Священик Паїсій, одягнений у ризу, з хрестом в одній руці, з волосяним кропилом у другій, кваплячись, обходив верхню палубу. Його супроводжував, несучи чашу з святою водою, матрос, що виконував на судні обов'язки дячка. Біля кожної башти вони обидва зупинялись, і священик нашвидку кропив башту святою водою, а потім, мимрячи слова молитви, хрестом благословляв дула гармат.
Кочегар Бакланов, озирнувшись і побачивши Паїсія, сказав:
— Дивіться, хлопці, наш рудий клоп чаклувати почав. Але тільки, по-моєму, він даремно старається. Зараз почнуть годувати рибу людським м'ясом. А милостивий бог дивитиметься і радітиме, як христолюбиві воїни захлинаються в морі.
Почулися роздратовані голоси:
— Замовкни ти, покидьку проклятий!
— Законопатити б йому рот клоччям, він би не зубоскалив. Деякі матроси розсміялися.
Пробили ще раз бойову тривогу. Всі зайняли свої місця. Настала тиша. Життя на кораблі немовби завмерло. Працювали лише помпи, щоб уберегти судно від пожеж; зі шлангів з тріском виривалися блискотливі струмені, густо поливаючи палубу. А шлюпки ще зранку були наповнені водою.
За бойовим розписом я мав бути в операційно-перев'язочному пункті, розташованому з правого борту, на нижній палубі, біля головного вихідного трапа із спардека. Коли я спустився туди, там уже були обидва лікарі, два фельдшери, санітари, а також прикомандировані: обер-аудитор і інженер Васильєв, який вважався інвалідом. Слідом за мною прибув і священик Паїсій, що встиг уже зняти з себе ризу. Я був призначений у розпорядження лікарів.
Досить просторе приміщення було пофарбоване білою емалевою фарбою. Щоразу, коли били бойову тривогу, я спускався сюди. Під час нашого перебування в тропіках тут працювати було неможливо, бо відділ головних машин, який був під нижньою палубою, підвищував температуру в операційному пункті до шістдесяти градусів за Реомюром. Тепер, у холоднішій кліматичній смузі, температура тут значно знизилася. Були й інші незручності: в операційний пункт треба було спускатися з батарейної палуби по вузькому і дуже незручному для перенесення поранених трапу. Зате сам коридор був широкий, він далеко простягся вздовж судна, кінчаючися до носу тупиком, а до корми — машинною майстернею. Цей залізний провулок у надрах броненосця в разі потреби міг бути додатковим приміщенням для людей, які вибули зі строю. Операційний пункт, опоряджений в такому місці, мав ту перевагу, що був ізольований від інших відділів і добре захищений од ворожих снарядів: згори — дводюймовою броньовою батарейною палубою, з бортів — важкою бронею.
Під час переходу медичний персонал на чолі зі старшим лікарем Макаровим не переставав готувати перев'язочний матеріал. Самих тільки індивідуальних пакетів було в запасі півтори тисячі. Кожен такий пакет, що складався з бинта в сажень завдовжки і клаптя марлі, був загорнений у парафіновий папір і вкладений в окремий ящик. Ці ящики, заклеєні, із знаком Червоного Хреста, були розподілені по всіх містках, в бойовій рубці, в баштах, у казематах і в інших приміщеннях. Команда була заздалегідь навчена, як треба користуватися індивідуальним пакетом. Для транспортування поранених приготували п'ятдесят пар носилок, зроблених з парусини і бамбукових палиць. На всіх носилках був приладнаний для ніг парусиновий карман, щоб поранений, якого спускатимуть по трапу, не сповзав униз. Носильників розподілили по різних місцях корабля, захищених бронею, а кілька чоловік з них лишилися при операційному пункті. Тут-таки були припасені чани й анкерки з прісною водою.
На цій же нижній палубі за перегородкою, поблизу машинної майстерні, розташувався трюмно-пожежний дивізіон, його очолювали мічман Карпов і трюмний інженер-механік Румс. Цей| останній за кілька хвилин до цього перейшов у центральний пост, звідки йому було краще чути розпорядження командира. Ці люди повинні були виконувати найвідповідальнішу роботу: гасити пожежі, лагодити пошкодження, латати пробоїни і усувати крен.
Мені ще раз захотілося подивитись, що робиться нагорі. Я непомітно вийшов з операційного пункту і піднявся на верхню палубу.
Ворожа ескадра перетнула наш курс справа наліво і почала повертати назустріч нам, начебто мала намір вступити з нами в бій на контргалсах. За лінійними кораблями показалися ще ті легкі крейсери, з якими ми вже перестрілювалися вранці. Здавалося, ворожа ескадра рухалась за допомогою одного загального механізму. Вона робила не більш як п'ятнадцять-шістнадцять вузлів, але тому, що ми йшли назустріч їй, швидко скорочувалася відстань і складалося враження, що вся ця маса бойових суден, димлячи численними трубами, мчить по морю зі страшною швидкістю.
Впадало в очі> що всі ворожі кораблі, як і ті розвідувальні судна, що появлялися раніш, були пофарбовані в сіро-оливковий колір і тому прекрасно зливалися з поверхнею моря, тоді як наші кораблі були чорні, з жовтими трубами. Ніби навмисне зробили їх такими, щоб вони якомога ясніше вимальовувалися на сірій морській гладі. Навіть і в цьому ми виявилися непередбачливими.
Командуючий ескадрою адмірал Рожественський, можливо, ніколи так не каявся в своїй помилці, як цього разу. Навіщо він за півгодини до цього із загальної лінії суден виділив чотири найновіші броненосці першого,загону і вишикував з них з правого боку окрему колону? На чолі йшов флагманський "Суворов", за ним ішли "Александр ПІ", "Бородино" і "Орел". Ліву колону очолював броненосець "Ослябя". Такий стрій виявився для нас невигідним. Адмірал Рожественський вирішив прийняти до себе в кільватер другу лінію суден, але для цього треба було йому просунутися ліворуч на тринадцять кабельтових. Часу на роздуми лишилося надто мало. О 1 годині 40 хвилин "Суворов" повернув на чотири румби ліворуч. За ним почали послідовно повертатися інші три броненосці першого загону. Але це перестроювання, що робилося поблизу ворога, на його очах, тільки вкрай збентежило ескадру.
Перший загін, прямуючи по діагоналі на лінію лівої колони, збільшив порівняно з цією колоною хід тільки на два вузли. Проте з такою швидкістю не можна було встигнути своєчасно просунутися вперед і зайняти своє місце на чолі ескадри. Тільки "Суворову" і "Александру III" вдалося досягти наміченої мети. Але, прийшовши на лінію лівої колони і повернувши на попередній курс норд-ост 23°, вони одразу ж зменшили хід і не подумали про те, що за ними йдуть ще два броненосці — "Бородино" і "Орел". А вони, щоб не налізти на передні кораблі, теж зменшили хід до дев'яти вузлів. Почалося безладдя: другий і третій загони, не попереджені командуючим заздалегідь про зменшення ходу, і далі напирали; "Бородино" і "Орел", які не встигли зайняти свого місця в кільватерній колоні, опинилися під загрозою лишитися поза строєм. Тоді, щоб пропустити їх уперед, броненосець "Ослябя", що очолював ліву колону, спершу змушений був уповільнити хід до найменшого, а потім, боячись зіткнутися з "Орлом", зовсім зупинив машини і на знак цього підняв чорні шари на нижній реї своєї фок-щогли. Що було робити іншим кораблям, які йшли за "Ослябей"? Вони зменшували хід і виходили із строю — одні ліворуч, інші праворуч. Ескадра частково змішалася, скупчилася і стала грандіозною мішенню.