Три сестри

Страница 14 из 17

Антон Чехов

Федотік (з досадою). Так постій!

Тузенбах. Дасть бог, побачимось. Пишіть же нам. Неодмінно пишіть.

Роде (оглядає сад). Прощайте, дерева! (Кричить.) Гоп-гоп!

Пауза.

Прощай, луна!

Кулигін. Чого доброго, одружитеся там в Польщі ... Дружина-полька обійме і скаже: "Кохані!" (Сміється.)

Федотік (глянувши на годинник). Залишилося менше години. З нашої батареї тільки Солоний піде на баржі, ми ж з стройової частиною. Сьогодні підуть три батареї дивізійно, завтра знову три — і в місті настане тиша і спокій.

Тузенбах. І нудьга страшна.

Роде. А Марія Сергіївна де?

Кулигін. Маша в саду.

Федотік. З нею попрощатися.

Роде. Прощайте, треба йти, а то я заплачу ... (Обіймає швидко Тузенбаха і Кулигіна, цілує руку Ірині.) Прекрасно ми тут пожили ...

Федотік (Кулигіна). Це вам на пам'ять ... книжка з олівчиком ... Ми тут підемо до річки ...

Відходять, обидва озираються.

Роде (кричить). Гоп-гоп!

Кулигін (кричить). Прощайте.

У глибині сцени Федотік і Роде зустрічаються з Машею і прощаються з нею; вона йде з ними.

Ірина.Пішли ... (Сідає на нижній щабель тераси.)

Чебутикін. А зі мною забули попрощатися.

Ірина. Ви ж чого?

Чебутикін. Та й я якось забув. Втім, скоро побачуся з ними, йду завтра. Так ... Ще один день залишився. Через рік дадуть мені відставку, знову приїду сюди і буду доживати свій вік близько вас ... Мені до пенсії тільки один годочек залишився ... (Кладе в кишеню газету, виймає іншу.) Приїду сюди до вас і зміню життя докорінно ... Стану таким тихенько, благо ... благоугодним, прілічненькім ...

Ірина.А вам треба б змінити життя, голубчику. Треба б якось.

Чебутикін. Так.Відчуваю. (Тихо наспівує.) Тарара ... Бумбу ... сиджу на тумбі я ...

Кулигін. Невиправний Іван Романич! Невиправний.

Чебутикін. Так, ось до вас би на вишкіл. Тоді б виправився.

Ірина.Федір збрив собі вуса. Бачити не можу!

Кулигін. А що?

Чебутикін. Я б сказав, на що тепер схожа ваша фізіономія, та не можу.

Кулигін. Що ж! Так прийнято, це modus vivendi. [10] Директор у нас з поголеними вусами, і я теж, як став інспектором, поголився. Нікому не подобається, а для мене все одно. Я задоволений. З вусами я або без вусів, а я однаково задоволений. (Сідає.)

В глибині саду Андрій провозить в колисці сплячу дитину.

Ірина. Іван Романич, голубчику, рідний мій, я страшно стурбована. Ви вчора були на бульварі, скажіть, що сталося там?

Чебутикін. Що сталося? Нічого. Дурниці. (Читає газету.) Все одно!

Кулигін. Так розповідають, ніби Солоний і барон зустрілися вчора на бульварі біля театру ...

Тузенбах. Перестаньте! Ну що, право ... (Махає рукою і йде в будинок.)

Кулигін. Близько театру ... Солоний став чіплятися до барона, а той не стерпів, сказав щось образливе ...

Чебутикін. Не знаю. Нісенітниця все.

Кулигін. У якийсь семінарії вчитель написав на творі "нісенітниця", а учень прочитав "ренікса" — думав, що по-латині написано ... (Сміється.) Смішно дивно. Кажуть, ніби Солоний закоханий в Ірину і ніби зненавидів барона ... Це зрозуміло. Ірина дуже гарна дівчина. Вона навіть схожа на Машу, така ж задумлива. Тільки в тебе, Ірина, характер м'якше. Хоча і у Маші, втім, теж дуже хороший характер. Я її люблю, Машу.

В глибині саду за сценою: "Ау! Гоп-гоп! "

Ірина (здригається). Мене якось все лякає сьогодні.

Пауза.

У мене вже все готово, я після обіду відправляю свої речі. Ми з бароном завтра вінчаємося, завтра ж їдемо на цегельний завод, і післязавтра я вже в школі, починається нове життя. Якось мені допоможе бог! Коли я тримала іспит на вчительку, то навіть плакала від радості, від доброти ...

Пауза.

Зараз прийде підведення за речами ...

Кулигін. Так-то воно так, тільки якось все це не серйозно. Одні тільки ідеї, а серйозного мало. Втім, від душі бажаю тобі.

Чебутикін (в розчулення). Славна моя, хороша ... Золота моя ... Далеко ви пішли, не наздоженеш вас. Залишився я позаду, точно перелітний птах, яка постаріла, не може летіти. Летіть, мої милі, летите з богом!

Пауза.

Даремно, Федір Ілліч, ви вуса собі зголили.

Кулигін. Буде вам! (Зітхає.) Ось сьогодні підуть військові, і все знову піде по-старому. Що б там не говорили, Маша хороша, чесна жінка, я її дуже люблю і дякую свою долю ... Доля у людей різна ... Тут в акциз служить хтось Козирєв. Він навчався зі мною, його звільнили з п'ятого класу гімназії за те, що ніяк не міг зрозуміти ut consecutivum. [11] Тепер він страшенно бідує, хворий, і я коли зустрічаюся, то кажу йому: "Здрастуй, ut consecutivum!" Так, каже, саме, consecutivum, а сам кашляє ... А мені ось все моє життя щастить, я щасливий, ось маю навіть Станіслава другого ступеня і сам тепер викладаю іншим це ut consecutivum. Звичайно, я розумна людина, розумніші дуже багатьох, але щастя не в цьому ...

У будинку грають на роялі "Молитву діви".

Ірина. А завтра ввечері я вже не буду чути цієї "Молитви діви", не буду зустрічатися з Протопопова ...

Пауза.

А Протопопов сидить там у вітальні; і сьогодні прийшов ...

Кулигін. Начальниця ще не приїхала?

У глибині сцени проходить Маша, прогулюючись.

Ірина. Ні. За нею послали. Якщо б тільки ви знали, як мені важко жити тут однієї, без Олі ... Вона живе в гімназії; вона начальниця, цілий день зайнята справою, а я одна, мені нудно, нема чого робити, і ненависна кімната, в якій живу ... Я так і вирішила: якщо мені не судилося бути в Москві, то так тому і бути. Значить, доля. Нічого не поробиш ... Все в божій волі, це правда. Микола Львович зробив мені пропозицію ... Що ж? Подумала і вирішила. Він хороша людина, дивно навіть, такий хороший ... І у мене раптом точно крила виросли на душі, я повеселішала, стало мені легко і знову захотілося працювати, працювати ... Тільки ось вчора відбулося щось, якась таємниця нависла наді мною ...

Чебутикін. Ренікса. Нісенітниця.

Наташа (в вікно). Начальниця!

Кулигін. Приїхала начальниця. Підемо.

Залишає Іриною в будинок.

Чебутикін (читає газету, тихо наспівує). Та-ра-ра ... Бумба ... сиджу на тумбі я ...

Маша підходить; в глибині Андрій провозить колясочку.

Маша. Сидить собі тут, сидить ...

Чебутикін. А що?

Маша (сідає). Нічого ...

Пауза.

Ви любили мою матір?

Чебутикін. Дуже.

Маша. А вона вас?