В кормовий каземат, де містилися чотири 75-міліметрові гармати, влучило кілька снарядів. Один з них — мабуть, дванадцятидюймовий — вибухнув з такою силою, що броненосець рвонувся з курсу вбік. Мінному квартирмейстерові Хритонюку і мінерові Привалихіну, що були в цю мить на поверх нижче, під броньовою палубою біля кульового мотора, здалося, що відвалилася вся корма. Вони потім розповідали:
— Ми так і вирішили — мабуть, міна влучила. Чекали, от-от почнеться крен, .і судно піде на дно. Але крену не було. Почули тільки тріск. Це вибухали патрони.
Мінний квартирмейстер і мінер піднялися в каземат і, не бачачи нікого з живих людей, почали гасити пожежу. Вони чобітьми вичерпували воду, що протікала через пробоїни.
З вогнем сяк-так упорались. Хритонюк спустився до рульового мотора, а мінер Привалихін лишився в кормовому казематі, оглядаючи, що тут сталося. Дві гармати вийшли з ладу. Один півпортик зірвало із задрайок і петель, другий — пробило. Ілюмінатори лишилися без скла. В кают-компанії з лівого борту зяяла велика пробоїна врівень з батарейною палубою. Поранені, очевидно, розповзлися звідси, лишилися тільки мертві. Притулившись головою до борту, закам'янів матрос Ва-цук. Недалеко від нього лежали два знівечені трупи — підшкіпер Єрьо-мін і якийсь комендор, причому рука одного, ніби в пориві дружби, міцно обняла за шию другого. Але мінер Привалихін не знав, що ці двоє людей перед смертю за щось посварилися між собою і мало не побилися. Японський снаряд примирив їх обох. Свідком тому був другий матрос. Він стояв в кают-компанії на подачі патронів до гармат, і його засипало по пояс вугіллям, насипаним для захисту бортів. Вибираючись з купи вугілля, він залишив у ньому чоботи, але сам не був поранений. Поряд з ним командир кормового каземату прапорщик Калмиков промовив: "Приціл—тридцять!" — і кудись зник з такою швидкістю, як зникає блискавка в небі; від прапорщика лишився один тільки погон. Один з артилерійської обслуги вилетів у півпортик, мелькнувши в повітрі розпластаним птахом, і одразу зник у хвилях.
Майже одночасно була трохи пошкоджена і дванадцятидюймова кормова башта. Снаряд ударив у броньову покрівлю біля амбразур. Броня покрівлі тріснула і опустилася вниз, обмеживши кут підвищення лівої гармати, і тепер вона могла стріляти не далі як на двадцять сім кабельтових. При цьому були легко поранені мічман Щербачов, кондуктор Расторгуєв і квартирмейстер Кислов. Всі вони, користуючись індивідуальними пакетами, подали самі собі першу допомогу і залишилися на своїх місцях. Назавжди відслужив тут тільки один комендор Бітте, якому зірвало півчерепа. Розбризканий по платформі мозок тепер топтали ногами.
Мічман Щербачов недовго командував цією баштою, незабаром так само як і лейтенант Славінський, він злетів із своєї площадки управління. Руки й ноги його розметалися по залізній платформі, ніби йому було жарко. Матроси кинулися до командира башти і почали підіймати його. Біля перенісся у нього кривавилась дірка, за вухом була перебита судина, замість правого ока лишилася порожня ямка. Залунали вигуки:
— Кінець — убитий!
— Навіть не писнув!
— На смерть убитий!
Мічман Щербачов саме в цю мить прийшов до пам'яті і спитав:
— Хто вбитий?
— Ви, ваше благородіє,— відповів один з матросів-
Щербачов злякано відкинув назад голову і метнув лівим уцілілим оком по обличчях матросів.
— Як це я вбитий? Братці, скажіть, я вже мертвий?
— Та ні, ваше благородіє, не вбиті. Ми тільки думали, що кінець вам. А тепер виходить — ви живі.
Щербачов, обмацавши пальцями порожню ямку правого ока, тужливо вигукнув:
— Пропало моє око!
Через кілька хвилин знову загриміли гармати. Баштою тепер командував кондуктор Расторгуєв. А мічман Щербачов, привалившись до пробійника, сидів і важко стогнав, опускаючи все нижче і нижче обмотану бинтом голову. В операційний пункт його доставили непритомного.
В бортах "Орла", не захищених бронею, кількість пробоїн все збільшувалась. Хоч усі вони були надводні, в них запліскували хвилі. Вода розливалась по батарейній палубі, попадаючи іноді через розбиті ко-мінгси в нижні приміщення. Пробоїни з розірваними і кучерявими залізними краями, загнутими всередину і назовні судна, неможливо було залатати нашвидкуруч. А японські снаряди невпинно руйнували корабель. Від кожного удару розлітались по судну, як бризки, тисячі розпечених осколків, уражаючи людей і предмети.
' На нижньому носовому містку з гуркотом спалахнуло таке сліпуче полум'я, ніби поблизу вибухнула блискавкою грозова хмара. В бойовій рубці ніхто не міг устояти на ногах. Полетів сторчголов і старший сигнальник Зефіров. Пізніше він і сам не міг сказати, скільки часу йому довелося пробути непритомним. Опам'ятавшись, він —лідвів крутолобу голову, і в онімілому мозку першим проблиском думки було запитання: живий він чи ні? З лоба і підборіддя стікала кров, боліла нога. Зефіров оглянувся і, побачивши, що лежить на двох матросах, швидко схопився. Зводились на ноги й інші, сповнюючи бойову рубку стогоном, безладними вигуками. У деяких був такий подив на обличчях, ніби вони ще не вірили в свій порятунок. Стали на свої місця писар Солниш-ков, поранений в губи, і сигнальник Сайков з обідраною шкірою на лобі. Далекомірник Воловський повільно похитував розбитою головою, дивлячись собі під ноги. Стройовий квартирмейстер Колесов з роздутою вилицею обіперся однією рукою на машинний телеграф і тяжко зітхав. Старший офіцер Сидоров, що дістав удар по лобу, чомусь відступив у прохід рубки і, силкуючись щось зрозуміти, вперто дивився всередину її. Лейтенант Шамшев хапався за живіт, де в нього застряв шматок металу. Боцманмат Копилов і рульовий Кудряшов зайняли місце біля штурвала і, хоч обличчя обох були в крові, намагалися вдержати судно на курсі.
Не всі підвелися на ноги. Лейтенант Саткевич був непритомний. Посеред рубки лежав командир Юнг з розтрощеною плечевою кісткою і, не розплющуючи очей, командував у маячінні:
— Мінна атака... Стріляти сегментними снарядами... Куди зникли люди?..
Поруч з ним ворушився його вістовий Назаров, у якого з розтрощеної потилиці вивалились шматочки мозку; він щось мукав і, стискаючи та розгинаючи пальці, простягав то одну руку, то другу, ніби ліз по вантах. Залізний карниз, обведений навколо рубки нижче прорізу, щоб затримувати осколки, завернуло всередину її. Цим карнизом перебило до хребта шию одному матросові. Він судорожно обхопив ноги Назарова і, хриплячи, тримався за них, як за рятувальний круг.