В операційному пункті на столі лежав тяжкопоранений і тихо стогнав. Старший лікар Макаров, штопаючи йому голкою пробитий сальник, випростався і повернув голову до фельдшера,— очевидно, хотів йому щось сказати. В цю мить великий снаряд ударив у правий броньовий пояс, проти операційного пункту. Корабель рвонувся і лунко затремтів, ніби величезний барабан. Здавалося, що зараз розваляться всі його сто шпангоутів, ці сталеві ребра, які скріплюють корпус судна. В операційному пункті мало хто встояв на ногах. Старший лікар Макаров похитнувся і повалився на свого пацієнта. Той верескливо закричав. У тривозі підвели голови й інші поранені. Не минуло й півхвилини, як розлігся другий такий самий удар у правий борт. Електричне світло погасло. Почалася загальна паніка. В темряві, заглушуючи стогін стурбованих поранених, старший лікар прокричав: І
— Заспокойтесь, хлопці! Нічого особливого не сталося. Заспокойтесь!
Санітари вже запалювали заздалегідь приготовлені свічки. В напівтемряві я побачив бліді обличчя й налиті жахом очі. Матрос з тяжкою раною в грудях почав блювати; він став рачки і, хриплячи, виливав те, що було в його шлунку, на свого сусіда, який лежав нерухомо. Другий, мотаючи забинтованою головою, ліз на перебірку і дряпав нігтями залізо. Марив, борсаючись на матраці, командир судна:
— Ваше превосходительство, де ваш план бою?.. Звільніть із служби... Підлоти я не стерплю... Ваше превосходительство...
І голосно командував:
— Викликати нагору всіх кондукторів!..
Марили й інші поранені.
Все це було таким незвичайним для мене, що обертом ішла голова.
Мінери нарешті полагодили електричне освітлення.
Відчуваючи сухість у роті, я кинувся до води і жадібно почав пити. Несподівано кухоль вилетів у мене з рук. В операційне приміщення з шумом влетіло повітря, і ту ж мить загриміли уламки над самим люком коридора, ніби обвалилася над нами камінна будівля. Зараз же почався крен на правий борт. Одночасно з цим наше приміщення сповнилось газами і димом. Важко стало дихати — чад проникав у легені і затемнював свідомість. Крики і вереск посилювали безумство. І ніякими умовляннями, ніякими загрозами вже не можна було спинити тих, хто кинувся до виходу. Паніка тривала хвилини дві, поки інженер Васильєв не-виключив вдувну вентиляцію, труба якої виходила на шканці. Повітря швидко очистилося.
Крен на правий борт градусів на шість лишався й далі. Мабуть, броньові плити, розхитані на стиках ударами снарядів, почали протікати. Крім того, вода, що гуляла по батарейній палубі, збігла до одного борту. У всіх було одно бажання: хоча б швидше випрямився корабель.
Медичний персонал знову зайнявся своїм ділом. Але мені ця робота здавалася вже безглуздою. Броненосець, що досі охороняв нас, скоро перетворився для всього екіпажу на залізний баласт. А хіба не однаково, як спускатися в морську безодню —з перев'язаними чи з не перев'язаними ранами?
Мене нудило від запаху крові і ліків. Мозок перестав сприймати нові враження. Я не міг більше лишатися в операційному пункті і, нічого не тямлячи, поліз на верхню палубу, стомлений і байдужий до небезпеки. Залунав сигнал: "Відбита мінна атака". Але насправді ніяких міноносців не було видно. Як згодом з'ясували, цим сигналом старший офіцер Сидоров викликав обслугу дрібної артилерії гасити пожежі. Вискочило нагору чоловік десять. У цю мить недалеко від судна упав снаряд у море, ковзнув по його поверхні, розкидав бризки і рикошетом знову звився в повітря, довгий і чорний, як дельфін. Двадцятипудовим тягарем він упав на палубу. На місці вибуху'зметнулось і розлилося рідке полум'я, замкнене кільцем бурого диму. Мене обдало гарячим струменем повітря і звалило на спину. Мені здалося, що я весь розлетівся на найдрібніші частинки, як пил від пориву вітру. Ця відсутність відчуття тіла чомусь здивувала мене найбільше. Схопившись, я не повірив, що лишився цілий, і почав обмацувати голову, груди, ноги, Повз мене з криком пробігли поранені. Двоє матросів було вбито, а третій, якого відкинуло у мій бік, пролежав кілька секунд нерухомо, а потім швидко, ніби по команді, схопився на одно коліно і став дико озиратися. Цей матрос ніби намірявся кудись бігти і не помічав, що з його розпоротого живота, як ганчір'я з відкритого чемодана, вивалювались нутрощі. Він упав і протяжно, по-звірячому, заревів.
Я хотів бігти вниз, але звідкись почув голоси:
— "Бородино"! "Бородино"!..
Вибігши на верхню палубу, я насамперед звернув увагу на цей броненосець. Ведучи за собою ескадру, він уже накренився на правий борт і теж палав. На ньому горіли містки, адміральський салон, виривалося полум'я з гарматних півпортів, виграючи багровим відблиском на воді. А тепер те, що я побачив, обізвалося в грудях різким болем. "Бородино", не виходячи зі строю, швидко повалився на правий борт, зробивши останній залп з кормової дванадцятидюймової башти. Це сталося о 7 годині 10 хвилин.
Ми пропустили "Бородино" по своєму правому борту і пішли далі.
За час бою я був сповнений жахливими враженнями. Але цього разу в моїй свідомості виникла порожнеча, ніби для того, щоб сприйняти і з_акріпити в пам'яті нову страшну картину.
На чолі став напіврозбитий "Орел", що мав уже дуже невелике бойове значення. Настала година, коли йому довелося вести за собою решту суден. Ворог весь свій вогонь переніс на наш броненосець.
Згасав день. На заході, приплюснутий хмарами, довгою кривавою раною догорав призахідний відблиск сонця. Вітер, як і раніш, брижив море, підганяв почервонілі хвилі. До повного смерку лишилося кілька хвилин, але їх було цілком досить, щоб відчути себе поза життям. Я притулився до виведеної з ладу правої носової шестидюймової башти і не в силі був скинути з себе заціпеніння. Ніби хтось інший вирішив за мене питання про вибір смерті: краще загинути від снаряда на відкритому місці, ніж провалитися на морське дно, живцем, похованим усередині броненосця.
Здавалося, що не з боку ворога, а з розверзнутого неба падали на судно і круг нього снаряди. "Орел" був ніби плавуче вогнище. На кормовому містку руді язики полум'я, трепетно звиваючись, підіймалися до марса грот-щогли. Дим, підхоплений вітром, розлітався пасмами. Я думав про те, як все це витримують людські нерви і як броненосець ще пливе в такому смерчі вогню й води.