"Скоро в нашому гуртку, — писав у своїх спогадах Гнат Дашинський, пізніше — лідер соціал-демократичної партії Польщі, — наступила дивна зміна. Отож, ми познайомилися із українцями, які чудово співали русинські пісні, а самі були виходцями переважно з селянських або попівських родин. Певного дня наступило братання народів... Ми обнімались і цілувались, а опісля українці заспівали так, що аж душа росла". В цьому древньому акті братання хлібом і вином відбились відголоси тих не таких далеких часів, що передували подіям 1848 року, коли українець і поляк почувались братами у боротьбі зі спільним ворогом.
На початку 1882 року Гнат Дашинський за дорученням таємного гуртка виступив перед учнями гімназії з рефератом про революційні події 1863 року. А згодом станіславська цісарсько-королівська прокуратура від своїх агентів отримала донесення, що серед молоді діє "таємне товариство з соціалістичними цілями". Серед молоді були проведені арешти, а про існування таємного товариства було повідомлено намісництво.
Президія намісництва звернулася до дрогобицького староства, щоб дізнатися, де знаходиться Франко. Дрогобицьке староство доповіло, що Франко сидить безвилазно в Нагуєвичах, пише щось там собі, ні з ким не товаришує і ніде не буває, якщо не рахувати, що зрідка ходить до Дрогобича на пошту. "Тому, що вітчим Гавриляк, — писало староство, — далі його утримувати не хотів, в останній час взявся до легких господарських робіт, і декілька разів бачили його, як спільно з молодшими братами молотив збіжжя. Ц. к. камеральний лісничий Швестка, який живе у Нагуєвичах, постійно слідить за Франком, а коли б спостеріг якусь неправильну поведінку, негайно мені доніс би".
Президія намісництва в наступному розпорядженні пояснила дрогобицькому староству, що справа тут не "в неправильній поведінці" Івана Франка, а в тім, що в Станіславі мають відбутись збори таємного товариства з соціалістичними іцлями, на котрі мали прибути керівник Української соціалістичної партії в Женеві Михайло Драгоманов та Іван Франко. "Тому закликаю вас, щоб згідно із звітом № 8 [президія від 3 ц[ього] м[ісяця] негайно повідомили пана станіславського старосту про можливий виїзд Франка з Нагуєвич і про це скласти звіт". Крім цього, президія бажала б собі, щоб в разі появи на "терені" М. Драгоманова, — арештували його.
Станіслав теж отримав почесне завдання гідно зустріти Драгоманова і Франка. Не спить поліція, снують по вулицях шпиги, підготовлене місце в тюрмі. І от тобі на... 10 березня 1882 року дрогобицьке староство доносить президії намісництва: "Висока ц. к. президіє намісництва! Ц. к. дрогобицький староста 10 березня 1882 р. (звітом № 22) президії доносить згідно з високим розпорядженням № 2241 президії від 4 ц. м., що згідно з одержаним тільки що рапортом жандармерії Іван Франко перебував сьогодні в Нагуєвичах і нікуди не виїжджає. Наказую суворо стежити в тутешньому повіті за Драгомановим. Коляжовський".
По навколишніх з Нагуєвичами лісах і селах довго глипали поліцейські, не могли дочекатись у Станіславі ні Франка, ні Драгоманова.
Ті старання поліції, намісництва та староста не могли бути непоміченими. В "Ділі" з'явилась замітка про те, як слуги Феміди на території Галичини шукали Драгоманова, котрий разом з Франком повинен був прийти на засідання "якогось польського таємного гуртка з соціалістичними цілями". Чи ж би то вже наші власті, — кепкувала газета, — не мали довіри до прикордонної служби, котра допустила, щоб Драгоманов заїхав аж у Станіслав? І яку там поляки революцію задумали робити, що для цього їм потрібно і Драгоманова, і Франка?
Донесення якогось неграмотного агента виявились фальшивими, старання староста та поліції були даремними. Наступним поколінням залишились у архівах лише документи про страх, який наводив на владу Франко, та про пошуки польської та української молоді спільних шляхів боротьби. Саме оцієї спільності найбільше боялись поліція, намісництво, жандармерія. Братання між українцями і поляками було небезпечним для австрійського цісаря, який саме і базував своє управління багатонаціональною імперією на ворожнечі між народами.
Таємне товариство було розкрито, члени його понесли "заслужену кару". Гната Дашинського виключили з гімназії. Для того, щоб можна було продовжувати навчання, він у 1882 році виїхав до Дрогобича з наміром вступити в тутешню гімназію. Як і слід було чекати, в Дрогобичі Гнат Дашинський познайомився з Іваном Франком. Про це у своїх спогадах Гнат Дашинський написав так: "Тут же я познайомився з тодішнім найголовнішим українським соціалістом Іваном Франком. Мешкав він у недалеких Нагуєвичах у свого вітчима, якого я відвідав. Спав у нього у хлопській хаті, працював при жнгпшх або ходив з ним на риби. Усі наші прогульки були повні розмов про соціалізм, притім я був захоплений бистротою ума і дотепністю цього рудого хлопського сина, нащадка німецьких колонізаторів. Відсидів він уже своїх дев'ять місяців в'язниці у Львові і був під смішним наглядом жандармерії. З цілою повагою доносили жандарми до староства: "Франко оре", або "Франко жне збіжжя", чи "копає криницю". Про це, що Франко ночами пише свої статті, поезії, повісті, жандарми не доносили. Але надзір був, і баста!"
З учасниками того таємного гуртка, який існував у Станіславі, Франко познайомився трошки пізніше, ніж з Гнатом Дашинським, — у 1883 році. У своїх "Нарисах історії україпсько-руської літератури", які вийшли у Львові в 1910 році, він про це писав: "З університету познайомився я також з двома станіславськими учениками: Дзвонковським та Феліксом Дашинським [старшим братом Ігнаци Дашинського), якого брата Жегату (Ignaсу), пізнішого проводиря галицько-польської соціал-демократичної партії, я ще у 1881 (насправді у 1882 p. — Р. Г.) пізнав у Дрогобичі, як ученика гімназіального. Дзвонковський ввів мене в дім Броніслава Дескура, де під проводом старого і дуже симпатичного господаря відбувалися оживлені розмови молодіжі, що шукала нових доріг для суспільно-політичної праці".
II
Франку важко, як ніколи. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Мати давно померла, помер і батько. Замість них тепер є мачуха і вітчим. Гринь Гаврилик, котрий замінив батька, — людина практична, "без іскри поезії". Якщо Іван не міг утриматись між панами, то нехай бере ціп в руки і працює. Ось і вся його логіка. Крім усього, тут, у Нагуєвичах, після тифу загострилася хвороба, котра кінець кінцем зведе Франка в могилу.