Під час стоянки в Носсі-Бе адмірал, проходячи якось по зрізу, побачив матроса, який неправильно лопатив палубу,—не вздовж, а впоперек настилу. Адмірал підкликав вахтового начальника і спитав, показуючи на матроса:
— Що він робить?
— Палубу лопатить, ваше превосходительство,— не задумуючись, відповів вахтовий начальник.
Адмірал затремтів, а його чорні, як антрацит, очі спалахнули злобою. Залунали викрики:
— Ви, лейтенанте Данчич, даєте мені ідіотську відповідь! Хто ви такий? Вахтовий начальник чи балерина, яка прогулюється по судну? Хіба не бачите, що цей дурень лопатить палубу впоперек настилу?
Адмірал з перекошеним обличчям кинувся до матроса, вихопив у нього дерев'яну лопату і всю її поламав об його голову.
Приблизно такий же випадок стався перед нашим приходом в бухту Ван-Фонг. Адмірал, піднімаючись на місток, почув, як один комендор, розмовляючи з своїм товаришем про обід, сказав:
— Хай начальство подавиться цією гнилою солониною, а я навіть не доторкнуся до неї.
Коли він помітив адмірала, було вже пізно. Комендорові довелося стати перед грізні очі начальника. Загриміли слова, роздільні, важкі, як чавунні гирі:
— Ти, негіднику, що базікаєш? Тобі шинки з горошком захотілось чи рябчиків у сметані?
Адмірал стояв на трапі, а комендор на палубі. Ноги першого були на рівні плечей другого. Винуватець, віддаючи честь, одкинув голову назад і завмер у моторошному чеканні. Адмірал сказав йому ще кілька слів, а потім своєю важкою ступнею, взутою в блискучий черевик, ударив його в обличчя і, не глянувши на свою жертву, піднявся на місток.
Комендор глухо крякнув і впав на палубу. Все обличчя його моментально перетворилося в криваве м'ясо. Він став на коліна і замотав головою, розбризкуючи по палубі червоні плями. З розпорядження вахтового начальника, його відвели в операційний пункт. Там уже з'ясували, що в оборонця батьківщини були розбиті передні зуби, розсічені губи і розтрощене перенісся.
На верхній палубі мокрою шваброю стерли криваві плями. Броненосець "Суворов" ішов далі. На містку, під розкинутим тентом, адмірал сидів у кріслі, розстебнувши кітель і підставляючи під легкий бриз волохаті труди, похмурий і стомлений, ніби вчинив важкий подвиг.
БІЛЯ ВОРІТ ЦУСІМИ
Вдень 13 травня погода значно покращала. Дощу не було, і вітер помітно вщухав. Хмари порідшали, появились сині просвіти, з яких раз у раз визирало сонце.
Ескадра наша наближалась до Корейської протоки. Хід її був дев'ять вузлів. Гадаючи, що через годину-другу зустрінемося з ворогом, всі приготувались до бою. Але, на наше здивування, на горизонті було порожньо. Тільки апарати бездротових телеграфів, ловлячи якісь незнайомі знаки, говорили про присутність ворога, який поки що ховався за далечінню. Очевидно, він провадив переговори з своїми розвідувальними суднами.
Сигналом командуючого було наказано крейсерам мати пари на п'ятнадцять, а броненосцям на дванадцять вузлів.
До обіду і всю другу половину дня робили еволюційне навчання, яке було першим після того, як приєднався до нас загін Небогатова. На "Суворове" раз у раз звивались у різній комбінації прапори. Рябіли різнокольоровими полотнищами і щогли інших суден, що повторювали сигнали флагмана. На містках була гарячка. Всі біноклі були спрямовані в бік броненосця, на якому перебував командуючий,— не проґавити б з виконанням того чи іншого його наказу. Однак і тут з жорстокою ясністю проявились наші недоліки. Ескадра, являючи собою зборище найрізнотипніших суден, лише з трудом перестроювалася в бойовий порядок.
Але в даному разі багатьох з нас цікавила інша справа. Чому це Рожественському раптом заманулося біля берегів Японії, перед самим боєм, зайнятися маневрами? Чому він раніш цього не робив, коли тільки приєднався до нас загін Небогатова? Адже тоді можна було б витратити на цю справу більше часу і нічого не трапилося б, якби навіть на дві доби ми прийшли пізніше в Корейську протоку. Невже командуючий забув про це? Ні, тут були у нього якісь свої міркування, про які ми можемо тільки догадуватись. Вчора вночі він навмисне уповільнив хід ескадри, а сьогодні марно провів кілька годин, займаючись еволюційним навчанням. Складалось враження, що ескадра наша навмисне затримується на останній стадії свого переходу. Якби не це, ми пройшли б найвужчу частину протоки, де лежить острів Цусіма, пізно вночі. А найімовірніше за все було, що де-небудь поблизу цього місця зосереджений японський флот. Можливо, що завдяки млистій ночі і чималому хвилюванню моря, яке заважало противникові розкинути сіть розвідувальних суден, ми проскочили б непомічені; можливе й інше — нас все одно розбили б. В усякому разі, гіршого за те, що з нами трапилось потім, не могло бути. Але всі розрахунки Рожественського зводились, очевидно, до того, щоб зустрітися з противником 14 травня і щоб битва сталася обов'язково в день коронації "його імператорської величності".
Деякі матроси, що дружили між собою, давали один одному свої домашні адреси, наказуючи при цьому:
— Коли що трапиться зі мною, то сповісти, друже, моїх родичів про все докладно.
— Гаразд. Ти теж. Про все напиши.
— Єсть таке діло.
В цей час обличчя у них були серйозно-заклопотані. Вони розмовляли про можливу смерть так само просто, як розмовляють селяни про заготівлю дров на зиму або про те, що на такій-от ділянці землі пора скосити овес. Потім очі матросів спалахували надією.
— А може, живі залишимося. Тоді гульнемо.
— Обмиємо, браток, душу. Я добуду іноземного рому, Забув тільки, якої фірми. Але я по фасону пляшки впізнаю. Цей ром такий міцний, що один п'є, а семеро п'яні бувають.
До розвідувальної служби і на цей раз, як і напередодні, командуючий поставився з цілковитою зневагою. Ця безприкладна відсутність будь-якого інтересу до того, що робиться у ворога, продовжувала дивувати багатьох. Для чого в такому разі були при ескадрі легкі швидкохідні крейсери, бойове значення яких було зовсім мізерне?
Ніч була хмарна, темна, з рідкими зорями. На морі держалась мла. Дув вітер у три-чотири бали.
Наближались до району, де вже можна було зустрітися з японськими розвідниками; ескадра несла тільки частину вогнів. Важко було обійтися зовсім без них, бо при такій скупченості суден могло статись зіткнення. Але було вжито всіх заходів до того, щоб не відкрити своєї присутності противникові. З цією метою ослабили гакабортні /вогні, а відмітні ліхтарі були відкриті тільки у внутрішній бік строю. Топові лампочки виключили зовсім. Дістали заборону користуватися бездротовим телеграфом. З цього боку все було ніби гаразд, розумно. Але от на клотиках щогл флагманського броненосця, передаючи якийсь наказ командуючого, замиготіли світлові спалахи: Такі ж спалахи заблискотіли на клотиках і інших кораблів, що означало — даний сигнал прийняли і зрозуміли. Складалось враження, ніби на щоглах всіх суден сидять незримі істоти і швидко-швидко переморгуються вогняними очима. Так тривало з невеликими перервами протягом майже всієї ночі. І ніхто з штабу не подумав, що така сигналізація швидше і далі, ніж будь-яке інше світло, може виявити противникові місце ескадри. Крім того, за ескадрою, тримаючись від неї в кількох кабельтових, ішли госпітальні судна — "Орел" і "Кострома", умовні вогні яких горіли особливо яскраво. Таким чином, наші заходи перестороги були зовсім марні. і І > • " На баку з приводу цього матроси міркували: '