Жіль повернувся і побачив перед собою високу вродливу жіпку, що всміхалась до нього. В неї були сміливі зелені очі, рудувате волосся, трохи зухвале і водночас добре обличчя. Вона усміхнулась йому, сказала низьким голосом: "Добрий вечір!" — і відразу ж відійшла. Жіль зацікавлено провів її очима. У цій голубій побляклій, старій вітальні вона вирізнялася наче полум'я.
— Це питання престижу...— знову забубонів невтомний Едмонд.— О, ви милуєтесь прекрасною мадам Сільвенер? Вона королева нашого міста... О, якби я був у ваших літах!.. Що ж до зовнішньої політики такої країни, як наша...
Вечеря затяглася до безконечності. Жіль, сидячи навпроти красуні мадам Сільвенер, помічав, як вона час від часу дивиться на нього спокійним розважливим поглядозд, який не пов'язувався з її манерою триматися. Вона багато говорила, навколо неї було багато сміху, і Жіль поглядав на неї з легкою іронією. Вона, певно, справді почувала себе королевою Лімузена і хотіла сподобатись цьому незнайомому парижанину, та ще й журналістові. Колись для нього був би непоганою розвагою двотижневий зв'язок із дружиною провінційного судового чиновника, і, повернувшись, рін почастував би приятелів яскравою розповіддю в дусі Вальзака. Але зараз він не мав анінайменшого бажання до любовних пригод. Він дивився на свої руки, що лежали на скатертині, худі й безсилі руки, і йому хотілося піти
8ВІДСИ ГеТЬ.
Як тільки встали з-за столу, він, як дптппа, підійшов до Оділії, і вона помітила, як у нього змарпіло обличчя, тремтять руки, як благально на неї дивляться його очі. І вперше вона по-справжньому злякалась за нього. Вона вибачилась перед мадам Руарг, потягла за собою трохи підпилого Флорана, і вони пішли не прощаючись, "по-англійському", наскільки де можливо в провінційній вітальні. Жіль сидів у машині, тремтячи від холоду і кусаючи нігті. В душі він присягався, що ніколи більш не здасться на умовляння, нікуди більше не їздитиме.
Що ж до Наталі Сільвепер, то вона покохала його з першого погляду.
Розділ III
Жіль вудив рпбу. Точніше, незворушно дивився,' як Флоран наживляє на гачки брпдку принаду, намагаючись перехитрувати хитрішу за нього рибу. Був полудень, стояла спека, вони поскидали светри, і вперше за довгий час Жіля заполоняло майже блаженство. Вода була навдивовижу прозора, і, лежачи на животі, Жіль дивився на круглі камінці на дні та на веселі зграйки рибок, що кидалися на гачок Флорапової вудки, обережно об'їдали принаду і радісно плнвли геть, а його зять надаремне підсікав і голосно лаявся.
— У тебе надто великі гачки,— зауважив Жіль.
— Вопи спеціально для пічкурів,— розсердився Флоран.— Нічого сміятися, спробуй сам.
— О пі, дякую,— відповів Жіль.— Мені й так добре. Стривай, хто це йде?
Він злякано підвівся: стежкою йшла до річки якась жінка, вона прямувала просто до них. Жіль пошукав очима, куди б сховатися, але біля берега був рівний лужок без
жодного кущика. Волосся жінки виблискувало па сопці, й він її відразу пізнав.
— Це Наталі Сільвенер! —вигукнув Флоран і густо почервонів.
— Ти що, закохався в неї? — пожартував Жіль, але, зустрівши лютий погляд зятя, прикусив язика. Тепер вона була вже поряд, осяяпа сонцем, чарівна, струнка, з усмішкою па губах і ще зеленішнми очима, ніж того вечора.
— Мене послала до вас Оділія. Минулого разу я пообіцяла їй якось заїхати і дотримала слова. Добре ловиться?
Рибалки встали, і Флоран з нещасливим виглядом показав на відерце, де плавала догори черевом єдина рибка-са-могубця. Наталі розсміялась і обернулася до Жіля.
— А вп — ви тільки дивитесь?
Жіль мовчки всміхнувся. Вопа сіла поруч на землю. На ній була каштанова шкіряна спідниця, каштановий светр, черевички на низькому підборі, і вона здавалася молодшою, ніж минулого разу. Менш "фатальною жінкою". "їй, мабуть, років з тридцять п'ять",— па око прикинув Жіль. Тепер вопа значно менше лякала його — точніше, не здавалась йому чужою.
— Покажіть же мені ваші здібності,— звернулась вона до Флорана, і повторилась та сама сцена. Вони з жахом побачили, як пірнув поплавок, Флоран різко смикнув вУДкУі і на кінці жилки заблищав голий гачок. Жіль голосно засміявся, а Флоран кинув вудку на землю і став вдавати, ніби топче її.
— З мене досить, я повертаюсь додому,— заявив Флоран.— Якщо хочете, приготую для вас коктейль "порто-фліп".
— "Порто-фліп"? — здивувався Жіль.— Таке ще існує?
Мадам Сільвенер і Жіль ще трохи посміялися, дивлячись услід Флоранові, який незграбно підіймався стежкою зі своїми двома вудочками, складаним стільчиком і відерцем, а коли його не стало видно і вони опинилися самі, обоє зніяковіли. Жіль зірвав травинку, прикусив її. Він відчував па собі пильний погляд жіпкп, і в нього промайнула невиразна думка, що, напевне, досить йому простягти руку... Але чим вона йому відповість — ляпасом чи поцілунком,— він не знав. Проте щось відбудеться, він був певен. Тільки він відвик уже від непевних становищ — у Парили все було явно, відкрито, там у нього не виникало сумнівів. Він трохи прокашлявся, звів очі. Наталі задумливо дивилась на нього, так само, як на тій клятій позавчорашній вечері.
— Ви з моєю сестрою блпзькі подруги?
— Ні. Сказати по правді, вона була вражена, побачивши мене.
Наталі змовкла. "Чудово,— подумав Жіль.— Отже, вона відповіла б поцілунком. У провінції також часу не марнують". Але щось у цій жінці стримувало його цинізм.
— Чому ж ви приїхали?
— Щоб побачити вас,— спокійно відповіла вона.— Того вечора ви мені відразу сподобалися. І мені захотілося ще раз побачити вас.
— Це дуже мило з вашого боку.
Жіль ніяковів від веселого спокою, який звучав у її голосі. Він розгубився.
— Коли ви так скоро поїхали позавчора, усі почали пліткувати про вас: про ваш спосіб життя, про ваше нервове захворювання... Це було так цікаво. Справді, Фрейд, та ще й у провінції — це надзвичайно цікаво.
— І ви приїхали перевірити симптоми?
Тепер він буквально оскаженів. Подумати тільки: про нього пліткують як про хворого, а вона так зухвало повторює йому це.
— Я сказала вам, що я приїхала побачити вас, вас. Мені байдуже до вашої хвороби. Ходімо вип'ємо ваш "порто-фліп".