То я, святкуючи свій шлюб,
Вогні свічу весільні,
Хай блиск ген — до зір б'є
На твою, Гіменею, честь!
Ще й ти світлом осяй, Гекато нічна, [210]
Як і годиться,
Діви чистої ложе!
Антистрофа
Вище ногою змах!
Вихором хор веди!
330] Евой! Евой!..
Як у щасливі дні,
Коли славний мій батько ще жив.
Танцем священним цим,
Фебе, ти сам покеруй!
Я — послужу тобі
У храмі, лавром вінчанім,
Гіменею, володарю мій!
Танцюй же, мати! Землю стопою в лад
Легко вдаряючи,
340] Слідом за мною ти
У мірнім танці вихиляйсь.
Гукайте ж: Гіменею, гей!
Вітайте наречену,
Хвалу їй співайте.
Ви ж, дівчата-фрігіянки
Святково вбрані! Прославте того,
З ким мені доля
Нині побратись веліла.
ХОР
Не думаєш, владарко, зупинить її,
350] Шалену? Ще в ахейський табір кинеться!
ГЕКАБА
Вогнем своїм, Гефесте, дні весільні ти
Освітлюєш, а нині — радше похорон.
Такі були надії!.. Ой, не думалось,
Що під аргоським списом, полонянкою,
Колись ітимеш заміж, моя доненько!..
Віддай мені свій факел: не несеш його —
Наосліп ринеш; як була нестямною —
Такою, бачу, все ще залишаєшся.
Внесіть же смолоскипи! Не до співу тут
360] Весільного, троянки, — слізьми вмийтеся!
КАССАНДРА
Перемогла я, ненько! Тож чоло моє
Вінчай і шлюбом утішайсь володарським!
Веди ж мене, а раптом опиратимусь —
Жени. Коли на небі Локсій є-таки,
То вождь ахейців, Агамемнон, матиме
Жону ще гіршу, ніж Єлена-зрадниця.
Уб'ю зухвальця, розметаю дім його, [211]
За батька й за братів своїх помстившися.
Про інше змовчу: про топір, що з розмаху
370] Мені вженеться в шию, й не мені лише;
Про вбивство неньки — мого шлюбу наслідок,
Про рід Атрея, що безслідно згине весь…
Додам, що Трої більше щастя випало,
Аніж ахейцям, — не настільки шал мене
Вповив, щоб я в прийдешнє не проглянула, —
Через одну лиш жінку, через хіть її,
Через Єлену — стількома пожертвувать!..
А вождь — і де ж той розум? — за ненависне
Віддав щонаймиліше: дітьми, затишком
380] Він брату поступився — через жінку ту,
Яка себе так радо дала викрасти!..
На берегах Скамандра свою смерть вони
Знайшли — не в обороні краю рідного,
Твердинь високовежних. їх Арес побив —
І діток не побачать; тіла саваном
їм не обгорнуть жони — у землі чужій
Лежать. Та й на вітчизні не відрадніше:
Ті — вдовами померли; ці — самотні вже,
Хоч і ростили діток; над могилкою
390] Узлити кров жертовну буде нікому.
Хвали такої справді заслужив похід.
А про гидке помовчу; красномовності
В ганебній речі муза хай не дасть мені.
Троянці ж — світ не знає слави вищої —
Померли за вітчизну. Списом пройнятих
Відносили додому друзі мертвими:
Оплаканих своїми, як і слід було,
Земля їх окривала рідна, батьківська.
А ті з фрігійців, що в бою не впали ще,
400] Весь час бували дома — з дітьми, жонами,
Чого ахейський воїн був позбавлений.
За Ректором сумуєш. А послухай-но:
Як воїн наймужніший в поєдинку впав,
І то через ахейців, що пішли на нас:
Сиділи б дома — спала б мужність Ректора.
Паріс взяв доньку Зевса; якби іншу взяв —
Нікому не відомих мав би родичів.
Отож розумний хай війни сторониться,
А почалась — за край свій хай життя кладе:
410] Такому — слава; сором — боязливому.
Тож ні вітчизни не оплакуй, матінко,
Ні мого шлюбу: всіх, котрі ненависні
Мені й тобі, заміжжям цим я вигублю.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Своє ж домашнє горе ти на сміх береш,
А віщування, ой, навряд чи сповниться! [212]
ТАЛФІБІЙ
Якби сам Локсій шалом не вразив тебе,
То ти безкарно не могла б вождів моїх
Такими от словами. виряджать відсіль.
Хто славен і розумний лиш в очах людей,
420] Такий нічим не кращий від нікчемного:
Ось той найвищий владар усееллінський,
Атрея син, не іншу, лиш нестямну цю
Облюбував, Кассандру. Хоч і вбогий я,
На шлюб такий нізащо б не погодився.
А ти — я ж бачу: розум твій затьмарений, —
Пускай слова на вітер: земляків хвали,
Клени — аргосців. Але все ж пора тобі
До суден. Гарна пара для володаря!..
А ти, як тільки син Лаерта знак подасть,
430] Гекабо, підеш. Чесній слугуватимеш —
Це скаже кожен, хто на Трою вирушив.
КАССАНДРА
А раб — рабом! Чи ж варто називати їх
Окличниками? Весь же люд ненавидить
Підручного державців та володарів!
Сказав ти ось, що мати в Одіссеїв дім
Рабинею увійде. Як же ж буть тоді
З пророцтвом Феба? Тут їй вмерти суджено.
Промовчу вже про інше: сором мовити.
Нещасний! Він не знає, що то жде його!
440] Мої і всіх фрігійців муки золотом
Назве: додавши до десятка ще один
Десяток років, сам додому вернеться.
Та перед тим — Харібда буде спінена
Між скель; Кіклоп, що м'ясо їсть невареним
У диких горах; Кірка — на свиней вона
Мандрівців обертає; лютий моря гнів;
Звабливий лотос; ще телиці сонячні,
Що так неждано голос подадуть колись
Гіркий для Одіссея… Скажу коротко:
450] Живим в Аїд подасться; хвиль уникнувши,
Застане в своїм домі безліч бід нових.
Але що про Одіссея довго тут розводжуся?
Ну, йдемо! Спішу в Аїді шлюб узяти з женихом.
Злу людину — зле схоронять: не при дні — вночі тебе
Вожака данайців, кинуть — що ж то з тих твоїх пишнот?
І мене на той же паділ — труп оголений — жбурнуть,
Де потік бурлить похмурий, при могилі жениха,
Щоб голодний ворон очі жриці Фебовій склював.
О стрічки мої пророчі, наймилішого з богів
460] Дар солодкий! Свят чудових більш мені не святкувать.
Я зриваю вас — прощайте! — поки тіло чисте ще, —
З вітром хай летять до тебе, віщувань володарю! [213]
Де судно вождя? Куди я, полонянка, маю йти?
Вже тобі не доведеться ждать на подув ходовий:
Ти ж одну із трьох Еріній з цього краю повезеш!
Прощавай же, моя ненько! Сліз не лий. О краю мій!
О брати, що під землею! Найдорожчий батьку наш!
Скоро стрінемось: між мертвих — переможниця з'явлюсь,
Розметавши дім Атрідів, що зігнали з світу нас.
Талфібій відводить Кассандру.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
470] Гей ви, хто при Гекабі! Чи не бачите?
Старенька он безмовно на землі лежить.
Не подасте руки їй? Так і кинете,
Лінуючись? Не стійте ж, підніміть її!
ГЕКАБА
Лишіть мене! Немиле — хоч ви що робіть —
Немилим буде. Хто б не похиливсь під тим,
Що я терплю, терпіла й ще терпітиму?
Боги! — поганих закликаю спільників —
Та вже так повелося, що благати вас
Усяк спішить, як тільки лихо трапиться.
480] Про щастя своє спершу пару слів скажу,