І1 Цього йому було більш ніж досить. Bin знав: Міперва
і
незабаром перетвориться на пристрасну коханку. Хоча вона ще не носить піжам і чобіток Діан-мисливиць з їхнього клубу, її горде обличчя, зеленаві очі, стримана внутрішня сила, що відчувалася в усьому тілі, відразу відсували на задній план її простеньку чорну сукню й разки перлів, які давно вийшли з моди, але з якими вона все ще не хотіла розлучатись. Навпаки, Жіля опановувало еротичне хвилювання, коли він спостерігав цю молоду, трохи старомодну жінку, слухав, як вона завзято дискутує про Бальзака, і знав, що хоча ця вихована молода жінка каже "ви" всім отим веселим опівнічникам і пліткарям, вона за кілька годин лежатиме в його обіймах гола і, безумовно, сміливіша у коханні, ніж будь-яка з модернових дівуль їхнього клубу. До того ж із кількох красномовних поглядів небагатьох справжніх серцеїдів у їхньому клубі він зрозумів, що йому заздрять.
Вечеря мала відбутись у великому ресторані на правому березі Сени; через Жіля вони приїхали з невеликим запізненням. Фермой з'явився сам і вибачився за відсутність дружини однією лише фразою, яка викликала посмішку і в Жіля, і в Жана. Він здивовано поглянув на Наталі, певна річ, здивувавшись, що вечерятиме не в компанії арти-сточки, і з трохи зніяковілим виглядом зробив замовлення. Марта, яку, напевне, вимуштрував Жан, утупилася в нього з таким безмежним зачудуванням, що Жіль ледве стримував сміх. Він знав, що Фермой ним задоволений, що Наталі цікаво познайомитися з видавцем газети,— отож усе буде добре. І справді, спершу все йшло добре. Фермой запитав Наталі, чи їй до вподоби ресторан, вона відповіла, що вже бувала тут із чоловіком і їла пречудові устриці. Фермой, видно, поінформований, поставив неодмінне запитання про Лімузен, Наталі відповіла дуже коротко, і після цього розмова стала загальною і потекла в спокійному руслі. Власне, вели її Наталі й Фермой, і він уже став дивитись на неї ледь запитальним поглядом, ніби дивуючись, що вона могла знайти в такому чоловікові, як цей Жіль. Наталі, відгадавши його думки, подарувала таку ніжну усмішку своєму коханцеві, що той вдячно потиснув їй руку під столом. Тепер Фермонові вже хотілося їй сподобатись: він бундючився, просторікував, тим паче що був напідпитку, а Марта з надмірного захоплення закочувала під лоба витрішкуваті очі.
— Ми в дуже скрутному становищі,— заявив Фермон.— Події такі суперечливі...
— Вони завжди суперечливі,— відповіла Наталі.
— Одпе слово,— уривчасто мовив Фермон,— серцю, або розбнйся, або стань крем'яним, як сказав Стендаль.
— Здається, це НІамфор сказав,— зауважила Наталі.
— Пробачте?
Фермон завмер, не донісши виделку до рота. Він був готовий зробити широкий жест і запросити своїх співробітників на вечерю, навіть із коханками, але аж ніяк не бажав, щоб його повчали. Жіль штовхнув ногою Наталі, вона відповіла йому здивованим поглядом.
— Мені прикро вам суперечити,— безапеляційно заявив Фермон,— але це слова Стендаля. Здається навіть, з "Парм-Ьького монастиря",— додав він мрійливо, і сам тон його репліки налякав Жіля: в ньому вчувався легкий сумнів, а це доводило, що Наталі має рацію.
— У всякому разі, чудовий вислів,— поквапливо додав він.— Якщо дозволите, я перевірю,— звернувся Фермон до Наталі і докинув, повернувшись до Жіля: — Хоч би що там |було, а я дуже радий, що ви познайомилися з молодою освіченою жінкою.— Він промовив це солодкавим голосом — певна ознака, що не на жарт лютував.— Ви змінилися.
Ніхто не проронив жодного слова. Жіль злегка вклонився.
— — Дякую,— сказав він.
і; Він сердився і на Фермона, якого вважав брутальним, ї на Наталі, яку вважав нетактовною. Наталі зашарілася. ^їастала довга хвилина гнітючого мовчання, і соме в ту
мить, коли Жіль хотів висловити захоплення чудово приготованим суфло, він почув поряд голос Наталі:
— Мені дуже прикро,— сказала вона.— Якби я знала, що вас може розгнівати, коли хтось поправить цитату, я промовчала б.
— Мене ніщо не може розгнівати, якщо це йде від гарненької жінки,— ледь осміхнувся Фермон.
"Я кінчу розсильним у його газеті",— подумав Жіль і благально подивився на Жана, що незворушно спостерігав перепалку. Незворушно і навіть з таємною втіхою. Але чому він радів? Тому, що Фермонові зрештою втерли носа, чи тому, що Наталі поставила Жіля в неприємне становище?.. Кінець вечері був не надто веселий, і розійшлись дуже рано. Коли вони лишились самі, уже вдома, Наталі обернулась до нього і сказала:
— Ти сердишся, Жіль? Але ж він теж добра штучка... Я рідко зустрічала таких самовдоволених чоловіків.
— Та все ж таки поки що він нас годує,— промовив Жіль.
— Але це пе дає йому права плутати Стсндаля з Шам-фором,— миролюбно заперечила Наталі,— та ще й з таким безглуздим апломбом...
— Безглуздим чи ні, але він мій патрон,— буркнув Жіль.
Йому самому було гидко казати такі речі. Він почував себе "новоспеченим керівником" або "давнім службовцем", у всякому разі аж ніяк не хитрим промітним хронікером, яким волів би бути. І все через оцю жінку, що сидить поруч і всміхається. Зрештою, чому вона не схотіла підіграти йому? Адже вона чудово знає життя, знає, що бувають випадки, коли треба намагатися сподобатись, часом промовчати, а потім самому посміятися з власного підлабузництва. Не можна в Парижі у тисяча дев'ятсот шістдесят сьомому році бути відвертим, та ще з його ремеслом. А не визпавати цієї істини принаймні негарно. Чому вона всюди вимагає безкомпроміспості, жахається половинчатості,
:О4
хоча якраз завдяки половипчатості — хочеш того чи ні — тільки й можна більш-менш спокійно жити? У нього було —таке почуття, ніби Наталі його зрадила, і він так їй це і сказав.
— Якби я любила половинчатість,— відповіла вона,— мене б тут не було. Я жила б у Ліможі і що два тижні приїздила б до тебе.
— Ти трохи плутаєш почуття і ефектні вчинки,— зауважив він.— Ти приїхала до мене тому, що покохала мене, тому, що я покохав тебе, й іншого вибору не було. Але навряд чи була подібна потреба сьогодні ввечері, коли ти розмовляла з Фермоном.
— Я тільки хочу сказати, що якби я могла терпіти цю людину, то чудово : могла б терпіти і своє колишнє життя — ось і все.