На "Ушакове" пролунали один за одним страшні вибухи і почалися пожежі. Командирові доповіли, що снарядом розбито праву носову 120-міліметрову гармату, вибухнули три бесідки з патронами, правий бік батареї зруйнований. Почалася боротьба з пожежею.
Це була єдина мить, коли і ушаковські снаряди долітали до противника.
— "Івате" горить! — пролунало на містку.
— Молодці, комендори,— не поспішаючи, сказав Міклуха, не відриваючи очей од флагманського корабля ворога, який на кілька хвилин охопило полум'я.
В наступні моменти бою противник був поза пострілами "Ушакова".
Командирові все доповідали про нові пошкодження: восьмидюймо-вий снаряд пробив борт біля ватерлінії під носовою баштою. Було ще кілька невеликих пробоїн у борту. Раптом у бойовій рубці все похитнулось, і весь корабель затрясся від вибуху величезної сили. Снаряд влучив у борт під кают-компанією, пробивши в ньому велику діру. "Ушаков" почав помітно кренитися на правий борт.
Жоден корабель з 2-ї ескадри не потрапляв у таке трагічне становище, в якому опинився "Ушаков". Всі люди на ньому були на своїх місцях, всі виконували свій обов'язок, готові вмерти на бойовому посту. Але ніяка відвага не могла вже врятувати броненосець. Бій для нього звівся до того, що швидкохідні ворожі крейсери, тримаючись поза лінією попадання російських снарядів, розстрілювали його зовсім безкарно. А "Ушаков" не міг ні відійти од них, ні наблизитися до них. Він був схожий на людину, прив'язану до стовпа на розстріл. Для одинокого і підбитого корабля таким стовпом був простір, а мотузками — тихий хід. Але як горда людина, помираючи за свої ідеї, не просить пощади в тих, хто присудив її до смерті, так і "Ушаков", приречений на загибель, був незламним перед своїм ворогом.
Міклуха-Маклай, спостерігаючи бій, все це прекрасно розумів. Вся його масивна постать, схилившись вперед і зігнувши в ліктях руки, прийняла таку бойову позу, наче він приготувався сам кинутись на ворога. Посмикавши великі руді вуса, він прохрипів у бік своїх помічників, наче відповідаючи на їхні невисловлені думки:
— Була б у нас велика швидкість — я пішов би на таран. Ми загинули б, але й ворог разом з нами пішов би на дно...
В бойову рубку надходили відомості про нові біди. Люди кріпилися і не залишали свого бойового поста. Багато вже було вбитих. Суднові лікарі не встигали подавати допомогу пораненим. Крім великих пробоїн у корпусі, були пошкодження по всьому правому борту. Не встигли остаточно впоратися з пожежею в передній частині судна, як запалала кают-компанія. В жилій палубі зайнялися рундуки з матроськими речами і бортова обшивка. Всюди клубився дим, і здавалося, що вогнем охоплений весь корабель. Але ніщо не могло зламати мужності моряків. Вони виконували свої обов'язки так наполегливо, наче серед них був сам великий флотоводець, ім'я якого носив броненосець. Нарешті носова башта зовсім замовкла. Кормова ще стріляла, але крен судна на правий борт значно зменшив кут підвищення її гармат. Пальба з єдиної 120-міліметрової гармати правого борту стала безглуздою — снаряди її падали на півдорозі. Бойова здатність корабля була вичерпана.
Це більше, ніж хтось інший, враховував командир. Він знав, що життя розбитого броненосця згасає з кожною хвилиною. Міклуха безпалою рукою потер лоб, потім зробив нею різкий жест, ніби щось рішуче відкинув. Тільки тепер судорога болю скривила його обличчя. Але це тривало лише одну мить. Ніби бажаючи переконатися в стійкості присутніх у рубці людей, він уважно подивився на них крізь окуляри голубими очима і стримано, наче вирішувалося незначне питання, сказав:
— Пора кінчати! Застопорити машини! Припинити стрільбу! Затопити корабель!
Розпорядження командира було передано по всіх відділеннях броненосця. Через хвилину-другу гармати вмовкли, і судно зупинилося, все більше і більше накреняючись на правий борт і безпомічно похитуючись на морських брижах. Через пробоїни і відкриті кінгстони з ревом вривалося у внутрішні приміщення море. Трюмні машиністи почали заповнювати водою бомбові погреби. Циркуляційні помпи були висаджені в повітря. Тепер уже ніяка сила не могла врятувати корабель.
Командир віддав останній наказ:
— Команді рятуватись!
, Обидва ворожі крейсери не переставали стріляти по "Ушакову".
Його верхня палуба стала швидко заповнюватись матросами. Всі шлюпки були розбиті. Тому люди з поспіхом хапали матраци, набиті накришеним корком, рятувальні пояси й круги. Одні відразу кидалися за борт, інші не поспішали, ніби не зважуючись на останній крок. Біля далекомірів на штурманській рубці затрималися мічмани Сипягін і Транзе разом з сигнальниками. Зовсім незахищені, вони якимсь чудом уціліли від ворожих снарядів і беззмінно простояли на своєму бойовому посту. Старший артилерист Дмитрієв, побачивши їх, крикнув:
— Ви більше там не потрібні! Швидше спускайтесь вниз — рятуватися!
Один за одним вони почали збігати по трапу. В цю мить вибухнув снаряд біля підніжжя бойової рубки. Сигнальник Дем'ян Плаксін, який спускався останнім, кривавою масою звалився на місток.
"Ушаков" з креном на правий борт поволі занурювався в хвилі. На правому ноку його грот-реї, викликаючи лють у ворога своєю непокірністю, все ще майорів бойовий андріївський прапор. Під ним, як і напередодні, з самого ранку стояв вартовий квартирмейстер Василь Проко-пович. Боцман Митрюков кричав йому:
— Васю, рятуйся!
Але він, оглухлий на обидва вуха, нічого не чув. Тоді боцман, показуючи на борт, махнув йому рукою. Блискавкою мигнув вибух снаряда. Прокопович звалився на своєму посту мертвий. Митрюков, немов підхоплений вітром, кинувся в море.
Одна свиня була вбита, друга тяжко поранена. Свій біль вона виявляла надривним вищанням. А кабан уцілів і, рохкаючи, походжав по палубі серед людей, які залишилися. Голодний зранку, він наполегливо вимагав корму. Б пташиній клітці один ріжок був відбитий. З неї з кахканням вилазили качки. На палубі з'явився і пес Калган. Перед цим його бачили в жилій палубі. Постріли дуже дратували його. Він наче відчував десь невидимого ворога і заливався голосним гавкотом. І Зараз він метушився серед людей і з тривогою поглядав то на їхні обличчя, то на тих, хто вже був за бортом, йому ніколи не доводилося бачити свій корабель і команду в такому незвичайному стані.