу, що за нами вночі йшли три кораблі, а тепер лишилось тільки два. Куди, однак, зник третій? і
Командир швидко відповів:
— Це мене мало цікавить. Важливе те, що противника поки що ніде не видно. Може, доберемося до Владивостока.
Зі сходу, з боку Японських островів, ширився і розливався світанок. Небо було спокійне. Тихо брижилося море, рожевіючи на гребенях. В далечині на обрії побачили ледве помітний димок. Чий це йшов корабель? Незабаром "Бедовый" семафором передав на крейсер депешу, одержану ним по бездротовому телеграфу: "Зменшити хід для приєднання "Буйного" і зняття, адмірала".
ШТАБ МРІЄ ПРО ПОЛОН
Напередодні ввечері, коли адмірал Рожественський був уже на "Буйном", Баранов дістав наказ розшукати флагманський корабель і зняти з нього штаб. Це означало, що треба врятувати решту членів штабу, які лишилися на гинучому кораблі. Але Баранов такий наказ зрозумів інакше, гадаючи, що з "Суворова" нікого ще не зняли. Звичайно, "Бедовый" не знайшов флагманського корабля і все крутився біля легких крейсерів, стараючись триматися далі від поля бою. І раптом тепер, 15 травня вранці, одержано таку загадкову телеграму — зняти адмірала! А головне — в ній нічого не говорилось, якого адмірала: Рожественського чи Небогатова? А може Фелькерзама? Від такої несподіванки командир "Бедового" тільки крякнув. Що буде, коли це виявиться сам командуючий? І на яке судно він захоче пересісти? Баранов забігав по містку, заметушився, вигукуючи:
— От тобі маєш? Оце так сюрприз! Добре було б, коли б це був Небогатов або Фелькерзам. Ну, а як той? О, ні, ні! Дай боже, щоб це був інший адмірал, але тільки не Рожественський...
Крейсер "Дмитрий Донской" і міноносці "Бедовый" і "Грозный" поступово зближалися з "Буйным".
В цей час командир Коломейцев спустився в свою каюту до адмірала:
— Ваше превосходительство, дозвольте доповісти вам, що на ввіреному мені міноносці машина пошкоджена, котли, що живилися забортною водою, обросли сіллю, вугілля кінчається. При таких умовах я ні до якого нашого порту дійти не можу. А гому я вирішив запропонувати вам, чи не бажаєте ви перейти на "Донской"?
Адмірал, слухаючи командира, відвів чорні очі вбік, наче боявся зустрітися з його поглядом, і тихо запитав:
— Адже при ньому є і міноносці?
— Так точно, ваше превосходительство, "Бедовый" і "Грозный"! — відрубав Коломейцев.
Адмірал щось обдумував і не відразу промовив:
— Ні, я краще перейду на "Бедовый", якщо, звичайно, на ньому все гаразд і є досить вугілля.
— Єсть!
Коломейцев вийшов з каюти і піднявся на місток. З "Буйного", коли підійшли до "Бедового" зовсім близько, запитали голосом:
— Скільки у вас є вугілля і який можете розвинути хід?
На містку "Бедового" з'явився викликаний інженер-механік Ільюто-вич. Це був непоказний чоловік — низенький, кремезний, з великим носом, з темно-рудими вусами, що звисали вниз, як дві бурульки. Звичайно він швидко сходився з людьми, любив поговорити, граючи при цьому легковажними очима, але тепер він був похмурий і, розмовляючи з ненависним командиром, дивився вниз, ніби зацікавився його начищеними черевиками. Баранов, порадившися з ним, гучно крикнув на "Буйный":