— Ідіоти ви всії Пусті голови ваші тільки даремно займають місце на плечах. Хотів би я знати, звідки стільки дурнів на судні розвелося? Вам не з японцями воювати, а з тарганами на печі...
Що більше він лаявся, то легше у нас ставало на душі. Його промову, пересипану непристойними словами, ми слухали зі зворушенням, як слухають віруючі свого улюбленого проповідника. Ми були ладні стати перед цією брудною людиною навколішки. З його поведінки нам стало ясно, що він приніс нам порятунок від смерті.
Нарешті довідалися, що сталося: витяжна вентиляція зіпсувалася і зупинилась, а вдувна й далі працювала і втягла в погріб багато диму. А звідти нагору він уже підіймався самопливом. Начальство тільки що розпорядилося затопити погріб водою, але тепер всі були задоволені, що не встигли цього зробити. Найбільше зраділи артилеристи. Вони знали, як погано у нас налагоджено систему затоплювання погребів, сполучених трубами групової вентиляції. При такій системі, затоплюючи один погріб, ми залили б водою групи погребів, і всі вони таким чином вийшли б із ладу.
Кочегар Бакланов, ідучи з палуби, сказав:
— Щось знову захотілось попоїсти. | Користуючись затишшям, люди погасили всі пожежі й заходилися
наводити порядок на судні. Верхня палуба і містки були захаращені, уламками заліза, поручнів, дрібних гармат. Валялися шматки, відірвані від шлюпок, блоки, обривки такелажа. Все це полетіло за борт. Замість знищених трапів ставили заздалегідь приготовлені тимчасові східці. Пробоїни, через які запліскували хвилі, залатували дерев'яними щитами, затикали койками, затягували парусиновими пластирами. Артилеристи возилися з тими гарматами, які можна було нашвидкуруч полагодити.
Сильний колись броненосець "Орел" тепер мав жалюгідний вигляд. Всі верхні надбудови в ньому були зруйновані, середній перехідний місток зірваний і скручений у круг. Обидва якірні канати перебиті, а вирваний правий клюз віднесло за борт. Грот-щогла, пробита снарядом на нижньому містку, ледве держалась, загрожуючи звалитися на голови людей. З неї, як і з фок-щогли, гойдаючись від вітру, жалюгідно звисали обривки снастей. Були також пошкоджені кормові стріли, зруйновані електричні лебідки, які служили для підіймання парових катерів. Дерев'яний палубний поміст, поборознений і розщеплений снарядами, був у дірах, а правий зріз мав таку велику пробоїну, що став непрохідним. Цистерна, що була на носовому містку, подірявлена осколками, труби, по яких йшла від неї прісна вода в нижні приміщення, були перебиті. Люди, які були в цих приміщеннях, при жарі понад сорок градусів лишилися без прісної води. Довелося брати її в носовому трюмі й розносити анкерками й відрами в погреби, в машини, в кочегарки;
На броненосці було десять шлюпок, два парові і два мінні катери. Я подивився на них і пригадав слова інженера Васильєва. Ще більш як за місяць до бою, повернувшися з наради корабельних інженерів, яка відбувалася на "Суворове", він з гнівом розповідав мені:
— Я вніс пропозицію перенести з бойових суден на транспорти всі гребні судна і парові катери. Я доводив, що в бою вони служитимуть тільки поживою для вогню. Крім того, це зменшило б осадку броненосця й поліпшило б його початкову остійність. Але командуючий і його штаб відхилили мою пропозицію.
І тепер я переконався, що Васильєв був передбачливіший, ніж адмірал Рожественський. Жодної шлюпки, жодного катера не лишилося у нас иеушкодженим: все перетворилося на розбитий і обгорілий мотлох. В разі загибелі броненосця нам ні на чому буде рятуватися, і лишиться тільки одно — стрибати за борт.
По деяких елеваторах, зруйнованих снарядами, вже не можна було подавати патрони з погребів до 75-міліметрових гармат. Крім того, рейкова подача батарейної палуби в багатьох місцях була пробита. На додаток до цього в гарматах великого й середнього калібру від сильного струсу змістилися прицільні лінії. Ця обставина особливо збентежила артилеристів: якщо й раніш не можна було похвастатися влучністю нашої стрільби, то тепер, на великих дистанціях, ми будемо тільки викидати снаряди в повітря.
Коротше кажучи, броненосець "Орел" більш як наполовину втратив свою бойову міць.
Перепочинок, що випадково випав нам, наближався до кінця. Праворуч, позаду, помітили перший загін адмірала Того. Всі його шість кораблів, що не мали ніяких ознак пошкодження, йшли паралельним з нами курсом, поволі наздоганяючи нас. На "Орле" пробили бойову тривогу. Але вона прозвучала для нас як похоронний дзвін. Люди неохоче, з тугою в очах почали займати місця за бойовим розписом, щоб випробувати останню годину своєї долі. А рівно о шостій годині з тієї і другої сторони загуркотіли гармати. Вели бій правим бортом, цим самим бортом приймали також удари противника. Через півгодини наздогнав нас і адмірал Камімура зі своїми шістьма броненосними крейсерами.
Знову на нашій ескадрі почалося нищення людей, переважна більшість яких були винні лише в тому, що народились на світ.
"Бородино", як головний, найбільше терпів від зосередженого вогню противника. Але чимало було влучань і в наш корабель. Зазнавав пошкодження головним чином його правий борт. Іноді здавалося, що в його легку частину з гуркотом впинаються страхітливі зуби, вириваючи шматки заліза. Наш порятунок був лише в тому, що досі лишалися неушкодженими броньовані борти і броньова батарейна палуба, яка їх перекривала. Але батарейна палуба підносилась над поверхнею моря не більше як на п'ять футів, тоді як хвилі підіймались до семи-восьми футів. Таким чином, високобортний корабель перетворився в низькобортний монітор. По батарейній палубі вільно бігла вода, збільшуючи при циркуляції крен судна до небезпечних меж.
В правій головній машині був старший інженер-механік, полковник Парфьонов, в лівій — його помічник, штабс-капітан Скляревський. За час довгого переходу броненосця від Кронштадта до Цусіми, обидва вони, недосипляючи ночами, багато зробили для того, щоб налагодити механічну частину. Під їхнім керівництвом, в протилежність артилеристам і матросам інших спеціальностей, машинна команда добре освоїлась з своїми обов'язками.