Припинилися мінні атаки. Стало тихо. Небогатов не лягав спати і часом вів розмови зі своїм штабом.
— Загін наших крейсерів пішов на південь. Але я думаю, що адмірал Енквіст зрештою знову поверне за нами. Інакше це було б злочином з його боку. Я чомусь думаю, що ми з ним зустрінемося на світанку. Повинні знайтися і наші міноносці. З дев'яти міноносців у денному бою, здається, жоден не потерпів.
— І я такої] ж думки, ваше превосходительство,— говорячи трохи в ніс, підтвердив флаг-капітан.
— От з транспортами, ваше превосходительство, біда,— завжди дипломатичний, обережно вставив старший флаг-офіцер Сергеев.— Маючи тихий хід, вони навряд чи поспіють за нами. їм буде погано.
Небогатов на це відповів:
— Я не знаю, які інструкції дав Рожественський командирам транспортів на випадок поразки ескадри. Певна річ, вони відстали. Але їм найкраще пробиратися до Владивостока врозсип, тримаючись корейського берега.
Помовчав трохи і знову заговорив, немовби про себе:
— Це ще не велика біда, що наша колона частково роз'єднається. Курс було дано всім кораблям, а до Владивостока шлях один. Тому вони не можуть розійтися далеко. Вранці з допомогою "Изумруда" їх удасться зібрати.
Офіцери погоджувалися з ним. Усім хотілося, щоб вийшло саме так: наші розрізнені сили знову з'єднаються, а противник на якийсь час подурнішає і не виявить їх. Але цим тільки заспокоювали самих себе: навряд чи японці не переслідуватимуть рештки нашої розбитої ескадри. В розпорядженні адмірала Того були десятки міноносців, легких і допоміжних крейсерів. Вони, ніби зграя гончаків, кинуться в усі боки добре вивченого моря розшукувати росіян. За таких умов не можна було розраховувати на те, що вдасться проскочити повз японців непоміченим. Адмірал Небогатов сам полегшував їм завдання, вирушаючи у Владивосток найкоротшим шляхом.
Нетерпляче ждали світанку, а коли він настав, то побачили, що від ескадри лишилося тільки п'ять кораблів. Жадібно оглядали горизонт, сподіваючись побачити своїх відсталих товаришів, але зустрілися знову з противником. І в міру того, як збільшувалось число його кораблів, настрій адмірала падав. Якщо вчора всією ескадрою не могли завдати шкоди противникові, то чи можна сьогодні битися з ним? Та він і не підійде на відстань наших пострілів. Отже, він громитиме російські військові кораблі, ніби пасажирські пароплави, цілком безкарно.
Адмірал, нервуючи, то виходив на місток, то вертався у бойову рубку. Він пильно вдивлявся в обриси кораблів, що з'являлися на горизонті. Ніяких сумнівів не було, що його оточують японці. Але він немовби не довіряв своїм безбарвним очам і багато разів звертався до помічників:
— Подивіться гарненько, чи не наближаються свої з якогось боку? Чулася безнадійно та сама відповідь:
— Ні, аж ніяк, ваше превосходительство, все ворожі кораблі. Небогатов нарешті замовк і, насунувши на очі кашкет з великим
флотським козирком, похилив сиву голову. Він знав, що всі очі звернені до нього, чекаючи від нього порятунку. Але що він повинен сказати своїм підлеглим, яке дати розпорядження, щоб урятувати їх від безглуздого винищення? Нічого. Коли б він тримався ближче до берега, то можна було б розбити або висадити в повітря свої кораблі і вплав добиратися до суші. Але поблизу не було навіть смужки землі, і, може, він, як начальник, уперше по-справжньому відчув на собі всю страшну відповідальність за свої дії. Яку величезну перевагу в житті давали йому адміральський чин, блискучий мундир, ордени! А тепер, коли він в думках уже зазирав у чорну безодню небуття, все стало осоружним. Він згорбив спину і натужив обличчя, ніби чорні орли, що красувалися на його золотих плечах, перетворилися на двопудові гирі.
— Так, промазали ми,— ні до кого не звертаючись, промовив адмірал.
О дев'ятій годині до нього підійшов флаг-капітан Кросе і тихо сказав:
— Командир просив переказати вам, що нам нічого не лишається, як тільки здатися.
Це чули сигнальники та рульовий і насторожились. Адмірал здригнувся всім своїм важким тулубом.
— Ну, це ще побачимо.
Коли б ця думка йшла не від командира, а від Кросса, то адмірал, можливо, і не надав би цьому великого значення. Флаг-капітан прекрасно знав іноземні мови, складно писав доповіді на всяку тему, гарно грав на скрипці, з успіхом покоряв жінок. Здібний, він належав до тих улюбленців долі, яким життя дається дуже легко. Звідси виробилось у нього і несерйозне ставлення до всього й велика зарозумілість. Про все це знав адмірал. Але зараз Кросе був ні при чому,— він був тільки передатчиком чужої ідеї. Зовсім по-іншому ставився адмірал до командира судна, капітана 1-го рангу Смирнова. Це був багатий і освічений моряк, спокійний і розсудливий. Він мав великі зв'язки не тільки у флоті, але і в придворних сферах. Не можна було не зважати на нього. І коли цей кар'єрист зважився подати таку пропозицію, значить, справді іншого виходу нема, і лишається тільки здатися.
Небогатов, важко дихаючи, пильно подивився в худе обличчя флаг-капітана, подовжене темною борідкою.
— А ви як думаєте?
Кросе, не бентежачись, відповів:
— Я гадаю, що командир має рацію.
В таку відповідальну мить тільки негайний арешт командира і флаг-капітана міг би вдержати адмірала від привабливої спокуси. Але він не виявив рішучості, і отрута, кинута в свідомість, вплинула. Воля начальника загону ослабла і завагалася. Закружляли безпорадні думки, як травинки у річковому вирі. Ввижалося похмуре майбутнє: ганьба капі-тулянта-адмірала, залізні грати тюрми, військовий суд, можливо, смертна кара.°В той же час усією своєю істотою він протестував проти того, щоб так безглуздо йти на морське дно або бути розірваним на клапті. А це станеться, як тільки японці відкриють вогонь,— через десять хвилин. Шукаючи виправдання перед батьківщиною, адмірал ніби роздвоївся і засперечався сам з собою. В ім'я чого гинути? Він повинен виконати свій обов'язок. На цих броньованих коритах, що називаються бойовими кораблями? Нарешті виправдання знайшлося, і серце адмірала закипіло образою проти тих головних верховодів російського ладу, які послали людей не на війну, а на забій. Якщо сам він, як начальник, до деякої міри винен в створенні цього безглуздого флоту і має стати жертвою спокути, то при чому ж тут матроси? Вони винні тільки в тому, що носять військову форму. Ні, він не допустить, щоб дві з половиною тисячі людей ні за що ні про що потопити в морі. Громадська думка буде на його боці. І нова людинолюбна ідея, красива, як синь волошкового бур'яну серед жита, сповнила сиву голову адмірала. Ця ідея витіснила з його свідомості головне, що він перебуває на військовому кораблі, а не в домі милосердя, і що він командуючий, а не якийсь духобор або толстовець, що роздумує про непротивлення злу. На його обличчі проступили багрові плями. Він енергійно повернувся до флаг-капітана Кросса і прохрипів: